79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.11.06 Справа№ 2/1307-4/241 А
Господарський суд Львівської області в складі судді Гриців В.М. при секретарі Москалі Р.М. з участю представників позивача Кравець С.І., відповідача Гуліна Ю.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Личаківського районного центру зайнятості м.Львова до приватної фірми «Авіта» про стягнення штрафу у сумі 1500,00 грн.
Личаківський районний центр зайнятості м.Львова звернувся з позовом до приватної фірми «Авіта», просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1500,00 грн. штрафу за відмову у прийомі на роботу в межах установленої броні.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на виконання приписів закону України «Про зайнятість населення", п.п. 7, 11 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998р. № 578 30.06.2005р. позивач надіслав відповідачу наказ відділу праці та соціального захисту Львівської міської Ради від 27.12.2005 року № 13 «Про бронювання робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, у м. Львові на 2006 рік" з додатком до нього, запропоновано погодити з центром зайнятості перелік робочих місць та поквартальний графік працевлаштування у 2006 році осіб, котрі перебувають на обліку у центрі зайнятості і належать до громадян, котрі потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця. У графіку зазначено, що заброньоване робоче місце передбачається заповнити у 1 кварталі 2006 року особою з числа соціально незахищених категорій громадян за фахом «економіст". З наказом відділу праці та соціального захисту Львівської міської ради від 27.12.2005 року № 13 відповідач ознайомлений. Оскільки у 1 кварталі 2006 року на обліку безробітних та осіб, котрі шукають роботу, спеціалісти за фахом «економіст" не перебували, така безробітна Дулепіна Р. була скерована для працевлаштування на заброньоване у відповідача робоче місце 25.05.2006 року. Однак, незважаючи на те, що центр зайнятості листом від 05.06.2006 року за № 1214/01 надав відповідачу до відома та керівництва у роботі копії усіх документів, що регламентують правові відносини підприємств та центру зайнятості щодо працевлаштування громадян на заброньовані робочі місця, керівник ПФ «Авіта" відмовив у працевлаштуванні на заброньоване робоче місце особі, яка належить до соціально незахищених категорій громадян, що підтверджено листом ПФ «Авіта" від 08.06.2006 року № 124 та поясненнями п. Р. Дулепіної. Пунктом 3 статті 5 Закону України «Про зайнятість населення" передбачено, що у разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту. Позивач 19.07.2006р. звернувся до відповідача з претензію про сплату штрафних санкцій у сумі 1500,00 грн., який відповідач не сплатив.
Відповідач позов заперечує, вважає такий незаконним і безпідставним. Пояснив суду, що з наказом відділу праці та соціального захисту Львівської міської ради від 27.12.2005 року № 13, яким відповідачу визначено для бронювання одне робоче місце за категорією «Молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах і якій надається перше робоче місце», ознайомлений. Відповідач дійсно зобов»язався працевлаштувати у 1 кварталі 2006 року одну особу з числа названих соціально незахищених категорій громадян за фахом «економіст». Позивач листом від 5 червня 2006 року надіслав йому направлення на працевлаштування від 25 травня 2006 року № 13080605250007001 Дулепіної Романи Юріївни на заброньоване робоче місце за посадою економіст, корінець якого з відповіддю про прийняте рішення повинен був повернути позивачу. У випадку відмови в прийнятті на роботу повинна була бути зазначена одна із причин: вакансія зайнята, скерована особа не відповідає вимогам або відмовлено у прийнятті на роботу. Проте сама Дулепіна Р.Ю. не зверталась про прийняття її на роботу, тому й неможливо було вирішити питання її працевлаштування чи відмови у працевлаштуванні. Адже неможливо розглядати питання про прийняття на роботу особи, якщо така особа не звертається, зокрема, не подає заяви, документів, що підтверджують спеціальність.
Розглянув матеріали справи, надані докази, заслухав пояснення представників сторін, суд вважає, що в позові слід відмовити повністю з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 5 закону України «Про зайнятість населення" держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей- інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам перед пенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам -53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; є) інвалідам, які не досягли пенсійного віку. У разі відмови в прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998р. № 578 визначено порядок бронювання та встановлення квоти робочих місць на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту. Зокрема, визначено, що працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця здійснюється тільки за направленням державної служби зайнятості, підприємства зобов»язані працевлаштовувати таких громадян на заброньовані робочі місця за направленням державної служби зайнятості і про прийняте рішення у триденний термін повідомити центр зайнятості, а у разі відмови - викласти мотиви відмови у прийнятті на роботу.
Згідно з матеріалами справи відділ праці та соціального захисту Львівської міської Ради наказом № 13 від 27 грудня 2005 року «Про бронювання робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, у м. Львові на 2006 рік" на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з чисельністю працюючих понад 20 осіб заброньовано робочі місця та запропоновано названим особам погодити з районними в м.Львові центрами зайнятості перелік робочих місць, що виділяються і поквартальний графік працевлаштування у 2006 році на заброньовані робочі місця осіб, котрі перебувають на обліку у центрі зайнятості і належать до громадян, котрі потребують соціального захисту. Зокрема, відповідачу визначено для бронювання одне робоче місце за категорією « Молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах і якій надається перше робоче місце». Відповідач зобовязався працевлаштувати у 1 кварталі 2006 року особу з числа названих соціально незахищених категорій громадян за фахом «економіст». З наказом відділу праці та соціального захисту Львівської міської ради від 27.12.2005 року № 13 відповідач ознайомлений належним чином. Позивач 25 травня 2006 року видав на руки Дулепіній Р.Ю. направлення в приватну фірму «Авіта» на працевлаштування від 25 травня 2006 року № 13080605250007001 Дулепіної Романи Юріївни на заброньоване робоче місце за посадою економіст. Повторно листом від 5 червня 2006 року позивач надіслав відповідачу направлення на працевлаштування від 25 травня 2006 року № 13080605250007001 Дулепіної Романи Юріївни на заброньоване робоче місце за посадою економіст.
Корінець направлення № 13080605250007001 містить варіанти відповідей про прийняте роботодавцем рішення. Зокрема, підставами відмови у прийнятті на роботу може бути одна із причин: вакансія зайнята, скерована особа не відповідає вимогам або відмовлено у прийнятті на роботу.
Свідок Дулепіна Р.Ю. пояснила суду, що вона потребувала працевлаштування і перебувала на обліку в Личаківському центрі зайнятості. Дійсно, 25 травня 2006 року їй на руки було видано направлення до приватної фірми «Авіта» на працевлаштування на заброньоване робоче місце. Проте за вказаною у направленні адресою м.Львів, вул.Зелена,20/9 до приватної фірми «Авіта» про прийняття її на роботу не зверталась. Причиною цього називає те, що в телефонній розмові їй категорично відмовили у прийнятті на роботу. Проте назвати номер телефону та з ким конкретно розмовляла не може. Оскільки їй категорично відмовили по телефону, в неї не було бажання йти особисто і вирішувати питання працевлаштування.
За приписами ст.ст.21-24 Кодексу законів про працю України право на працю працівники реалізовують шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації.
Отже, відповідач не міг розглядати питання про прийняття на роботу особи, укладення з нею трудового договору, якщо така особа не зверталася - особисто не з»являлася, не подала заяви, документів, що підтверджують спеціальність та інших документів, необхідних для укладення трудового договору.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Конституцією України ( ст.19) встановлено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач, в межах наданих законом повноважень здійснює повноваження органу державної виконавчої влади, відповідно, його дії повинні бути підпорядковані Конституції та законам України.
З огляду на викладені вимоги закону, фактичні обставини справи позивач не довів суду, що його вимога про стягнення з відповідача 1500,00 грн. штрафу за відмову у прийомі на роботу в межах установленої броні грунтується на положеннях законів України.
Керуючись ст.ст. 2, 69,70,86,87,94,138,143,158-163, п.6 розділу VІІ Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через 10 днів і може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому ст.186 КАС України.
Суддя Гриців В.М.