15 січня 2014 року Справа № 85851/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Мікули О.І.,
суддів - Кушнерика М.П., Курильця А.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Трускавці Львівської області на постанову Трускавецького міського суду Львівської області від 23 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Трускавці Львівської області про визнання дій протиправними та стягнення підвищення до пенсії як «дитині війни»,-
26 липня 2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як «дитині війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 26 січня 2011 року по 26 липня 2011 року і в подальшому здійснювати таку виплату.
Постановою Трускавецького міського суду Львівської області від 23 грудня 2011 року у справі №2а/1324-492/11 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м.Трускавці Львівської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як «дитині війни», згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 26 січня 2011 року по 22 липня 2011 року включно. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м.Трускавці Львівської області провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 26 січня 2011 року по 22 липня 2011 року включно з урахуванням проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанову допущено до негайного виконання.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суд відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є «дитиною війни», оскільки статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що «дитиною війни» є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, що врегульовано ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VІ, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.
Після Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N10-рп/2008 стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та діяла в редакції відповідно до якої, «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи викладені правові положення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як «дитині війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 745 від 06 липня 2011 року, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та прийнята на виконання Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», підвищення до пенсії «дітям війни» виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України.
Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта про те, що до даних правовідносин не підлягає застосування положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» також визначено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Отже, вихідним критерієм при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, покликання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є необґрунтованими та безпідставними.
Також, суд не може взяти до уваги покликання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Оскільки суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, однак при цьому допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, колегія суддів визнає можливим змінити постанову.
Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову - змінити в частині негайного виконання.
Керуючись ст. 195, ст.197, ч.1 п.2 ст. 198, ст. 201, ч.2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Трускавці Львівської області задовольнити частково, а постанову Трускавецького міського суду Львівської області від 23 грудня 2011 року у справі №2-а-1324-492/11 в частині негайного виконання - змінити.
На підставі п.1 ч.1 ст.256 КАС України допустити зазначену постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
В решті постанову Трускавецького міського суду Львівської області від 23 грудня 2011 року у справі №2-а-1324-492/11 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.І. Мікула
Судді: М.П. Кушнерик
А.Р. Курилець