Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" січня 2014 р.Справа № 922/4625/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
розглянувши справу
за позовом Малого приватного підприємства "АСВА" (м.Київ)
до Фізичної особи-підприємця Стрижака Андрія Олександровича (м.Харків)
про стягнення 50499,26 гривень
за участю представників:
позивача - Шилова Ю.П. (довіреність №2611 від 26 листопада 2013 року)
відповідача - не з'явився
05 листопада 2013 року позивач, мале приватне підприємство "АСВА", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Стрижака Андрія Олександровича (відповідача) суми заборгованості у розмірі 50499,26 гривень, у тому числі, 46080,02 гривень суми основної заборгованості, 3070,39 гривень суми нарахованої пені та 1348,85 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №1/86, укладеного між сторонами 22 березня 2013 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1720,50 гривень судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 листопада 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 листопада 2013 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 листопада 2013 року було відкладено розгляд справи на 19 грудня 2013 року, у зв'язку з неявкою представників сторін.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 грудня 2013 року було відкладено розгляд справи на 08 січня 2014 року, у зв'язку з неявкою відповідача.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 08 січня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач у відкрите судове засідання 19 грудня 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про дату судового засідання був повідомлений належним чином.
Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.
Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Беручи до уваги, що відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 08 листопада 2013 року відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами, без участі відповідача.
Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
22 березня 2013 року між малим приватним підприємством "АСВА" (позивачем) та фізичною особою-підприємцем Стрижаком Андрієм Олександровичем (відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу товарів і послуг №1/86. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.
Відповідно до п.1.1. договору, постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність замовника (відповідача) автомобільні шини/диски (товар) у кількості і асортименті відповідно до замовлень, рахунків-фактур та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.
Згідно із п.4.1 договору, оплата товару здійснюється відповідачем за визначеною у рахунку-фактурі ціною шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача у наступному порядку:
- відповідач зобов'язаний сплатити позивачу аванс у розмірі 10% від вартості замовлених товарів;
- 90% від вартості поставлених товарів відповідач зобов'язаний сплатити позивачу протягом 14 календарних днів з дати поставки товару.
Відповідно до п.4.4. договору, датою поставки товарів вважається дата, зазначена у видатковій накладній на товар.
Згідно із п.4.8. договору, факт передання товарів замовникові підтверджується видатковою накладною, яка оформлюється відповідно до вимог чинного законодавства України і засвідчується підписами та печатками сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату товару на суму 46080,02 гривень, що підтверджуються рахунком-фактурою №А1-0001150 від 10 квітня 2013 року на суму 25900,01 гривень (а.с.13) та рахунком-фактурою №А1-0001460 від 22 квітня 2013 року на суму 25300,01 гривень (а.с.15).
На виконання умов договору, 10 квітня 2013 року позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 25900,01 гривень, що підтверджується видатковою накладною №А1-0001069 від тієї ж дати (а.с.14), оформленою належним чином, відповідно до умов чинного законодавства, та завіреною підписами та печатками сторін.
Також, як стверджує позивач, ним ще було поставлено товар відповідачу 22 квітня 2013 року на суму 25300,01 гривень, але відповідач від підписання відповідної видаткової накладної відмовився.
Відповідач, в свою чергу, 22 травня 2013 року сплатив позивачу аванс у розмірі 10% від вартості товару за кожним із виставлених рахунків-фактур, а саме 5120,00 гривень, що підтверджується банківською випискою (а.с.18).
90 % вартості за поставлений товар відповідач не оплатив.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№27/08/13-п) від 27 серпня 2013 року на адресу відповідача про сплату 46080,02 гривень, але відповіді не отримав.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткову відмову у позові, виходячи з наступного.
Звертаючись до господарського суду позивач послався на те, що на підставі договору купівлі-продажу товарів і послуг №1/86 від 22 березня 2013 року відповідачу було поставлено та передано у власність товар за видатковими накладними на загальну суму 51200,02 гривень.
Також позивачем зазначено, що відповідач частково розрахувався за товар, у розмірі 5120,00 гривень. Крім того, позивач надав до суду податкові накладні, як доказ здійснення продажу товару.
З врахуванням викладених обставин та в зв'язку з тим, що заборгованість відповідачем не була оплачена в повному розмірі, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача вартості несплаченого товару за двома видатковими накладними, на умовах укладеного між сторонами договору.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що надані позивачем до суду докази не підтверджують факт отримання відповідачем товару за видатковою накладною №А1-0001374 від 22 квітня 2013 року, та наявності у відповідача зобов'язання по його оплаті.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення.
Здійснивши аналіз наданих позивачем до суду накладних, суд зазначає про те, що видаткова накладна №А1-0001374 від 22 квітня 2013 року не відповідає вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Так, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Такий самий перелік реквізитів містить також і п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88.
Однак, вищезазначена видаткова накладна не містить ніяких даних особи, що отримала товар за накладною, а тому не можливе визначити, чи був отриманий відповідачем товар саме за цією накладною.
Також, слід зазначити, що надана позивачем до матеріалів справи банківська виписка, на підтвердження проведення відповідачем часткової оплати товару за видатковою накладною №А1-0001374 у розмірі 2530,00 гривень, не має доказової сили на підтвердження проведення відповідачем часткової оплати саме за отриманий ним товар. За умовами договору (п.4.1.), замовник сплачує аванс у розмірі 10% від вартості замовлених товарів, і як вбачається із зазначеної банківської виписки, відповідач сплатив позивачу суму у розмірі 2530,00 гривень, що саме складає 10% від вартості товару, вказаної у рахунку-фактурі №А1-0001460, а тому можна розцінювати сплачену відповідачем суму як аванс, а ні як часткову оплату за отриманий товар.
Надані позивачем до суду податкові накладні також не можна визнати належними доказами отримання відповідачем товару за видатковою накладною №А1-0001374 від 22 квітня 2013 року, так як вони не є первинними документами бухгалтерського обліку.
Отже, позивачем не надано до суду первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження отримання відповідачем товару за видатковою накладною №А1-0001374 від 22 квітня 2013 року, не вказано даних особи, що отримала товар, її підпису, печатки, довіреності, або інші докази одержання відповідачем товару.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Таким чином, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту здійснення господарських операцій за видатковою накладною №А1-0001374 від 22 квітня 2013 року, не доведено належними та допустимими доказами поставки та отримання відповідачем товару за вказаною накладною, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати товару в розмірі 22770,01 гривень є безпідставними, оскільки позбавлені документального обґрунтування.
Стосовно стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23310,01 гривень за поставлений товар за видатковою накладною №А1-0001069 від 10 квітня 2013 року, суд зазначає, що поставка товару за вищевказаною накладною повністю підтверджується наданими до суду доказами.
Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 23310,01 гривень нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 3070,39 гривень пені, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).
Відповідно до п.6.3 договору, за прострочення здійснення розрахунку за товари або послуги замовник зобов'язаний на вимогу підприємства виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, за кожен день такого прострочення.
Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму пені, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача пеню у розмірі 1627,23 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 1443,16 гривень слід відмовити.
Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 1348,85 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму 3% річних, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 352,52 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 996,33 гривень слід відмовити.
Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.546, 548, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Стрижака Андрія Олександровича (61090, м.Харків, вул.Колонна, 113, кв.2, код 2802900676) на користь малого приватного підприємства "АСВА" (02105, м.Київ, вул.П.Усенка, 6, код ЄДРПОУ 16399501) 23310,01 гривень основної заборгованості, 1627,23 гривень пені, 352,52 гривень суми 3% річних та 861,62 гривень судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позову щодо стягнення 22770,01 гривень основної заборгованості, 1443,16 гривень пені та 996,33 гривень суми 3% річних відмовити.
Повне рішення складено 13 січня 2014 року.
Суддя Аріт К.В.
Справа №922/4625/13