08.01.2014 року Справа №904/719/13-г
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. - доповідача
суддів: Павловського П.П., Кузнецова В.О.,
при секретарі судового засідання: Однорог О.В.,
представники сторін:
від позивача: Ткаченко В.С., представник, довіреність №450/12 від 11.10.12;
від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №480 від 06.02.13;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2013р. у справі №904/719/13-г
за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м.Дніпропетровськ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Дніпропетровськ
про стягнення 6 735 178,08 грн.,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2013р. у справі №904/719/13-г (головуючий суддя Мілєва І.В.) позов задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" 6 735 178,08 грн., з яких: 5 531 209,49 грн. - основна заборгованість за кредитом, 1 203 968,59 грн. - заборгованість нарахованими відсотками. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" витрати по сплаті судового збору у розмірі 68 820,00 грн.
Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував відсутністю в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем умов кредитного договору.
Частково не погодившись з зазначеним вище рішенням, ФОП ОСОБА_3 (відповідач) звернулась до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення змінити в частині розміру стягнутої суми, стягнувши за результатами апеляційного перегляду на користь позивача 5 531 209 грн. 49 коп. заборгованості за кредитом. Як вбачається з тексту апеляційної скарги, апелянт (відповідач) не заперечує проти неналежного виконання ним умов кредитного договору №012/02-40/814 від 19.12.2007р. та стягнення з нього на користь позивача 5 531 209,49 грн. заборгованості за кредитом.
Водночас, скаржник не погоджується з розміром нарахованих банком (позивачем) відсотків за користування кредитними коштами починаючи з 30.04.2012р. у розмірі 1 203 968,59 грн. з посиланням на приписи ст.1056-1 ЦК України та, відповідно, вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Окрім того, в апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_3 просить відстрочити їй сплату судового збору за подання апеляційної скарги на два місяці, до 12.11.2013р.
В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі заперечень відповідач наполягає на тому, що збільшення Банком (позивачем) розміру процентів за кредитним договором в односторонньому порядку починаючи з 30.04.2012р. є незаконним, оскільки суперечить приписам ст.1056-1 ЦК України.
В свою чергу, у відзиві на апеляційну скаргу позивач (Банк) викладені в останній заперечення повністю відхиляє, вважає оскаржуване рішення правомірним, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.10.2013р. зазначену вище апеляційну скаргу прийнято до розгляду, слухання справи призначено на 02.12.2013р., а також, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі на підставі ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір".
У судовому засіданні 02.12.2013р. колегією суддів задоволено письмове клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору на 15 днів в порядку ч.3 ст.69 ГПК України та оголошено перерву у розгляді справи до 08.01.2014р.
Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належність і допустимість доказів Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, а також, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на викладене нижче.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 19.12.2007р. між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір №012/02-40/814 (далі-договір) на придбання транспортного засобу. Умови даного договору змінювались відповідно Додатковими угодами №012/02-40/814/1 від 29.12.2008р., №012/02-40/814/2 від 25.09.2009р., №012/02-40/814/3 від 25.09.2009р., 012/02-40/814/4 від 28.09.2009р., №012/02-40/814/5 від 23.09.2011р., 012/02-40/814/6 від 27.09.2011р. (Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" є правонаступником за всіма правами та обов'язками Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль").
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме, відкрив Позичальнику (відповідач) невідновлювану кредитну лінію в іноземній валюті шляхом надання відповідачеві кредитних коштів у розмірі 625 900,00 доларів США з кінцевим строком повернення 18.12.2017р.
Зокрема, перший транш 312 950,00 доларів США призначений на для купівлі транспортного засобу шляхом здійснення оплати по договору купівлі продажу транспортного засобу №7/17-1 від 17 грудня 2007 року, укладеному позичальником з ТОВ "Імтрейд Групп"; другий транш 312 950,00 доларів США призначений на для купівлі транспортного засобу шляхом здійснення оплати по договору купівлі продажу транспортного засобу №7/17-1 від 17 грудня 2007 року, укладеному позичальником з ТОВ "Імтрейд Групп".
В подальшому, а саме, 27.09.2011р. між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода №012/02-40/814/6 до кредитного договору № 012/02-04/814 від 19.12.2007р., відповідно до якої відповідачу надано кредит у розмірі 5 830 654,24 грн. для рефінансування кредитної заборгованості у розмірі 698 171,62 дол. США та 227 826,98 грн. (т.1 а.с. 41-42). Надання кредитних коштів підтверджується платіжними дорученнями №6223 та №6224 від 27.09.2011р. (т.1 а.с. 88). Таким чином, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, станом на 27.09.2011р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 5 830 654,24 грн.
З матеріалів справи вбачається, що за період з 29.09.2011р. по 27.09.2012р. відповідачем здійснено часткове повернення основної заборгованості за кредитом на загальну суму 254 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи (т.1 а.с. 93-97).
Більш того, 11.03.2013р. відповідачем було подано до господарського суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому останній визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 5 585 654,24 грн.
Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено ст.22 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст.78 Господарського процесуального кодексу України, визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч.1 ст.193 Господарського кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст.1054 Цивільного кодексу України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного вище, на думку колегії суддів, місцевим господарським судом правомірно прийнято визнання відповідачем позову та, враховуючи сплату відповідачем частини основного боргу за кредитом, обґрунтовано визнано такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за кредитом у розмірі 5 531 209,49 грн.
В свою чергу, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача (банку) 1 203 968,59 грн. відсотків за користування кредитом за період з 01.01.2013р. по 16.08.2013р., згідно з заявою банку про збільшення позовних вимог від 22.08.2013р. в порядку ст.22 ГПК України.
Так, згідно п.3.1. Додаткової угоди № 012/02-40/814/6 від 27.09.2011р. до кредитного договору №012/02-40/814 від 19.12.2007р. встановлено, що за користування третім траншем кредиту у гривні, а саме, 5 830 654,24 грн., які були надані відповідачу 27.09.2011р. для рефінансування кредитної заборгованості за першим та другим траншами, сплачується відсоткова ставка 16,00% річних. При цьому, тимчасово, на період з 27.09.2011р. до 26.09.2013р. встановлюється пільгова ставка у розмірі 12,75% річних.
Відповідно до п.3.10 Кредитного договору, сторони встановили, що пільговий період закінчується (з одночасним припиненням дії пільгової процентної ставки) при настанні одного з таких випадків: 3.10.1 при простроченні позичальником виконання своїх грошових зобов'язань за договором більше ніж 30-ть календарних днів. 30.04.2012 р. відповідно до п. 3.1. та 3.10 Додаткової угоди № 012/02-40/814/6 від 27.09.2011р. до кредитного договору № 012/02-40/814 від 19.12.2007р., без будь яких попередніх письмових повідомлень, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань більш ніж на 30 календарних днів, припинено період пільгової відсоткової ставки у розмірі 12,75% річних та відсоткова ставка збільшена до 16% річних.
Тобто, правові підстави збільшення банком відсоткової ставки за користування кредитом у разі порушення відповідачем умов кредитного договору були заздалегідь узгоджені сторонами. З огляду на наведене вище, викладені в апеляційній скарзі заперечення з приводу порушення банком приписів ст.1056-1 ЦК України шляхом нарахування відповідачеві в односторонньому порядку підвищеної процентної ставки за користування кредитними коштами колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані та безпідставні.
Натомість, висновок господарського суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 6 735 178,08 грн. кредитної заборгованості, з яких: 5 531 209,49 грн. - основна заборгованість за кредитом, 1 203 968,59 грн. - відсотки за користування кредитними коштами, колегія суддів вважає правомірним, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати на апеляційне оскарження покладаються на відповідача, згідно вимог ст.49 ГПК України. При цьому, слід зазначити, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.10.2013р. сплату судового збору за перегляд в апеляційному порядку рішення господарського суду від 02.09.2013р. було відстрочено в порядку ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір", а саме, до ухвалення судового рішення. З огляду на викладене вище, 34 410,00 грн. витрат на апеляційне оскарження підлягають стягненню з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в доход Спецфонду Державного бюджету України за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2013р. у справі №904/719/13-г - залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в доход Спецфонду Державного бюджету України 34 410,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.
Видачу відповідного наказу та направлення його до органів стягнення здійснити господарському суду Дніпропетровської області, відповідно до ст.ст.116-117 ГПК України.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.
Повний текст постанови підписаний 13.01.2014р.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя П.П. Павловський
Суддя В.О. Кузнецов