23 грудня 2013 року м. Київ К/800/50989/13
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого судді Цвіркуна Ю.І. (доповідач),
суддів -Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 року
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року
у справі № 801/3821/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика»
до Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика» звернулось до суду із позовом до Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (Державної податкової інспекції у м.Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 01.04.2013 року: №0000232203, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика", яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 187086,00 гривень, у тому числі за основним платежем в сумі 124724,00 гривень та за штрафними санкціями в сумі 62362,00 гривень; №0020002203, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика", яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 54961,00 гривень; №0000222203, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійська швейна фабрика", яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 65625,00 гривень, у тому числі за основним платежем в сумі 43750,00 гривень та за штрафними санкціями в сумі 21875,00 гривень.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки відповідачем ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року та податку на додану вартість за період з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року, з 01.10.2012 року по 01.10.2012 року, з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Агротранстрейд Компані», ПП «Островок», ПП «Гадостроінвест-СВ» складено акт №000026/01-05-22-04/05468050 від 20.03.2013 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.6, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 43750,00 грн., у тому числі: півріччя 2012 року заниження на суму 8750,00 грн., 3 квартали 2012 року заниження на суму 8750,00 грн., 2012 рік заниження на суму 43750,00 грн.; п.198.1, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200, п. 201.1, п. 201.10 ст. ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 124724,00 грн., у тому числі по періодам: за лютий 2012 року на суму 41619,00 грн., за червень 2012 року на суму 26751,00 грн., за липень 2012 року на суму 39433,00 грн. за жовтень 2012 року на суму 16921,00 грн, завищено від'ємне значення податку на додану вартість на загальну суму 54961,00 грн., у тому числі по періодам: за лютий 2012 року на суму 36048,00 грн., за червень 2012 року на суму 2500,00 грн., за жовтень 2012 року на суму 16413,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення №0000232203 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 187086,00 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 124724,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 62362,00 грн., №0020002203 від 01.04.2013 року про зменшення розміру значення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 54961,00 грн., та №0000222203 від 01.04.2013 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 65625,00 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 43750,00 грн., та за штрафними санкціями на суму 21875,00 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій вірно зазначили про необґрунтованість висновків акту перевірки, на підставі яких прийняті спірні повідомлення-рішення, і як наслідок, відсутність підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.
З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.. 201 ПК України).
Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
У листі-роз'ясенні Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Крім того, пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Встановлено, що ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» укладено договори: від 03.06.2012 року з ТОВ «Агротранстрейд Компані», від 06.09.2012 року з ПП «Островок», від 01.10.2012 року з ПП "Островок", від 15.02.2012 року з ПП «Градостройінвест-СВ».
Позивачем при проведенні перевірки була надана вся необхідна первинна документація, яка підтверджує факт здійснення підприємством господарських операцій з отримання від ТОВ "Агротранстрейд Компані", ПП "Островок", ПП "Градостроінвест-СВ" послуг, використання цих послуг в господарській діяльності підприємства та відповідно правомірність віднесення витрат по придбанню цих товарів до валових, а саме: договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт.
Судами попередніх інстанцій досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.
Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов угод з вищезазначеними контрагентами, а також включення суми ПДВ. Отриманий товар був оплачений позивачем у безготівковій формі, що також було встановлено перевіркою, а вказані первинні документи підтверджують товарність спірних господарських операцій.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.
Отже, суди попередніх інстанцій зробили вірний висновок про правомірність формування за цими операціями податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому у податкового органу були не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин суди дійшли вірного висновку про задоволення вимог позивача.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного судами ухвалені законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук