Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.
Іменем України
06.04.2009
Справа №2-7/17239-2007
За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» (98612, м. Ялта, вул. Кривошти, 27)
До відповідача Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» (98600, м. Ялта, вул. Південнобережне шосе, 38)
Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: 1) Закрите акціонерне товариство «Трансбус» (03124, м. Київ, вул. Івана Лепсе, 6); 2) Закрите акціонерне товариство «Югтранс-2» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 51)
Про стягнення 44 914,23 грн.
Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний
представники:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - не з'явився.
Від третіх осіб - 1) не з'явився; 2) не з'явився.
Сутність спору: Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» про стягнення 44 914,23 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушуються умови договору №801 від 29.01.2001 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг з водопостачання а водовідведення, у зв'язку з чим заборгованість ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» перед КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» за період з 01.04.2004 р. по 31.10.2007 р. складає 31 451,44 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку оплачена не була. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 1980,64 грн., 9218,17 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2263,98 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач, у тому числі, вказує на те, що 27.11.2003 р. на засіданні Наглядової ради ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» було прийнято рішення про створення нового підприємства - ЗАТ «Югтранс-2», до уставного фонду якого за актом приймання-передачі від 25.12.2003 р. в якості майнового внеску були передані мережі водопроводу і каналізації та очисні споруди. На підставі викладеного відповідач вважає, що заборгованість за період з 25.12.2003 р. по 22.03.2006 р. має бути стягнута з ЗАТ «Югтранс-2». Крім того, відповідач зазначає, що оскільки на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 04.03.2005 р. власником вищезазначених водопровідних та каналізаційних мереж є ЗАТ «Трансбус», борг за період з 22.03.2006 р. по 31.10.2007 р. має бути стягнутий з цієї юридичної особи. Також, заперечуючи проти стягнення пені, річних та інфляційних втрат, відповідач посилається на те, що ухвалою ГС АР Крим від 23.01.2004 р. була порушена справа про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, а ухвалою ГС АР Крим від 17.08.2004 р. визнані безспірні кредиторські вимоги позивача до ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» у сумі 107686,63 грн.
Заявою №669/Ю від 28.02.2008 р. позивач збільшив свої вимоги та просив суд, серед іншого, стягнути з відповідача також заборгованість за перевитрату ліміту за 2005, 2006, 1-й, 2-й та 3-й квартали 2007 р. у розмірі 35 886,72 грн.
В запереченнях на відзив КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» зазначило, що 02.12.2005 р. між ВПВКГ ПБК та ЗАТ «Трансбус» був укладений договір №2005 про надання послуг з водопостачання та водовідведення на приміщення гуртожитку по вул. Дзержинського, 29/1 в м. Ялті та адміністративну будівлю по вул. Південнобережне шосе, 38 в м. Ялті, у зв'язку з чим послуги надаються вказаній юридичній особі з 01.01.2006 р. Крім того, позивач зазначив, що визнані ухвалою ГС АР Крим від 17.08.2004 р. безспірні кредиторські вимоги стосуються іншого періоду та не є предметом спору у цій справі.
Ухвалою ГС АР Крим від 18.06.2008 р. провадження у справі було зупинено через призначення комплексної судової економічної та технічної експертизи, проведення якої було доручено Науково-дослідному експертно - криміналістичному центру при Головному управлінні Міністерства Внутрішніх Справ України в АР Крим. Проте, експертиза проведена не була через невиконання вимог експерта відповідачем, у зв'язку з чим ухвалою ГС АР Крим від 20.11.2008 р. провадження у справі було поновлено.
Ухвалою ГС АР Крим від 22.01.2009 р. до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору були залучені Закрите акціонерне товариство «Трансбус» та Закрите акціонерне товариство «Югтранс-2».
Ухвалою ГС АР Крим від 16.02.2009 р. провадження у справі було зупинено та призначена комплексна судова економічна та технічна експертиза, на вирішення якої були поставлені наступні питання:
- Встановити об'єкти, на які поставлялася вода та відводилися стоки Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму (Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму») за період з 01.04.2004 р. по 31.10.2007 р. згідно умов договорів №801 від 29.01.2001 р. та №2005 від 02.12.2005 р., із зазначенням їх адрес, площ та власників?
- Чи є вказані об'єкти тотожними?
- В якій сумі документально підтверджується заборгованість Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» перед Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму (Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму») по оплаті вартості наданих послуг з водопостачання та водовідведення за договором №801 від 29.01.2001 р. за період з 01.04.2004 р. по 31.10.2007 р. та заборгованість за перевитрату ліміту за 2005, 2006, 1-й, 2-й та 3-й квартали 2007 р.?
- Чи підтверджується документально переведення заборгованості Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» перед Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму (Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму») за спожиту воду та відведені стоки зі період 01.04.2004 р. по 31.10.2007 р. до Закритого акціонерного товариства «Югтранс-2» та Закритого акціонерного товариства «Трансбус»?
- Визначити, у разі наявності, розміри пені, інфляційних втрат та 3% річних, які повинно сплатити Відкрите акціонерне товариство «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» Кримському республіканському підприємству «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» у зв'язку з простроченням оплати вартості наданих послуг за договором №801 від 29.01.2001 р. за період з 01.04.2004 р. по 31.10.2007 р.
Сторони та треті особи явку представників у судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд
29.01.2001 р. між підприємством водопровідно-каналізаційного господарства (Водоканал) та Відкритим акціонерним товариством «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» (Абонент) був укладений договір №801 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію, пунктом 1 якого передбачено, що Водоканал зобов'язується забезпечити Абонента питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу при наявності води в джерелах в обсягу встановленого ліміту та надати послуги з водовідведення, а Абонент зобов'язується оплатити їх.
Відповідно до пункту 8 Договору Абонент зобов'язаний отримувати рахунки за витрачену воду та послуги по каналізації в абонентському відділі Водоканалу не пізніше 18 числа кожного місяця та сплачувати їх протягом 5 банківських днів з дня отримання.
В пункті 19 Договору сторони передбачили, що це договір укладається строком по січень 2004 року, вступає в силу з дня його підписання та вважається продовженим на той самий строк, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заяви від однієї зі сторін про відмову від цього договору.
Згідно з приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
Сторони не представили суду доказів розірвання договору №801 від 29.01.2001 р. або зміни його умов, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що на час вирішення спору договір продовжує свою дію.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог вказаного Договору позивачем надавалися послуги з водопостачання та водовідведення, на оплату яких щомісяця виставлялись відповідні рахунки із зазначенням обсягу наданих послуг, тарифів та загальної суми, що підлягає сплаті.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджує, що відповідачем порушуються умови договору в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, через що заборгованість ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» перед КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» за період з 01.04.2004 р. по 31.10.2007 р. складає 31 451,44 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку оплачена не була.
Заперечуючи проти вимог позивача, ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328», зокрема, зазначило, що 27.11.2003 р. на засіданні Наглядової ради ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» було прийнято рішення про створення нового підприємства - ЗАТ «Югтранс-2», до уставного фонду якого за актом приймання-передачі від 25.12.2003 р. в якості майнового внеску були передані мережі водопроводу і каналізації та очисні споруди. На підставі викладеного відповідач вважає, що заборгованість за період з 25.12.2003 р. по 22.03.2006 р. має бути стягнута з ЗАТ «Югтранс-2».
Проте, суд не може прийняти до уваги вказані твердження відповідача з огляду на наступне.
Так, з акта приймання-передачі від 25.12.2003 р., на який відповідач посилається як на підставу своїх заперечень, не вбачається, що за цим актом до Статутного фонду ЗАТ «Югтранс-2» були передані саме ті водопровідні та каналізаційні мережі, які були об'єктом надання послуг за договором №801 від 29.01.2001 р., оскільки в акті не вказана ані адреса розташування водопровідних та каналізаційних мереж, ані будь-які інші ідентифікуючі ознаки. Більш того, вказаний акт не скріплений печаткою ЗАТ «Югтранс-2», що позбавляє його доказової сили. При цьому, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 12.14 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 р. N 65, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, та пункту 17 Договору №801 від 29.01.2001 р. відповідач був зобов'язаний в 7-денний строк повідомити Водоканал про передачу водопровідних та каналізаційних мереж іншій організації. Проте, всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України, доказів надіслання відповідного повідомлення відповідач суду не надав.
З проводу посилання відповідача на необхідність стягнення заборгованості за період з 22.03.2006 р. по 31.10.2007 р. з ЗАТ «Трансбус», суд звертає увагу на те, що договір з надання послуг з водопостачання та водовідведення був укладений з цією юридичною особою 02.12.2005 р., після чого рахунки на оплату наданих послуг виставлялися відповідачу за винятком об'єктів ЗАТ «Трансбус» (гуртожиток по вул. Дзержинького, 29/1 та адміністративна будівля по вул. Південнобережне шосе, 38). Наведені обставини безпосередньо підтверджуються наявними в матеріалах справи рахунками. Отже, заперечення відповідача в цій частині не є переконливими.
Не може суд також прийняти до уваги посилання відповідача на те, що ухвалою ГС АР Крим від 17.08.2004 р. були визнані безспірні кредиторські вимоги позивача до ВАТ «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» у сумі 107686,63 грн., оскільки в рамках справи №2-6/3657.1-2004 були визнані грошові вимоги, які виникли станом на 01.01.2004 р., у той час як в рамках цієї справи розглядається спір про стягнення заборгованості за період з 01.04.2004 р. по 31.10.2007 р.
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідач, всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не представив суду доказів оплати заборгованості у розмірі 31 451,44 грн., у зв'язку з чим вказана сума боргу підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.
В пункті 9 Договору №801 від 29.01.2001 р. сторони передбачили, що Абонентам, подача води яким обмежується, вода відпускається в розмірах ліміту, затвердженого виконкомом міської ради. Розмір ліміту Водоканал повідомляє абоненту додатковим повідомленням, яке є невід'ємною частиною цього договору.
Вода, витрачена поверх затвердженого ліміту, сплачується в п'ятикратному розмірі тарифу (п. 10 Договору).
Так, пунктом 9.5 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 р. N 65, передбачено, що абонент не має права збільшувати витрату води понад встановлені норми та затверджені ліміти.
За використану воду понад встановлені та затверджені ліміти плата проводиться згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.04.79 за N 196 "Про норми відпуску електроенергії, газу і води на ведення громадянами особистого підсобного господарства":
- громадянами, що використали воду на приватне підсобне господарство, - у подвійному розмірі діючих тарифів на питну воду;
- підприємствами та організаціями - у п'ятикратному розмірі діючих тарифів на питну воду.
Суд звертає увагу на те, що незважаючи на втрату чинності постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.04.79 за N 196 (на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року N 1788), пункт 10 Договору не виключений, не визнаний недійсним, а отже, з огляду на приписи статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Рішеннями Виконавчого комітету Ялтинської міської ради №79 від 27.01.2005 р., №1 від 12.01.2006 р., №3 від 23.01.2007 р. було закріплено, що споживачам, які не надали у встановленому порядку розрахунки водоспоживання, ліміт витрати води не встановлюється, при цьому вся витрачена вода вважається понадлімітною.
У зв'язку з тим, що відповідачем не були представлені розрахунки нормативного водоспоживання у 2005, 2006 та 2007 роках, відповідачу були встановлені нульові ліміти, про що він був проінформований відповідними повідомленнями, наявними в матеріалах справи.
На підставі цього, за відповідачем виникла заборгованість за перевитрату ліміту за 2005, 2006, а також за 1-й, 2-й та 3-й квартали 2007 року у сумі 35 886,72 грн., яка в добровільному порядку погашена не була, через що підлягає стягненню в примусовому порядку.
Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В пункті 8 Договору №800 від 29.01.2001 р. сторони передбачили, що при несплаті рахунку протягом 5 днів за кожен день прострочення буде нараховуватися пеня в розмірі 0,2% від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України згідно Закону України №543/96-ВР від 22.11.1996 р.
З матеріалів справи вбачається, що розмір пені у сумі 1980,64 грн. за період з 01.05.2007 р. по 31.10.2007 р. обчислений позивачем правомірно, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» 9218,17 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2263,98 грн.
Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суми інфляційних втрат та 3% річних також розраховані позивачем правомірно, через що підлягають стягненню з відповідача.
При цьому, суд не може прийняти до уваги твердження відповідача про те, що ухвалою ГС АР Крим від 23.01.2004 р. була порушена справа про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, що унеможливлює стягнення пені, річних та інфляційних втрат.
Так, ухвалою ГС АР Крим від 23.01.2004 р. було порушено провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328». Відповідно до вимог п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Відповідно до абзацу 6 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.
Згідно з абзацом 24 зазначеної статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.
Тобто мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Це стосується також і правових наслідків дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, які визначені ст. 12 Закону.
У той же час, в рамках цієї справи вирішується питання щодо стягнення заборгованості, яка виникла за період з 01.04.2004 р. по 31.10.2007 р. Отже, як зобов'язання відповідача перед позивачем, так і строк їх виконання виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Згідно з ч. 4 зазначеної вище статті 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Виходячи з положень ст. 1 Закону, вказані приписи Закону підлягають застосовуванню до конкурсної заборгованості.
У разі, якщо поширити дію мораторію і на поточну заборгованість, то тоді така заборгованість не буде підлягати оплаті в процедурах розпорядження майном та санації боржника.
Це призведе до того, що після порушення справи про банкрутство жоден з контрагентів не буде співпрацювати з боржником, оскільки за поставлену продукцію, здійснені роботи та надані послуги під час провадження справи про банкрутство боржник не буде розраховуватись. Такі обставини надалі матимуть наслідком припинення підприємницької діяльності самого боржника, що в свою чергу зумовлює банкрутство боржника і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.
У зв'язку з цим законодавець звільнив поточні зобов'язання боржника від будь-яких правових обмежень та наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Це стосується як виконавчого провадження, так і санкцій за невиконання грошових зобов'язань.
Отже, до зобов'язань, що виникли та строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство, підлягають застосуванню заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
З урахуванням цього, твердження відповідача про неможливість стягнення пені, річних та інфляційних втрат є хибними. При цьому, суд додатково звертає увагу на те, що 3% річних та інфляційні втрати, сплата яких передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, не відносяться до категорії неустойки та фінансових санкцій, а фактично є платою за користування чужими грошовими коштами.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача згідно з приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Ялтинське автотранспортне підприємство №14328» (98600, м. Ялта, вул. Південнобережне шосе, 38, ідентифікаційний код 03114603) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» (98612, м. Ялта, вул. Кривошти, 27, ідентифікаційний код 03348005) заборгованість у розмірі 31 451,44 грн., борг за перевитрату ліміту у сумі 35 886,72 грн., пеню у сумі 1980,64 грн., 9218,17 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 2263,98 грн., 808,01 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.