Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" грудня 2013 р.Справа № 922/3395/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Кролівець М.О.
розглянувши справу
за позовом Заступника прокурора Харківської області, м. Харків в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 15", м. Харків
про стягнення 19449756,11 грн.
за участю представників сторін:
прокурор - Кондратюк Н.А.
позивача - Сосіна І.О.
відповідача - Остренко В.А.,
Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 19449756,11 грн. шкоди, заподіяної відповідачем державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства, а саме засмічення земельної ділянки. У позовній заяви прокурор також просить суд вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на розрахункові рахунки відповідача та належні відповідачу транспортні засоби. Позовні вимоги прокурор обґрунтовує наступним.
У період 13-26.11.2012 року Державною екологічною інспекцією в Харківській області (позивач по справі) здійснено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій - 15" (далі - ПАТ "ЗЗК - 15", відповідач по справі). За результатами перевірки державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 956/09-18. Згідно акту на території ПАТ "ЗЗК - 15" встановлено засмічення земельної ділянки відходами будівництва, гуми, металобрухту, твердих відходів, скловати. Не упорядковані місця складування твердих побутових відходів є порушенням ст. 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 17 Закону України "Про відходи", ст. ст. 35, 46 Закону України "Про охорону земель". Даний факт порушення природоохоронного законодавства підтверджується актом обстеження засміченої земельної ділянки від 13- 26.11.2012 року за № 956/09-18. У зв'язку з виявленими порушеннями старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Харківській області відносно директора ПАТ "ЗЗК - 15" Остренко В.А. складено протокол за № 001995 від 04.12.2012 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 52 КУпАП. Постановою старшого державного виконавця Державної екологічної інспекції у Харківській області від 04.12.2012 року за №02-26-342 директора ПАТ "ЗЗК-15" Остренко В. А. притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу. Крім того, з метою усунення порушень виявлених під час здійснення планової перевірки був винесений припис № 02-25-127 від 29.11.2012 року, яким директора ПАТ "ЗЗК-15" Остренко В.А. зобов'язано у триденний термін після отримання припису привести в санітарно-екологічний стан територію підприємства. Відповідно до "Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.04.2007 року № 149 розрахована шкода внаслідок засмічення земельної ділянки відходами будівництва, гуми, металобрухту, твердих відходів, скловати, яка становить 19 449 756,11 грн.
Відповідач проти позову заперечує, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, дослідженому судом та долученому до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 17.09.2013 року було задоволено клопотання відповідача та по справі була призначена судова екологічна експертиза, проведення якої було доручено ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса. На вирішення експерта були поставлені наступні питання: чи нанесена відповідачем шкода внаслідок засмічення та забруднення земельних ресурсів та якщо так, то який її точний розмір?
Згідно висновку експертизи № 9147 від 30.10.2013 року, проведеними дослідженнями документів, залученими судом до матеріалів господарської справи № 922/3395/13, не встановлено засмічення та забруднення земельних ресурсів ПАТ "ЗЗК-15", передбачених "Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства". Відповідачем не нанесено шкоди внаслідок засмічення та забруднення земельних ресурсів. Виходячи з висновків по першому питанню, розмір шкоди відсутній.
Ухвалою суду від 18.11.2013 року провадження у справі було поновлено та розгляд справи призначений на 03.12.2013 року об 11:00.
03.12.2013 року до господарського суду від прокурора надійшли письмові пояснення по справі в яких прокурор просить суд відхилити висновки вищевказаної експертизи та не приймати як доказ по справі.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 03.12.2013 року до 06.12.2013 року до 10:00. Перерва оголошувалась за усним клопотанням прокурора, який повідомив суду, що ним до адміністративного суду подано позов про оскарження висновку експерта. Доказів приймання зазначеної заяви прокурор суду не надав.
Після перерви, в судовому засіданні 06.12.2013 року, до суду від прокурора надійшло клопотання, в якому він просить суд вважати висновок судової інженерно-екологічної експертизи № 9147, складений 30.10.2013 року старшим судовим експертом Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса Уберманом В.І. неналежним доказом. Клопотання обґрунтовує тим, що всупереч вимогам ст. 3 Закону України "Про судову експертизу", п. 2.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (далі-Інструкція) та п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" старшим судовим експертом Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса Уберманом В.І. під час проведення експертизи змінено її вид та проведено інженерно - екологічну експертизу, а також вирішені питання, які виходять за межі його спеціальних знань та з'ясовані питання права. Відповідно до свідоцтва експерта НОМЕР_1 Уберману В.І. присвоєно кваліфікацію судового експерта лише з 2-х видів експертиз: інженерно - технічної та інженерно-екологічної. Натомість екологічна та інженерно-екологічна експертизи відповідно до п. 1.2 Інструкції є різними видами експертизи, а опрацьовані експертом матеріали справи не є об'єктом інженерно-екологічної експертизи.
Суд, дослідивши клопотання, долучає його до матеріалів справи.
В судовому засіданні прокурор підтримав позов у повному обсязі, просив суд не приймати висновок експертизи як належний доказ та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні. Проти клопотання прокурора про визнання експертного висновку неналежним доказом заперечував. Подав суду письмові пояснення з цього приводу. Крім того, заявив суду клопотання про виклик експерта в судове засідання для дачі пояснень в судовому засіданні.
Суд, вислухавши прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань прокурора та відповідача, виходячи з наступного.
Згідно ст. 31 ГПК України, в судовому процесі може брати участь судовий експерт. Права, обов'язки та відповідальність судового експерта визначаються цим Кодексом та Законом України "Про судову експертизу". Судовий експерт зобов'язаний за ухвалою господарського суду з'явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань. Висновок робиться у письмовій формі. Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів. Судовий експерт має право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов'язку. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право заявити відвід судовому експерту, якщо він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи, якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, а також з мотивів його некомпетентності. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у випадку, коли про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу.
Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, відвід судовому експерту прокурором не заявлявся.
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як зазначено у п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року "Про судове рішення", господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.01.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5) (далі - Інструкція), призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - експертизи та дослідження) судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - експертні установи) та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ (далі - експерти), їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України, Законами України "Про судову експертизу", "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності та цією Інструкцією.
Згідно з Переліком регіональних зон обслуговування науково-дослідними установами судових експертиз Міністерства юстиції України (додаток 1 до Інструкції), Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса обслуговує Полтавську, Сумську, Харківську області та м. Севастополь.
Згідно з п. 1.2 Інструкції, основними видами (підвидами) експертизи є:
1.2.1. Криміналістична: почеркознавча та авторознавча; технічна експертиза документів; балістична; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних з одночасним спричиненням тілесних ушкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи); фототехнічна, портретна; експертиза голограм; відео-, звукозапису; вибухотехнічна; матеріалів, речовин та виробів (лакофарбових матеріалів і покрить; полімерних матеріалів; волокнистих матеріалів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла, кераміки; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; спиртовмісних сумішей; ґрунтів; металів і сплавів; наявності шкідливих речовин у навколишньому середовищі; речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; харчових продуктів; сильнодіючих і отруйних речовин); біологічна.
1.2.2. Інженерно-технічна: інженерно-транспортна (автотехнічна, транспортно-трасологічна, залізнично-транспортна); дорожньо-технічна; будівельно-технічна (оціночно-будівельна); земельно-технічна (оціночно-земельна); пожежно-технічна; безпеки життєдіяльності; гірничотехнічна; інженерно-екологічна; електротехнічна; комп'ютерно-технічна; телекомунікаційна.
Поряд із вказаними видами інженерно-технічних експертиз експертними установами можуть проводитись також інші їх види (підвиди) та комплексні технічні дослідження із залученням відповідних фахівців у певних галузях знань, у тому числі авіаційного та водного транспорту.
1.2.3. Економічна: бухгалтерського та податкового обліку; фінансово-господарської діяльності; фінансово-кредитних операцій.
1.2.4. Товарознавча: машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання; автотоварознавча; транспортно-товарознавча.
1.2.5. Експертиза у сфері інтелектуальної власності: літературних та художніх творів; фонограм, відеограм, програм (передач) організації мовлення; винаходів і корисних моделей; промислових зразків; сортів рослин і порід тварин; комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), географічних зазначень; топографій інтегральних мікросхем; комерційної таємниці (ноу-хау) і раціоналізаторських пропозицій; економічна у сфері інтелектуальної власності.
1.2.6. Психологічна.
1.2.7. Мистецтвознавча.
1.2.8. Екологічна.
1.2.9. З метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики експертними установами організовується проведення інших видів експертизи (крім судово-медичної та судово-психіатричної).
Згідно з п. 4.1 Інструкції, керівник експертної установи розглядає отримані матеріали і доручає відповідному структурному підрозділу експертної установи організувати проведення експертизи. При цьому він може безпосередньо призначити експерта та встановити строк виконання експертизи відповідно до вимог цієї Інструкції або передати вирішення цих питань заступнику керівника експертної установи чи керівникові підрозділу. Якщо в експертній установі не проводяться певні види експертиз та відсутні фахівці з певної галузі спеціальних знань, керівник експертної установи повідомляє про це орган (особу), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), та повертає матеріали справи без виконання.
Об'єктами екологічної експертизи є матеріальні і матеріалізовані джерела інформації, що містять фактичні дані про обставини надзвичайної екологічної ситуації, а саме: локальна земельна ділянка, на якій виявлені ознаки негативного антропогенного впливу, у тому числі забруднені земельні ділянки, ділянки із частковим або повним руйнуванням родючого шару ґрунту, забруднені площі зелених насаджень, території вивезення, складування й знищення відходів виробництва і споживання тощо; забруднені водні простори (ділянки рік, озер, водоймищ); забруднений повітряний простір; проби атмосферного повітря, води, ґрунту, відібрані в межах антропогенного забруднення навколишнього середовища; зразки флори й фауни, які піддалися негативному антропогенному впливу; виробничі й складські приміщення промислових, комунальних та інших підприємств і організацій, їх очисні спорудження, газоочисні й пилоуловлювальні установки тощо; механізми, устаткування, їх вузли та деталі з місця, де відбулася надзвичайна екологічна ситуація; відомості з технічної документації й актів перевірки екологічного стану об'єктів; результати обстеження об'єктів навколишнього середовища санітарно-епідеміологічними, природоохоронними й іншими спеціально уповноваженими органами; інші джерела інформації про негативний антропогенний вплив на навколишнє середовище.
До основних завдань інженерно-екологічної експертизи належать: визначення обставин, що пов'язані з настанням надзвичайної екологічної ситуації; встановлення технічних та організаційних причин порушень технологічного процесу виробництва, якщо це сприяло виділенню забруднюючих речовин, енергії та викидам інших шкідливих речовин і накопиченню промислових відходів; встановлення відповідності дій осіб (або їх бездіяльності), причетних до надзвичайної екологічної ситуації, вимогам нормативних актів у сфері екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; встановлення причинно-наслідкових залежностей між діями/бездіяльністю спеціально уповноважених осіб (у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та екологічної безпеки) і наслідками, що настали.
Інженерно-екологічна та екологічна експертизи відносяться до однієї галузі знань, об'єкт екологічної експертизи той самий що й інженерно-екологічної, а саме: матеріальні та матеріалізовані джерела інформації, які мають в собі дані про обставини екологічної ситуації.
Відповідно до п. 4.14 Інструкції, висновок експерта складається з обов'язковим зазначенням його реквізитів (найменування документа, дати та номера складання висновку, категорії експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), виду експертизи (за галуззю знань) та трьох частин: вступної (Вступ), дослідницької (Дослідження) та заключної (Висновки).
Відповідно до ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.
Отже, враховуючи викладене, а також те, що прокурором відвід судовому експерту не заявлявся, клопотання про призначення повторної експертизи до суду від прокурора не надходило, суд дійшов висновку, що висновок експерта відповідає зазначеним нормам законодавства, експертиза проведена з урахуванням норм діючого законодавства.
Відповідно до ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Як свідчать матеріали справи позов до суду поданий 12.08.2013 року та з урахуванням зупинення провадження у справі, строк розгляду спору спливає 14.12.2013 року. Клопотання про продовження строку розгляду спору відповідачем не подано, а тому у суду не має можливості викликати в судове засідання судового експерта для дачі пояснень Крім того, як зазначалося вище, суд дійшов висновку, що висновок експерта відповідає зазначеним нормам законодавства, експертиза проведена з урахуванням норм діючого законодавства.
Згідно п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
Статтею 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про охорону земель" при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної із зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, забезпечуються: виконання заходів щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та екологічно безпечне поводження з ними; максимальне збереження ґрунтового покриву на основі обраного оптимального варіанта територіального розміщення об'єктів поводження з відходами; запобігання негативному впливу об'єктів поводження з відходами, що використовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення відходів на ґрунтовий покрив прилеглих територій.
Підприємства, установи та організації, а також громадяни, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.
Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.
Розміщення, збирання, зберігання, оброблення, утилізація та видалення, знешкодження і захоронення відходів здійснюються відповідно до вимог Закону України "Про відходи".
У статтях 17, 33, 34, 35-1 Закону України "Про відходи" встановлено обов'язки суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, вимоги щодо зберігання та видалення відходів, вимоги щодо поводження з небезпечними та побутовими відходами.
У відповідності до статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за засмічення земель промисловими, побутовими та іншими відходами .
За приписами статей 42, 43 Закону України "Про відходи" особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальності. Підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Як зазначалось вище, згідно висновку експертизи № 9147 від 30.10.2013 року, проведеними дослідженнями документів, залученими судом до матеріалів господарської справи № 922/3395/13, не встановлено засмічення та забруднення земельних ресурсів ПАТ "ЗЗК-15", передбачених "Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства". Відповідачем не нанесено шкоди внаслідок засмічення та забруднення земельних ресурсів. Виходячи з висновків по першому питанню, розмір шкоди відсутній.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд не вбачає з наданих прокурором та позивачем документів, які надані в якості доказів, повного складу господарського правопорушення, що передбачає настання наслідків які зумовлюють відшкодування шкоди.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання прокурора про забезпечення позову, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.
Згідно п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову - відмовити.
В задоволенні позову - відмовити повністю.
Повне рішення складено 10 грудня 2013 року.
Суддя Погорелова О.В.