м. Вінниця
15 січня 2014 р. Справа № 802/4956/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Комара П. А.,
за участю:
секретаря судового засідання: Медвідь І. О.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Цибка В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: Головного управління Держземагенства у Вінницькій області
про: визнання дій протиправними та спонукання у вчиненні певних дій
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_3 із позовом до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області про визнання дій протиправними та спонукання у вчиненні певних дій.
Позовні вимоги мотивовано тим, що в жовтні 2013 року зверталася до відповідача із письмовою заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0 га на території Ільківської сільської ради Вінницького району Вінницької області. На, що листом від 15.11.2013р. за № 03-61/8794 відповідач повідомив позивача про те, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, зазначена на наданих позивачем графічних матеріалах включається до переліку земельних ділянок, на які надано дозвіл на проведення інвентаризації. Запропоновано вирішити підняте питання за рахунок земель комунальної власності або після проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності. На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними.
У судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача заперечував щодо заявленого адміністративного позову з підстав викладених у письмових запереченнях, що містяться в матеріалах справи. В задоволенні позову просив відмовити повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.10.2013 р. ОСОБА_3 звернулася до головного управління Держземагентства у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,0 га на території Ільківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення - рілля (а.с. 25).
Головне управління Держземагентства у Вінницькій області листом № 03-61/8794 від 15.11.2013 р. (а.с. 11) повідомило позивача про те, що відповідно до плану заходів головного управління Держземагенства у Вінницькій області по бюджетній програмі "Проведення земельної реформи" на 2013 рік передбачено проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за рахунок коштів державного бюджету. Ділянка сільськогосподарського призначення, зазначена в наданих позивачем графічних матеріалах включається до переліку земельних ділянок, які плануються для проведення інвентаризації. Позивачу запропоновано вирішити підняте питання за рахунок земель комунальної власності або після проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Не погодившись із відмовою відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0 гектар на території Ільківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушених прав.
Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вже було встановлено судом, підставою для відмови позивачу в наданні вказаного дозволу є заплановане проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності. При цьому, відповідач посилається на Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 р. № 513.
Так, відповідно до п. 6 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 р. № 513, під час проведення інвентаризації земель установлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не здійснюються.
За змістом ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
В матеріалах справи міститься план заходів Головного управління Держземагенства у Вінницькій області по бюджетній програмі за КПКВК 2803030 "Проведення земельної реформи", наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 12.08.2013 року №67 щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, докази на підтвердження того, що запитувана позивачем земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, на які надано дозвіл на проведення інвентаризації земель.
З наданих відповідачем письмових матеріалів судом встановлено, що наказ про проведення робіт по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності прийнятий Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області 12 серпня 2013 року.
Згідно з п. 8 Порядку проведення інвентаризації земель, підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Враховуючи, що підставою для проведення інвентаризації згідно з п. 8 Порядку проведення інвентаризації земель є, зокрема, рішення відповідного органу виконавчої влади, початком проведення інвентаризації земель, в даному випадку, необхідно вважати день прийняття наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області "Про проведення робіт по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності".
Позивач зверталася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства 29.10.2013р., головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області було прийнято наказ № 67 від 12.08.2013р., яким наказано провести інвентаризацію земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території області, зокрема, на території Ільківської сільської ради Вінницького району.
Відповідачем, відповідно до ч. 2 ст. 118 Земельного кодексу України, у місячний строк було прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яка оформлена у вигляді листа (а.с. 11).
Таким чином, на час розгляду управлінням Держземагенства заяви позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою існували об'єктивні обставини, які унеможливлювали надання відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою позивачем.
Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений можливості повторного звернення до відповідача з аналогічним клопотанням за рахунок земель комунальної власності або після проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, про що також зазначав відповідач у своєму листі № 03-61/8794 від 15.11.2013р.
Враховуючи викладене та оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, судом не знайдено підстав для задоволення позову.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому розгляді справи судом встановлено, що оскаржувана відмова відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, в контексті статті 2 КАС України, а відповідачем, у свою чергу, надано достатніх аргументів та доводів, які свідчать, що оскаржувана відмова прийнята у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. В той же час позивач не довів обставин в обґрунтування своїх позовних вимог, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович