14 січня 2014 року Справа № 901/2997/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Балюкової К.Г.,
Гонтаря В.І.,
за участю представників сторін:
позивача: Бегейович Роман Васильович, довіреність №05/09/2013 від 05.09.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна";
відповідача: не з'явився, приватне підприємство "Комбіагроіндастрі";
розглянувши апеляційну скаргу Приватне підприємство "Комбіагроіндастрі" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 05 листопада 2013 року у справі №901/2997/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (вул. Ірининська, 5/24, Київ 34, 01034)
до приватного підприємства "Комбіагроіндастрі" (вул. Кірова, 43а, оф. 8, Сімферополь, 95017)
про стягнення 223444,98 грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідача, приватного підприємства "Комбіагроіндастрі" про стягнення з відповідача на користь позивача 223 444,98 грн., що складаються з: 203 501,80 грн. - суми основного боргу, 19 943,18 - суми процентів. Також позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача сплачений судовий збір у сумі 4 468,89 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов контракту від 06 червня 2012 року №06/06-2012 в частині своєчасної і повної оплати поставленого товару.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 листопада 2013 року у справі №901/2997/13 (суддя Чонгова С.І.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" задоволено частково.
Стягнуто з приватного підприємства "Комбіагроіндастрі" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" 203 501,80 грн. основного боргу, 7 699,80 грн. пені.
В позовних вимогах про стягнення 12 243,38 грн. пені у позові відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, приватне підприємство "Комбіагроіндастрі" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням місцевим господарським судом обставин та моментів по справі.
Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено у судовому засіданні оригінал контракту від 06 червня 2012 року №06/06-2012
Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 14 січня 2014 року у зв'язку з відпусткою судді Борисової Ю.В. у складі колегії її було замінено на суддю Балюкову К.Г..
У судове засідання, призначене на 14 січня 2014 року, представник відповідача не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представника відповідача.
Представник позивача з доводами апеляційної скарги не погодився та заперечував проти її задоволення.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
06 червня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (постачальник) та приватним підприємством "Комбіагроіндастрі" (покупець) укладено контракт № 06/06-2012 (контракт).
Відповідно до пункту 1.1 контракту позивач зобов'язався поставити відповідачу матеріали, обладнання та продукцію (товари), визначені в додатках до Контракту, що є невід'ємною частиною даного Контракту.
Згідно пункту 3.1 контракту Постачальник зобов'язався поставити та передати за видатковою накладною Товар, які придбається Покупцем за цим контрактом, в строки, вказані у додатках. Датою поставки є дата отримання Товару Покупцем, вказана у видатковій накладній.
За видатковою накладною №219 від 31 травня 2013 року позивач поставив відповідачеві товар на суму 2 207 928,10 грн. з урахуванням ПДВ.
Пунктом 4.1 контракту передбачено, що відповідач здійснює оплату за Товар в порядку та по етапам, відповідно умов оплати, визначених в додатках.
Відповідно до пункту 2.1 контракту загальна вартість Товарів, визначається у відповідності з додатками до Контракту.
06 червня 2013 року сторонами погоджено та підписано Додаток №1 до контракту (Додаток), відповідно до якого позивач зобов'язаний поставити відповідачу Товар, визначений у Додатку. Загальна вартість Товару становила 5 891 485,76 грн. з урахуванням ПДВ.
Пунктом 2.1. Додатку визначено, що 40% від загальної вартості Товару, визначеного Додатком, сплачується протягом 5 банківських дні з дати підписання Додатку.
02 липня 2012 року позивачем направлено на адресу відповідача рахунок №145 на загальну суму 5 891 485,76 грн. з урахуванням ПДВ.
Відповідачем здійснено оплату у розмірі 2 004 426,30 грн. (40% вартості Товару) 19 липня 2012 року, що підтверджується банківською випискою.
В подальшому відповідачем на адресу позивача направлено лист від 27 травня 2013 року №05/27, щодо зарахування попередньої оплати в сумі 2 004 426,30 грн., яка здійснена на виконання умов в Додатку №1, в рахунок оплати Товару по Додатковій угоді №3 до контракту.
Пунктом 1 Додаткової угоди №3 Сторони погодили викласти пункт 1 Додатку до контракту в новій редакції та зменшити вартість Товару по окремим позиціям.
Позивачем надано відповідачу видаткову накладну від 31 травня 2013 року №219 на загальну суму 2 207 928,10 грн. з урахуванням ПДВ, Контрольна панель управління для 6 свердловин, яка підписана Сторонами.
31 травня 2013 року на адресу відповідача направлено рахунок №145/1 на суму 203 501,80 грн. різниця зарахованої суми, як попередньої оплати по Додатку та вартість придбаного товару, а саме Контрольної панелі управління для 6 свердловин.
Однак, вищевказана сума відповідачем сплачена не було, що і стало підставою для звернення позивача з вказаним позовом до господарського суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
З огляду на правовідносини, які виникли між сторонами у даному спорі, та характеру їх дій, встановлено, що між ними виникли правовідносини, що підпадають під дію норм про договір поставки.
Статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічна правова позиція викладена також в статті 712 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно о договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні (ля здійснення платежу.
Згідно з частиною 1 статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання і неналежне виконання.
Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що за видатковою накладною №219 від 31 травня 2013 року позивач поставив відповідачеві товар на суму 2 207 928,10 грн. з урахуванням ПДВ.
06 червня 2013 року сторонами погоджено та підписано Додаток №1 до контракту (Додаток), відповідно до якого позивач зобов'язаний поставити відповідачу Товар, визначений у Додатку. Загальна вартість Товару становила 5 891 485,76 грн. з урахуванням ПДВ.
Отже, 02 липня 2012 року позивачем направлено на адресу відповідача рахунок №145 на загальну суму 5 891 485,76 грн. з урахуванням ПДВ.
Відповідачем здійснено оплату у розмірі 2 004 426,30 грн. (40% вартості Товару) 19 липня 2012 року, що підтверджується банківською випискою.
В подальшому відповідачем на адресу позивача направлено лист від 27 травня 2013 року №05/27, щодо зарахування попередньої оплати в сумі 2 004 426,30 грн., яка здійснена на виконання умов в Додатку №1, в рахунок оплати Товару по Додатковій угоді №3 до контракту.
Позивачем надано відповідачу видаткову накладну від 31 травня 2013 року №219 на загальну суму 2 207 928,10 грн. з урахуванням ПДВ, Контрольна панель управління для 6 свердловин, яка підписана Сторонами.
Так, 31 травня 2013 року на адресу відповідача направлено рахунок №145/1 на суму 203 501,80 грн. різниця зарахованої суми, як попередньої оплати по Додатку та вартість придбаного товару, а саме Контрольної панелі управління для 6 свердловин.
Але, відповідачем не було надано суду у порядку статей 33,34 господарського кодексу України, доказів на підтвердження сплати суми боргу у розмірі 203 501,80грн., у зв'язку із чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семі відсотків вказаної вартості.
Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 548 та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, зокрема, неустойкою.
Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Статями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, розділом 9 Контракту сторони передбачили порядок нарахування та сплати штрафних санкцій.
Пунктом 9.2 Контракту сторони передбачили, що якщо відповідач допустить прострочення в оплаті Товару, то відповідач сплачує позивачу проценти в розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше 5% від суми простроченого платежу.
Отже, позивачем нараховано пеню за прострочення виконання зобов'язання за період з 01 червня 2013 року по 06 вересня 2013 року (98 днів) у сумі 19 943,18 грн., виходячи з розміру, встановленого договором 0,1% за кожний день прострочення зобов'язання.
Але судом першої інстанції було встановлено, що за період з 01 червня 2013 року по 09 червня 2013 року облікова ставка НБУ була встановлена 7,50% річних, з 10 червня 2013 року - 7% річних.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що сума пені, яка підлягає стягненню становить 7 699,80грн. = (203501,8 х 15% : 365 х 9 = 752,68) + (203501,8 х 14% : 365 х 89 = 6946,94).
Таким чином суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку стосовно того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Комбіагроіндастрі" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 листопада 2013 року у справі №901/2997/13 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді К.Г. Балюкова
В.І. Гонтар
Розсилка:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (вул. Ірининська, 5/24,Київ 34,01034)
2. Приватне підприємство "Комбіагроіндастрі" (вул. Кірова, 43а, оф. 8,Сімферополь,95017)
3. Господарський суд Автономної Республіки Крим