К/С № К-18650/07
01.04.2009 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Сергейчука О.А.
Карася О.В.
при секретарі Остапенку Д.О.
за участю представників
позивача: Кузіва П.Г., Чавес Г.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Спільного українсько-іспанського підприємства «Санза-Топ»
на постановуГосподарського суду Тернопільської області від 26.01.2006 р.
та ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 р.
у справі № 12/261-3451
за позовом Спільного українсько-іспанського підприємства «Санза-Топ»
до Козівської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 26.01.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 р., у задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000331500/0 від 21.11.2005 р. відмовлено.
Спільне українсько-іспанське підприємство «Санза-Топ» подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначається вичерпний перелік підстав для бюджетного відшкодування податку на додану вартість і відсутня норма, яка б передбачала право платника податку на податковий кредит і бюджетне відшкодування лише в розмірах, що сплачені до держбюджету постачальниками товарів.
Козівська МДПІ, належним чином повідомлена про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направила.
У своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу, з посиланням на приписи п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зазначає про те, що законодавством чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.
Актом № 58/16-00/31274081 невиїзної документальної перевірки з питань правомірності відшкодування податку на додану вартість за серпень 2005 року зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», що зумовило завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 19089 грн. за серпень та в сумі 4552 грн. за липень (всього на 23641 грн.). В акті перевірки зазначено, що податок на додану вартість в сумі 324 грн. буде підтверджено у разі надходження відповіді по запитах, надісланих у податкові інспекції за місцем реєстрації постачальників. Таким чином, за висновками перевірки позивачеві зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 23965,00 грн.
Інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не встановлено.
Згідно декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року сума податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, складає 36924 грн.
Податковий орган підтвердив право позивача на бюджетне відшкодування лише у сумі 12959, стосовно якої є підтвердження сплати постачальниками позивача до бюджету.
На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.11.2005 р. № 0000331500/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 23965,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання нечинним вказаного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосовуючи приписи п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.5 п. 7.7, зробив висновок, що вказаними нормами встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому, зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені до бюджету.
Суд касаційної інстанції не може визнати законними оскаржені судові рішення, оскільки висновки судів щодо неправомірного заявлення позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, які обґрунтовані порушенням позивачем вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», не узгоджуються з вимогами Закону.
Зазначена податковою інспекцією в акті перевірки та судами попередніх інстанцій у судових рішеннях правова підстава - п. 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість» для зменшення позивачеві бюджетного відшкодування за серпень 2005 року на суму 23965 грн. не може бути правовою підставою для такого зменшення.
Пункт 1.8 ст. 1 Закону України визначає термін «бюджетного відшкодування», і не регламентує порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.
Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем у серпні 2005 року до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Суди попередніх інстанцій при вирішення даного спору не врахували, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.п.7.2.6 п.7.2, п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.
Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.
Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.
Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.
Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до неправильних висновків та, відповідно, ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Спільного українсько-іспанського підприємства «Санза-Топ» задовольнити.
Постанову Господарського суду Тернопільської області від 26.01.2006 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 р. скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позов задовольнити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000331500/0 від 21.11.2005 р. Козівської міжрайонної державної податкової інспекції (Бережанське відділення) про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 23965,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного українсько-іспанського підприємства «Санза-Топ» судові витрати зі сплати державного мита за звернення з позовною заявою, апеляційною та касаційною скаргами у загальній сумі 5,10 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло
О.А. Сергейчук
О.В. Карась