13 січня 2014 року Справа № 02-21/901/2069/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Котлярової О.Л.,
суддів Сікорської Н.І.,
Євдокімова І.В.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Фляга Анатолій Анатолійович, довіреність № 99/1 від 20.12.13, Кримське республіканське підприємство "Вода Криму";
представник відповідача, не з'явився, , Ремонтно-будівельне управління № 1;
розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Вода Криму" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 21 жовтня 2013 року у справі № 02-21/901/2069/13
за позовом Кримського республіканського підприємства "Вода Криму" (вул. Гурзуфська, 5,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)
до Ремонтно-будівельного управління № 1 (вул. Дзюбанова, буд. 13,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95006)
про врегулювання розбіжностей до договору
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року позов Кримського Республіканського підприємства „Вода Криму" до Ремонтно - будівельного управління №1 про врегулювання розбіжностей до договору задоволено частково.
Врегульовано розбіжності між Кримським республіканським підприємством "Вода Криму" та Ремонтно-будівельним управлінням №1 за Договором №781 від 25.05.2013 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) у комунальну каналізацію, шляхом викладення пунктів договору у наступній редакції:
Пункт 4.2.1. викладено у редакції відповідача: "Розрахунок за спожиті послуги "Споживач" здійснює щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунків "Виробника". Звітним вважається місяць, в якому безпосередньо надавалися послуги за даним договором".
Пункт 4.3. викладено в редакції суду: "Внесені "Споживачем" суми оплати за водопостачання та водовідведення без вказання періоду, за який "Споживачем" проводиться розрахунок, зараховуються "Виробником" як оплата за період, зазначений в рахунку "Виробника", за яким "Споживач" здійснив оплату. У разі не вказання у рахунку періоду, за який нарахована оплата, або не вказання номеру та дати рахунку "Споживачем" у платіжному дорученні, внесені "Споживачем" суми оплати за водопостачання та водовідведення без вказівки періоду, за який "Споживачем" проводиться розрахунок, зараховуються "Виробником", як оплата за будь-який період, за який у "Споживача" існує заборгованість перед "Виробником".
Пункт 4.4. викладено в редакції відповідача: "У разі наявності у "Споживача" заборгованості перед "Виробником", оплати з призначенням платежу "погашення заборгованості" відносяться на погашення раніше існуючого боргу в межах строку позовної давності, встановленого пунктом 11.3 Договору".
Пункт 7.2.3. викладено в редакції позивача: "Обходи працівниками "Виробника" здійснюються в робочий час, коли в приміщеннях або на території "Споживача" є його працівники, та/або службовці, та/або посадові особи, та/або власники без попереднього повідомлення "Споживача"; в такому випадку працівники, та/або службовці, та/або посадові особи, та/або власники "Споживача" виступають як представники "Споживача" і здійснюють всі дії, пов'язані з виконанням даного Договору, від імені "Споживача".
Пункт 7.4.4. викладено в редакції відповідача: "При виявленні працівником (працівниками) "Виробника" порушень умов договору та/або чинного законодавства у сфері водоспоживання та водовідведення складається акт. Акт скріплюється підписом працівника (працівниками) "Виробника", з однієї сторони, і уповноваженим представником "Споживача", з іншої сторони. Якщо представник "Споживача" не підпише акт, він підписується працівником (працівниками) "Виробника" у присутності двох свідків і в ньому робиться відповідний запис про відмову від підписання представника "Споживача". Оформлений зазначеним способом акт має повну юридичну силу належного доказу і є обов'язковим для виконання, "Споживач" має право оскаржити дії працівника (працівників) "Виробника" щодо складання акта у відповідності до чинного законодавства".
Пункт 8.3. викладено в редакції відповідача: "Споживач" повинен виконувати всі рекомендації "Виробника", направлені на поліпшення якісного обліку води в його мережах".
Пункт 10.3. підпункт в) викладено в редакції відповідача: "відмови "Споживача" в приєднанні до водопровідних і каналізаційних мереж і пристроїв субспоживачів, які мають дозвіл "Виробника" на приєднання, видане на підставі згоди Споживача на таке приєднання".
Пункт 11.1.4. викладено в редакції відповідача: "За воду, скинуту в мережі каналізації понад встановленого дозволу на скидання стічних вод, оплата "Споживачем" здійснюється у п'ятикратному розмірі діючих тарифів на відведення стоків".
Пункт 11.3. викладено в редакції відповідача: "Строк позовної давності, протягом якого "Виробник" має право звернутися з позовом до "Споживача" до суду з питань виконання будь-яких умов даного Договору, становить три роки, за винятком вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), для яких строк позовної давності встановлюється в один рік".
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із ухваленим рішенням Кримське Республіканське підприємство „Вода Криму" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині викладення другого абзацу пункту 7.4.4. Договору в редакції відповідача, в цій частині прийняти нове рішення, яким вказаний пункт викласти в редакції скаржника.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також таким, що ухвалено без з'ясування всіх обставин справи.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства „Вода Криму" прийнято до провадження у складі судової колегії: головуючий суддя - О.Л. Котлярова, судді - О.І. Проценко, Н.В. Воронцова та призначено до розгляду на 17 грудня 2013 року.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року розгляд справи відкладено на 13 січня 2014 року.
13 січня 2014 року до канцелярії суду надійшла заява Кримського республіканського підприємства „Вода Криму" про виправлення описки щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині „викладення пункту договору 7.4.4 в редакції відповідача та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.", яка судовою колегією задоволено в повному обсязі.
13 січня 2014 року до канцелярії суду від Ремонтно-будівельного управління № 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судом долучено до матеріалів справи.
Розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду змінено склад судової колегії, а саме: суддю Проценко О.І. замінено на суддю Євдокімова І.В. та суддю Воронцову Н.В. замінено на суддю Сікорську Н.І.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Кримське республіканське підприємство "Вода Криму" (Виробник) запропонувало Ремонтно-будівельному управлінню № 1 (Споживач) укласти Договір № 781 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію від 23 травня 2013 року (далі - Договір) (а.с. 35-40).
Ремонтно-будівельне управління № 1 не погодившись з деякими пунктами Договору, склало протокол розбіжностей до Договору, який був отриманий Кримським республіканським підприємством "Вода Криму" 06 червня 2013 року за вхідним № 3346 разом з супровідним листом № 13 від 05 червня 2013 року (а.с. 41-42).
Згідно протоколу розбіжностей сторонами залишилися неврегульованими наступні пункти Договору, а саме: 4.2.1., 4.3. (третє речення), 4.4., 7.2.3., 7.4.4., 8.3., 10.3. підпункт в, 11.1.4., 11.3.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини даної справи, заслухавши представників сторін, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач просив викласти пункт 4.2.1. в наступній редакції: "Оплата "Споживачем", який не є бюджетною організацією, проводиться шляхом внесення авансового платежу на розрахунковий рахунок "Виробника" у розмірі 75% від вартості спожитих послуг за попередній місяць (який був перед звітним). Авансовий платіж вноситься "Споживачем" до 15 числа звітного місяця. Авансовий платіж за перший місяць дії договору вноситься у фіксованій сумі і становить __ грн. __ коп.
Остаточний розрахунок "Споживача" за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання "Споживачем" виставленого "Виробником" рахунки за спожиті послуги".
Споживачем (Відповідачем) викладена наступна редакція вказаного пункту: "Розрахунок за спожиті послуги "Споживач" здійснює щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунків "Виробника".
Звітним вважається місяць, у якому безпосередньо надавалися послуги за даним Договором".
Судова колегія вважає правомірним висновок суду, що пункт 4.2.1 Договору приймається судом у редакції відповідача з огляду на те, що згідно пункту 3.7. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Мінжитлкомунгоспу України № 190 від 27 червня 2008 року, встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються всіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору. Зазначений пункт 3.7. Правил передбачає щомісячну оплату за надані послуги.
Оплата наданих послуг здійснюється не пізніше спливу останнього дня відповідного місяця у зв'язку з тим, що об'єктивним розумінням названої норми є не закінчення календарного місяця, а встановлення кінцевого строку звітного місяця, тобто визначення певної дати - останнього дня виконання зобов'язання з оплати наданих послуг.
Стосовно вимоги позивача сплачувати авансовий внесок у розмірі 75% від вартості спожитих послуг за попередній місяць, господарський суд зазначив, що обов'язку сплати авансу чинним законодавством не передбачено.
Крім того, судова колегія приймає до уваги, що рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2010 року по справі № 2-22/3497-2010 за позовом - КРП «Виробничого підприємства водопровідно - каналізаційного господарства м. Сімферополя» до Підприємства «Ремонтно - будівельного управління № 1» про спонукання укласти договір (далі - Рішення суду) вже було визначено даний пункт Договору між тими ж сторонами по Договору №781 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію від 25 травня 2010 року.
Пункт 4.3. (третє речення) викладений Виробником (Позивачем) у наступній редакції: "Внесені "Споживачем" суми оплати за водопостачання та водовідведення без вказівки періоду, за який "Споживачем" проводиться розрахунок, зараховуються "Виробником" як оплата за будь-який період, за який у "Споживача" існує заборгованість перед "Виробником".
У протоколі розбіжностей Споживачем (Відповідачем) вказано наступну редакцію даного пункту: "Внесені "Споживачем" суми оплати за водопостачання та водовідведення без вказівки періоду, за який "Споживачем" проводиться розрахунок, зараховуються "Виробником" як оплата за період, зазначений в рахунку "Виробника", за яким "Споживач" здійснив оплату".
Судова колегія погоджується з редакцією пункту 4.3. (третє речення) "Внесені "Споживачем" суми оплати за водопостачання та водовідведення без вказання періоду, за який "Споживачем" проводиться розрахунок, зараховуються "Виробником" як оплата за період, зазначений в рахунку "Виробника", за яким "Споживач" здійснив оплату. У разі не вказання у рахунку періоду, за який нарахована оплата, або не вказання номеру та дати рахунку "Споживачем" у платіжному дорученні, внесені "Споживачем" суми оплати за водопостачання та водовідведення без вказівки періоду, за який "Споживачем" проводиться розрахунок, зараховуються "Виробником", як оплата за будь-який період, за який у "Споживача" існує заборгованість перед "Виробником".
Пункт 4.4. (друге речення) викладене сторонами наступним чином.
В редакції Виробника (Позивача): "Тобто у разі наявності у "Споживача" заборгованості перед "Виробником" всі оплати, в тому числі і за поточний період відносяться на погашення раніше існуючого боргу".
В редакції Споживача (Відповідача): "Тобто у разі наявності у "Споживача" заборгованості перед "Виробником", оплати з призначення платежу "погашення заборгованості" відносяться на погашення раніше існуючого боргу в межах строків позовної давності, встановлених пунктом 11.3 Договору в редакції "Споживача".
Пункт 4.4 (друге речення) Договору обґрунтовано прийнято судом першої інстанції в редакції відповідача, оскільки законодавством передбачено строк позовної давності, а саме статтею 257 Цивільного кодексу України, передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Вказана редакція, на думку суду, має дисциплінувати сторони у взаємовідносинах.
Пункт 7.2.3. (друге речення) викладений в редакції Виробника (Позивача) наступним чином: "При цьому обходи працівниками "Виробника" здійснюються в робочий час, коли в приміщеннях або на території "Споживача" маються його працівники, та/або службовці, та/або посадові особи, та/або власники без попереднього повідомлення "Споживача"; в такому випадку працівники, та/або службовці, та або посадові особи, та/або власники "Споживача" виступають в якості уповноваженого представника "Споживача" і здійснюють всі дії, пов'язані з виконанням даного Договору від імені "Споживача".
В редакції Споживача (Відповідача): "При цьому обходи працівниками "Виробника" здійснюються в робочий час, у присутності уповноваженого представника "Споживача" та за умови письмового повідомлення "Споживача" про місце, дату і час проведення перевірки не менше ніж за три робочих дні".
Пункт 7.2.3. (друге речення) судова колегія приймає в редакції скаржника, з огляду на наступне.
Редакція відповідача не відповідає вимогам абзацу 8 частини 2 статті 22, абзацу 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" № 2918-ІП від 10 січня 2002 року (з наступними змінами та доповненнями), пункти 7.4, 7.8 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, які затверджені Наказом Держбуду України №37 від 19 лютого 2002 року (надалі - Правила 37).
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 23 Закону "Про питну воду та питне водопостачання" підприємства питного водопостачання (позивач) мають право здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків та споруд, вимагати термінового усунення витоків з водопровідних мереж та обладнання, сприяти впровадженню засобів обліку та регулювання споживання питної води.
Також абзацом 8 частини 2 статті 22 Закону "Про питну воду та питне водопостачання" закріплено, що споживачі питної води зобов'язані забезпечувати безперешкодний доступ відповідальних представників підприємств питного водопостачання до власних водопровідних мереж та обладнання для контролю за рівнем споживання питної води, а також для виконання відключення і обмеження споживання відповідно до встановленого порядку. В разі перешкоди у доступі зазначених представників до водопровідних мереж та обладнання споживача посадові особи такого споживача несуть відповідальність відповідно до закону.
В свою чергу статтею 1 зазначеного закону встановлено, що споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.
При цьому, відповідно до підпунктів. 7.4, 7.8 Правил № 37 зазначено, що підприємства, які скидають стічні води до міської каналізації, повинні забезпечити можливість проведення Водоканалом у будь-який час доби контролю за скидом стічних вод, включаючи надання необхідних відомостей та експлуатаційного персоналу. Порядок та періодичність відбору контрольних проб визначається у місцевих Правилах приймання. З метою контролю якості стічних вод Підприємств Водоканал здійснює відбір разових проб. Виявлені в цих пробах перевищення ДК забруднюючих речовин у стічних водах є підставою для нарахування плати за скид понаднормативних забруднень. Відбір контрольних проб стічних вод Підприємств виконується уповноваженими представниками Водоканалу, що фіксується у спеціальному журналі або акті, який підписують як представники Водоканалу, так і представник Підприємства-абонента. У разі неявки уповноваженого представника Підприємства або при його відмові підписати акт останній підписується представниками Водоканалу із зазначенням прізвища представника абонента, який відмовився підписати акт.
Отже, спеціальний Закон "Про питну воду та питне водопостачання", Правила № 37 констатують право представників підприємств питного водопостачання проводити перевірку (контроль) технічного стану інженерного обладнання, споруд, мереж водопостачання, виявлення витоку води, контролю рівня споживання води, відбору проб та визначення допустимої концентрації забруднюючих речовин в стічній воді в присутності будь-якого представника відповідача (будь-якого його працівника). Зазначені нормативно-правові акти не встановлюють обов'язок водоканалу (позивача) підписувати акти, проводити певні перевірки (обстеження) в присутності саме уповноваженого представника Споживача за умови письмового повідомлення Споживача про проведення перевірки не менш як за 3 доби.
Виробником (скаржником) надано наступну редакцію пункту 7.4.4. (другий абзац) Договору: "При виявленні працівником (працівниками) "Виробника" порушень умов договору та/або чинного законодавства складається акт. Акт скріпляється підписами робітника (робітників) "Виробника", з однієї сторони, та представника (у т.ч. будь-якого працівника) обстежуваного "Споживача", а у разі відсутності - іншого очевидця (свідка) виявленого порушення умов договору та/або чинного законодавства, з іншого боку. Якщо "Споживач" (його представник або інший працівник) або інший очевидець (свідок) не підпишуть акт, акт підписується працівником (працівниками) "Виробника", і в акті робиться відповідний запис про непідписання акту з боку "Споживача" або очевидця (свідка). Оформлений зазначеними способами акт має повну юридичну силу належного доказу і є обов'язковим для виконання, а також є підставою для розрахунків за водокористування відповідно до пункту 3.3. "Правил користування". "Споживач" має право подати скаргу на дії працівника "Виробника" на адресу керівника "Виробника" відповідно до чинного законодавства".
В редакції Споживача (Відповідача) вказаний пункт викладений наступним чином: "При виявленні працівником (працівниками) "Виробника" порушень умов договору та/або чинного законодавства у сфері водоспоживання та водовідведення складається акт. Акт скріплюється підписами працівника (працівників) "Виробника", з однієї сторони, і уповноваженим працівником "Споживача", з іншої сторони. Якщо представник "Споживача" не підпише акт, він підписується працівником(працівниками) "Виробника" у присутності двох свідків і в ньому робиться відповідний запис про відмову від підписання представника "Споживача". Оформлений зазначеними способами акт має повну юридичну силу належного доказу і є обов'язковим для виконання, "Споживач" має право оскаржити дії працівника (працівників) "Виробника" щодо складання акта відповідно до чинного законодавства".
Скаржник посилається на вказану редакцію зазначає, що суд першої інстанції прийняв цей пункт з порушенням норм матеріального права.
Доводи скаржника судова колегія вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Абзацом другим пункту 7.4.4. Договору в редакції позивача передбачено надання позивачу права фіксації порушень в будь-якій сфері законодавства, на що позивач не уповноважений, оскільки Договір стосується тільки сфери водокористування та водовідведення. Крім того, надає позивачу право на складання актів з вказівкою на присутність невстановлених і неуповноважених осіб, що також суперечить змісту узгодженого сторонами Договору, а саме другому реченню пункту 7.2.19. Договору.
Посилання позивача на п.п. 7.4, 7.8 Правил № 37, п. 7.9 Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Сімферополя не приймаються, оскільки вони стосуються конкретних випадків приймання саме стічних вод, тоді як п. 7.4.4. договору охоплює різні випадки фіксації порушень умов договору та/або чинного законодавства у сфері водоспоживання та водовідведення.
На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо затвердження пункту 7.4.4. абзац другий у редакції відповідача.
Пункт 8.3. (другий абзац) Договору викладений в редакції Виробника (Скаржника) наступним чином: "Споживач повинен виконувати всі рекомендації "Виробника", спрямовані на поліпшення якісного обліку води в його мережах. У випадку відмови споживача виконати ці рекомендації його водокористування вважається безобліковим, і витрата води визначається згідно з пунктом 3.3. "Правил користування".
В редакції Споживача (Відповідача): "Споживач повинен виконувати всі рекомендації "Виробника", спрямовані на поліпшення якісного обліку води в його мережах".
Щодо другого абзацу пункту 8.3. Договору - згідно наданих пояснень скаржник погоджується з редакцією Відповідача, запропонованій ним в протоколі розбіжностей.
Однак, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на наступне: пунктом 3.2. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України встановлено, що водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними.
Відповідно до пункту 3.3. Правил у разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек. Та дією її повним перерізом протягом 24 годин на добу. Враховуючи вищевикладене, згідно Правил, невиконання рекомендацій водоканалу з поліпшення якісного обліку води не є підставою для розрахунку витрат води за формулою пункту 3.3. Правил.
Таким чином, суд першої інстанції прийняв пункт 8.3. (другий абзац) у редакції відповідача.
Додатково варто зазначити, що, рішенням суду №2-22/3497-2010 вже було встановлено даний пункт Договору між тими ж сторонами по Договору № 781 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію від 25 травня 2010 року.
Пункт 10.3. підпункт в) викладений Виробником (Позивачем) наступним чином: "Відмови Споживача у приєднанні до водопровідних і каналізаційних мереж і пристроїв субспоживачів, які мають дозвіл "Виробника" на приєднання".
В редакції Споживача (Відповідача): "Відмови Споживача у приєднанні до водопровідних і каналізаційних мереж і пристроїв субспоживачів, які мають дозвіл "Виробника" на приєднання, видане на підставі згоди "Споживача" на таке приєднання".
Також, підпункт в) пункту 10.3. Договору суд першої інстанції правомірно прийняв в редакції запропонованій відповідачем, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 4.7. Правил №190 приєднання мереж водопостачання та водовідведення субспоживачів до мереж споживачів здійснюється згідно з порядком, наведеним у пунктах 4.1-4.6 Правил №190.
Однак, слід звернути увагу на те, що пунктом 4.8. Правил чітко визначено, що виробник узгоджує приєднання водопровідних вводів субспоживачів до водопровідних мереж споживачів за умови наявності згоди споживачів.
Виробник (Скаржник) виклав пункт 11.1.4. Договору в наступній редакції: "За воду, використану понад встановлених норм і/або скинуту в мережі каналізації понад встановленого дозволу на скидання стічних вод, оплата "Споживачем" здійснюється у п'ятикратному розмірі діючих тарифів на водопостачання та відведення стоків".
В редакції Споживача (Відповідача): "За воду, скинуту в мережі каналізації понад встановленого дозволу на скидання стічних вод, оплата "Споживачем" виробляється у п'ятикратному розмірі діючих тарифів на відведення стоків".
Пунктом 327.1. Податкового кодексу України передбачено, що у разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води збір обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок збору та коефіцієнтів.
Однак, Відповідач, як водокористувач є самостійним платником зазначеного збору та самостійно несе відповідальність за перевищення встановлених йому лімітів (ст. ст. 323.1 і 327.1 ПК України). По-друге, в разі перевищення ліміту, відповідач жодним чином не може перекласти оплату за перевищення в п'ятикратному розмірі на Позивача, так як Позивач повинен сплачувати за Відповідача збір у встановленому розмірі, так і в підвищеному його розмірі за перевищення, тільки в тому випадку, якби він передавав об'єми води Відповідачу без укладання договору з останнім (абзац другий ст. 326.2 ПК України).
Оскільки відносини позивача і відповідача базуються на договірних відносинах, то норми статті 326.2 ПК України до позивача не застосовуються, внаслідок чого, позивач при перевищенні лімітів користування водою відповідачем, ніякого збитку для позивача не принесе, а за подібне перевищення відповідає відповідач своїми коштами.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо прийняття пункту 11.1.4. в редакції відповідача.
Пункт 11.3. Договору викладений сторонами наступним чином.
В редакції Виробника (Позивача): "Термін позовної давності, в який "Виробник" має право звернутися з позовом до "Споживача" до суду з питань виконання будь-яких умов даного Договору, становить п'ять років".
В редакції Споживача (Відповідача): "Термін позовної давності, в який "Виробник" має право звернутися з позовом до "Споживача" до суду з питань виконання будь-яких умов даного Договору, становить три роки, за винятком вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), для яких термін позовної давності встановлюється в один рік".
Вимога Позивача щодо встановлення п'ятирічного строку позовної давності суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки, відповідно до частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена лише за домовленістю сторін, але ніяк не за рішенням суду. Подібної угоди між Позивачем та Відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийняв пункт 11.3. Договору в редакції відповідача.
До того ж рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2010 року по справі №2-22/3497-2010 вже було встановлено даний пункт Договору між тими ж сторонами по Договору № 781 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію від 25 травня 2010 року.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Частиною 4 статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Статтею 187 Господарського кодексу України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Вода Криму" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року у справі № 02-21/901/2069/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року у справі № 02-21/901/2069/13 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Л. Котлярова
Судді Н.І. Сікорська
І.В. Євдокімов
Розсилка:
1. Кримське республіканське підприємство "Вода Криму" (вул. Гурзуфська, 5,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)
2. Ремонтно-будівельне управління № 1 (вул. Дзюбанова, буд. 13,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95006)