Іменем України
15 січня 2014 р. (12:33) Справа №801/3815/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Аметовій В.Г., розглянувши за участю представника позивача Тітаренко Н.Г., довіреність № б/н від 08.01.14, паспорт ЕТ 128317; представника відповідача Горбань А.В., довіреність № 62/10 від 12.11.13, паспорт серія ЕЕ 959244 у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства "АвтоСпецЦентр ім.Е.Ф.Хаваджи"
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим Державної податкової служби
про визнання протиправними дій, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Обставини справи: Приватне підприємство "АвтоСпецЦентр ім.Е.Ф.Хаваджи" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач), та з урахуванням заяви від 15.01.2014 року просить:
- визнати дії відповідача відносно проведення невиїзної позапланової перевірки з 20.02.2013 р. позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податок на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скипер» (ОКПО 37081677), ТОВ «Бренд Строй» (ОКПО 36165567), ПП «Сіти Буд» (ОКПО 37081640) за період з 01.01.2010 по 31.03.2012 року за серпень 2011 року - противоправними.
-визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.03.2013 року № 0004211501; від 25.03.2013 року № 0005961502; від 25.03.2013 року№ 0005971502.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Реальність та відповідність укладених з контрагентами угод підтверджується відповідними первинними документами, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню. Крім того, позивач зауважує, що у відповідача були відсутні підстави для проведення невиїзної позапланової документальної перевірки, був незаконний предмет перевірки та не було підстав для висновків вказаних в акті перевірки, у зв'язку з чим, дії відповідача відносно проведення невиїзної позапланової перевірки підлягають визнанню протиправними.
Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції під час розгляду справи надав заперечення на позов, окремо зауважив, що дії по проведенню перевірки здійсненні у відповідності до законодавства, а податкові повідомлення -рішення, які оскаржуються прийняті за порушення позивачем податкового законодавства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд-
З 20.02.2013 по 26.02.2013 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скипер»(37081677), ПП «Сіті Буд»(37081640), ТОВ «Бренд строй»(36165567) за період 01.01.2009-31.03.2012, за результатами якої складено Акт перевірки № 1548/10/152 від 07.03.2013 (далі Акт перевірки).
Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:
- пп. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, пп. 138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 241205 грн. у тому числі по періодах: 2 квартал 2010 року-25000 грн., 3 квартал 2010 року-55940 грн., 1 квартал 2011 року-4315 грн., 3 квартал 2011 року-113970 грн., квартал 2011 року-41980 грн.
-п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, п.п.7.4.5. п.7.4.,пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, встановлено завищення від'ємного значення 7819 грн. в тому числі: вересень 2011-7819 грн.; завищення від'ємного значення яке включається до складу податкового кредиту наступних періодів у сумі 17234 грн. в тому числі: червень 2010-5000 грн.; липень 2011-5213 грн.; вересень 2011-5975 грн.; січень 2011-863 грн.; серпень 2011-125 грн.; жовтень 2011-58 грн.; заниження ПДВ до сплати в бюджет у сумі 23188 грн. в тому числі: серпень 2011-14850 грн., жовтень 2011 -8338 грн.
14.03.2013 року позивачем надіслано на адресу відповідача заперечення на Акт з вимогою повідомити про час та місце розгляду заперечень.
22.03.2013 року відповідачем надана відповідь на заперечення позивача до Акту перевірки № 1548/10/152 від 07.03.2013 року.
На підставі акту перевірки відповідачем 25.03.2013 прийняти податкові повідомлення-рішення:
№ 0004211501, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 241205 грн.(а.с.46 Т.1);
№ 0005961502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28985 грн., у т.ч. за основним платежем 23188 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5797 грн.(а.с.47 Т.1);
№0005971502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7819 грн.(а.с.48 Т.1).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, висновок експертизи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
У періоді, який перевірявся відповідачем, вказані правовідносини регулювалися Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" (втратили чинність 01.01.2011), Податковим кодексом України (набрав чинність 01.01.2011).
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" було визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат, зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).
Пунктом 5.3 ст. 5 зазначеного Закону були зазначені витрати, які не включаються до складу валових витрат, зокрема не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону).
Суд зазначає, що за змістом вказаних норм законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.
При цьому, жодних вимог до того, якими саме первинними документами повинні підтверджуватися господарські операції чинне на той час законодавство України не містило.
З урахуванням вказаних норм, суд зазначає, що до валових витрат платника податку включається вартість ТМЦ, робіт, послуг, які за своїм призначенням однозначно відповідають смислу господарської діяльності платника податку та передбачають можливість отримання платником доходу або іншої користі від їх придбання.
Законом, який до 01.01.2011, визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон № 168).
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.
Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).
Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України приписи якого визначають наступне.
Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно п.п.14.1.165, 14.1.178 ст. 14 ПКУ податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню; податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п. 44.1 ст. 44 ПКУ).
Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПКУ).
Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п.200.4. ст. 200 ПКУ якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.
У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п. 201.8 ст.201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно п. 201.1 ст.201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.
Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ "Бренд Строй" укладено Договір підряду № 50 від 19.05.2010 р. (а.с.85-87 Т.1), між позивачем та ПП «Сіті-Буд» укладено Договір будівельного підряду № 300 від 10.08.2011 (а.с.150-155 Т.1), 10.09.2011 року між позивачем та ПП «Скипер» укладено Договір № 142 від 10.09.2011 (а.с.205 Т.1).
У виконання зазначених договорів контрагентами виписані податкові накладні, копії яких залучені до матеріалів справи, а саме ТОВ "Бренд Строй" № 472 від 18.06.2010 р.(а.с. 119 Т.3), № 1027 від 30.07.2010 р. (а.с. 120 Т.3), № 1658 від 30.09.2010 р.(а.с. 121 Т.3), № 331 від 31.03.2011 р.(а.с. 122 Т.3); ПП "Сіті -Буд" № 35 від 16.08.2011 р.(а.с.246 Т.2), № 66 від 29.08.2011 р. (а.с.247 Т.2), № 88 від 31.08.2011 р. (а.с.248 Т.2), № 21 від 09.09.2011 р. (а.с.249 Т.2), № 49 від 21.09.2011 р.(а.с.250 Т.2), № 2 від 03.10.2011 р. (а.с.1 Т.3), ПП "Скипер" № 187 від 29.09.2011 р.(а.с.54 Т.4).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у ході виконання договорів також були складені документи: акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки вартості виконаних будівельних робіт, акти виконаних робіт, копії яких залучені до матеріалів справи.
Надані послуги були оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Згідно матеріалів справи контрагенти позивача на час виписки податкових накладних перебували платниками податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам податкового законодавства.
Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.
Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операцій між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.
З залучених до матеріалів справи належним чином засвідчених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).
Під час розгляду справи, Ухвалою суду від 25.06.2013 у справі призначено судово-економічну експертизу, висновок якої № 195/13 від 20.12.2013 залучений до матеріалів справи, який суд вважає повним обґрунтованим та приймає в якості доказу по справі.
У вказаному висновку зазначено, що:
1.Витрати та податковий кредит за господарськими операціями, що були предметом перевірки (Акт № 1548/10/15-2 від 07.03.2013) визначені ПП «АвтоСпецЦентр ім. Е.Ф. Хаваджи» відповідно до вимог діючого законодавства.
2.Документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП «АвтоСпецЦентр ім. Е.Ф. Хаваджи», а саме актами приймання виконання будівельних, підрядних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актом виконаних робіт, податковими накладними підтвердужється отримання робіт від контрагентів ПП «Скипер», ПП «Сіті Буд», ТОВ «Бренд Строй» на загальну суму 289449,68 грн., вартість без ПДВ 241208,06 грн., ПДВ 48241,62 грн.
3.Фактичне виконання угод, що були предметом перевірки (Акт № 1548/10/15-2 від 07.03.2103) підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП «АвтоСпецЦентр ім. Е.Ф. Хаваджи» (актами приймання виконаних будівельних, підрядних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актом виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями).
4.Використання ПП «АвтоСпецЦентр ім. Е.Ф. Хаваджи» отриманих робіт від контрагентів у оподаткованих операціях в межах господарській діяльності у повному обсязі підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку: актами приймання виконаних підрядних, будівельних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актом виконаних робіт.
5.Висновки акту перевірки, щодо завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 241205 грн., щодо завищення від'ємного значення, яке включається до складу податкового кредиту наступних періодів у сумі 17234 грн., заниження ПДВ на суму 23188 грн. документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП «АвтоСпецЦентр ім. Е.Ф. Хаваджи» не підтверджується.
6.Документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП «АвтоСпецЦентр ім. Е.Ф. Хаваджи», а саме головної книги по рахунку № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, обігово-сальдової відомості, картками рахунку 631, платіжними дорученнями, підтверджено оплату за отримані роботи від контрагентів на суму 284272,60 грн.
Однак, як викладено в Акті перевірки, на думку відповідача позивачем необґрунтовано включені суми до складу витрат та складу податкового кредиту у перевіряємий період, оскільки враховуючи матеріали зустрічних звірок та проведеною перевіркою позивача не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагентів позивача ПП «Скипер, ПП «Сіті Буд, ТОВ «Бренд строй» у зв'язку з відсутністю у них об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з придбання товарів від постачальників (робіт, послуг) та у зв'язку з тим, що зазначені контрагенти мають ознаки фіктивних підприємств. Крім того, як вказано в Акті перевірки зазначені контрагенти безпідставно формували податкові зобов'язання та податковий кредит по податковим накладним, виписаним на придбання чи продаж товарів (робіт, послуг) які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих.
Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.
Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.
Ані Акт перевірки, ані заперечення на позов не тільки не містять таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентами до суду не подано.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, зокрема висновок судово-економічної експертизи судом вбачається, що позивач з вищезазначеними контрагентами свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали.
Виходячи з цього, висновки відповідача щодо завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 241205 грн., щодо завищення позивачем від'ємного значення з ПДВ у сумі 25053 грн.(7819+17234) та заниження податку на додану вартість у сумі 23188 грн., є упередженими, неспроможними та безпідставними.
Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав для збільшення суми податку на додану вартість то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 5797 грн.
У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0004211501, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 241205 грн.; № 0005961502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28985 грн., у т.ч. за основним платежем 23188 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5797 грн.; № 0005971502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7819 грн.
У зв'язку з чим позовні вимоги в частинні визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.
В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Що стосується позовних вимог в частині визнання дій відповідача відносно проведення невиїзної позапланової перевірки з 20.02.2013 року позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податок на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скипер», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Сіти Буд» за період з 01.01.2010 по 31.03.2012 року, за серпень 2011 року - протиправними то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так зокрема, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є одночасно і орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, об ґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Визнання дій особи протиправними можливо, якщо вони здійснені з порушенням норм матеріального чи процесуального права, вчинені на підставі повноважень відповідної особи.
В свою чергу, судом встановлено, що дії щодо проведення перевірки позивача вчинені відповідачем в межах його повноважень, визначених Податковим кодексом України, а саме на підставі повідомлення про проведення перевірки від 18.02.2013 № 498/10/15-2 та Наказу від 18.02.2013 № 185, який не оскаржений в адміністративному або судовому порядку.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд не вбачає протиправності в діях відповідача щодо проведення перевірки, у зв'язку з чим, у суду відсутні підстави для задоволення цієї частини позовних вимог та визнання дій незаконними.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 15.01.2014 року.
У повному обсязі постанову складено та підписано 20.01.2014 року.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 25.03.2013 року № 0004211501; № 0005961502; № 0005971502.
3. В задоволенні іншій частині позову - відмовити.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «АвтоСпецЦентр ім. Е.Ф. Хаваджи» витрати зі сплати судового збору у сумі 2294 грн. та витрати з проведення судово-економічної експертизи у розмірі 20000 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.
У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Євдокімова О.О.