Справа №- 22-ц-1366 /09р. Головуючий 1 інст. Тарасенко Л.М.
Категорія - трудове. Доповідач - Міненкова Н.О.
02 квітня 2009 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
Головуючого судді : Міненкової Н.О.
Суддів - Гальянової І.Г., Ларенка В.І.
При секретарі - Григоренко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу директора товариства з обмеженою відповідальністю „Еллакс” на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Еллакс” про визнання частково недійсним наказу про звільнення, про зміну дати звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за відпустку, стягнення середнього заробітку за затримання розрахунку при звільненні та за час затримання трудової книжки та стягнення моральної шкоди, -
в листопаді 2007 року до суду звернувся позивач з вищезазначеними позовними вимогами, посилаючись на те, що був прийнятий на роботу до відповідача 09 січня 2007 року на посаду заступника головного бухгалтера, з посадовим окладом 550,0 грн. і працював до червня 2007 року. Вважає, що подав заяву про звільнення за власним бажанням 26 червня 2007 року і висловив бажання відпрацювати два тижні до 09 липня 2007 року, але у зв'язку з тим, що з ним не був проведений розрахунок працював до 13 липня 2007 року і більше на роботу не виходив. Тому вважає останнім днем роботи 13 липня 2007 року. Трудова книжка йому не була видана своєчасно тому він звертався до прокуратури та територіальної інспекції праці. Вважає, що станом на 09 липня 2007 року йому не була виплачена заборгованість по заробітній платі з січня 2007 по липень 2007 року та компенсація за відпустку , всього сума невиплати склала 3497,82 грн. Не заперечував те, що отримав лист в серпні 2007 року від відповідача з проханням прийти до офісу та пояснити свою відсутність на робочому місці. 03 вересня 2007 року він відправив на адресу відповідача свої письмові пояснення. Інші листи до нього не надходили. Лист про отримання трудової книжки і повного розрахунку надійшов 08 січня 2008 року і 14 січня 2008 року він був ознайомлений з наказом про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 21 грудня 2007 року та отримав трудову книжку. У зв'язку з тим, що відповідач не провів розрахунок при звільнення з 1 лютого 2007 року по 30 червня 2007 року просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, а так як днем звільнення є день видачі трудової книжки просив стягнути заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки і змінити запис в трудовій книжці на звільнення за власним бажанням з 14 січня 2009 року, а також стягнути у відшкодування моральної шкоди 3000 грн.
В січні 2008 року позивач змінив розмір позовних вимог в частині стягнення середньої заробітної плати за затримання розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку і в якості відповідача зазначив також ОСОБА_2 та просив визнати частково недійсним наказ про звільнення, змінити формулювання звільнення та змінити дату звільнення , а також стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 2900 грн. з 09 січня по 09 липня 2007 року, компенсацію за відпустку 445,44 грн., середню заробітну плату за затримання розрахунку при звільненні 7700,00 грн., середню заробітну плату за затримку видачі трудової книжки з 09 липня 2007 року по 14 січня 2008 року, судові витрати, витрати на допомогу адвоката 1500 грн. і у відшкодування моральної шкоди 3000 грн.( а.с. 139).
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач не надавав заяви про звільнення, а з 13 липня 2007 року перестав з'являтись на роботі.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2008 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі, а в частині стягнення моральної шкоди частково в сумі 1800 грн.
Не погодився з рішенням представник відповідача й у апеляційній скарзі просить рішення скасувати, посилаючись на односторонню оцінку доказів та неповноту судового слідства, зазначаючи на те, що суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач звільнився за власним бажанням безпідставно, а також не надав оцінки листам, які відповідач направляв на адресу позивача і просив з'явитися до товариства та вирішити питання із звільненням.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 10 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доказів, які були надані сторонами та з вимог закону, який регулює ці правовідносини.
Згідно з ч.1 ст. 38 КЗпП України робітник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні .
В судовому засіданні було встановлено, що письмова заява про звільнення за власним бажанням була передана позивачем безпосередньо керівнику товариства 26 червня 2007 року, а з 09 липня 2007 року позивач не вийшов на роботу, вважаючи, що відповідач повинен його звільнити. В суді першої інстанції доказом подачі письмової заяви суд зазначив пояснення у якості свідка колишнього головного бухгалтераОСОБА_3., а також його звернення до Прокуратури Московського району м. Харкова від 17 липня 2007 року із заявою про порушення відповідачем порядку звільнення за власним бажанням та звернення до Територіальної державної інспекції Держнаглядпраці у Харківській області про не проведення з позивачем кінцевого розрахунку.
Відповідач не зміг пояснити в суді першої інстанції порядок звільнення працівників та ведення журналів де повинні реєструватися заяви про звільнення. В суді першої інстанції було встановлено, що заяви передавались безпосередньо керівнику товариства.
Як вбачається з листа №-84 від 08.08.2007 року відповідач запропонував позивачу з'явитися і пояснити причину його відсутності на роботі, на що позивач письмово повідомив, що після подачі заяви про звільнення за власним бажанням просив належним чином оформити звільнення, провести повний розрахунок та видати трудову книжку, попередивши про намір звернутися до суду. Про отримання інших листів від відповідача позивач заперечував, а тому 01 листопада 2007 року звернувся до суду. В своїх запереченнях на позов представник відповідача просив в задоволенні позовних вимог відмовити, так як вважав, що позивач із заявою про звільнення за власним бажанням до директора товариства не звертався. Звільнення позивача на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП здійснено вже в період знаходження спору в суді за наказом №-97 від 21 грудня 2007 року. Звільнення проведено з 21 грудня 2007 року. ( а.с. 92).
Ні в суді апеляційної інстанції так і в суді першої інстанції представник відповідача не міг навести обґрунтування вказаного звільнення. Як було встановлено при розгляді справи, і це не заперечували представники відповідача, що адміністрації товариства було відомо про невихід позивача на роботу в липні 2007 року. В вересні вони отримала лист від позивача з вимогою звільнення за власним бажанням на підставі поданої заяви. Між тим, наказ видано лише в грудні 2007 року.
Судова колегія вважає, що відповідач не спростував доводи позивача про подачу заяви про звільнення за власним бажанням і докази, які б спростовували це не надав. Наказ про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП було видано позивачу лише 14 січня 2008 року і у цей день позивач отримав трудову книжку. Не було доведено відповідачем і того факту, що він належним чином виконав вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок і повернув позивачу трудову книжку з відповідним записом у встановлені строки.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції постановлено законне і обґрунтоване рішення і підстав для його скасування судова колегія не знаходить.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та матеріального закону.
Керуючись ст.ст. 303.304, 307, 308,313,316,317,319 ЦПК України судова колегія,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Еллакс” відхилити. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя -
Судді -