02 грудня 2013 року м. Київ К/800/52777/13
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (доповідач),
суддів -Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року
у справі №826/2605/13-а
за позовом Державного підприємства "Українська геологічна компанія"
до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство «Українська геологічні компанія» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року, позов Державного підприємства «Українська геологічна компанія» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.05.2012 року №0000591742 в частині нарахування основного платежу на суму 22 748,43 грн.; податкове повідомлення-рішення від 03.05.2012 року №0001952342 в повному обсязі; податкове повідомлення-рішення від 03.05.2012 №0001942342 в повному обсязі.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №110-р від 12.10.2011 року про реорганізацію Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія» (далі ПДРГП «Північгеологія» ) було реорганізовано шляхом виділення частини майна з утворенням на його базі Державного підприємства «Українська геологічна компанія» з віднесенням до сфери управління Державноїслужби геології та надр України.
Згідно з наказом Державної служби геології та надр України №153 від 16.11.2011 року про реорганізацію ПДРГП «Північгеологія» Державне підприємство «Українська геологічна компанія» є правонаступником частини майна, прав і обов'язків ПДРГП «Північгеологія» згідно з розподільчим балансом.
Наказом ПДРГП «Північгеологія» №05 від 03.0.2012 року про структурно-організаційні зміни у складі підприємства, вирішено з 03.02.2012 закрити як відокремлені структурні підрозділи та привести в пряме підпорядкування ПДРГП «Північгеологія», зокрема Рівненську геологічну експедицію, яка 13.02.2012 року подала заяву про припинення платника податку до Державної податкової інспекції у м. Рівне, у зв'язку із структурно-організаційними змінами у складі підприємства на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №1100-р від 12.10.2011 року.
Відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка Рівненської геологічної експедиції Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія» за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року, за наслідками якої встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п. 5.2.1, п.5.2, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» РГЕ ДРПГП «Північгеологія» платником завищено суми валових витрат на загальну суму 57500 грн., в тому числі І кв. 2010 року на суму 57500 грн.; на підставі п.п. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» проведеною перевіркою зменшено суму податкового кредиту на загальну суму 24012 грн., в тому числі за березень 2010 року на суму - 16305 грн., квітень 2010 року на суму 5352 грн., травень 2010 року на суму - 1425 грн., червень 2010 року на суму 930 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1, пп. 4.2.9 п. 4.2. ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. «а», п.17 ст. 17, пп. «а» п.19.2. ст. 19, пп. "а" пп. 20.3.1, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в порушення яких: не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 12,00 грн. за 2010р., не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 158,67 грн., в т.ч. за І-ІІ кв. 2011р. - 28,79 грн. та за ІІІ-IV квартал 2011 р. - 129,88 грн. та утриманий, але не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб станом на 31.12.2011р. становить в сумі 38747,42 грн.; пп. 8.1.2 п.8.1 ст. 8, пп. "а" п. 19.2 ст. 19, пп. "а" пп. 20.3.1, пп. 20.3.2 п.20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп. 14.1.180 п.14.1 ст. 14, п.54 ст. 54, п.168.1 ст. 168 та п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в порушення яких встановлено несвоєчасне подання платіжних доручень належного до сплати сум податку на доходи фізичних осіб по термінам: 30.12.2009р., 28.02.2010р., 30.03.2010р., 30.04.2010., 30.05.2010р., 30.06.2010р., 30.07.2010р., 30.08.2010р., 30.09.2010р., 30.10.2010р., 30.11.2010р., 30.12.2010р., 17.03.2011р., 02.04.2011р., 11.04.2011р., 08.06.2011р., 30.06.2011р., 12.08.2011р., 16.08.2011, 30.08.2011р., 30.09.2011р., 30.10.2011р., 30.11.2010р. та неподання платіжного доручення належного до сплати податку на доходи фізичних осіб в сумі 38747,42 грн. по терміну 30.12.2011р.
На підставі акта перевірки від 17.04.2012 року №91/22-400/25322800 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.05.2012 року: №0001942342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 14 375,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 593,75 грн.; №0001952342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на 24 012 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6 003,00 грн.; №0000591742, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 38 918,09 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 10 233,33 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують правомірність віднесення витрат до валових на підставі здійснення операцій, передбачених господарськими договорами, а податковий кредит сформовано відповідно до первинних бухгалтерських документів, які відповідають законодавству. Крім того, сплата заборгованості з податку на доходи фізичних осіб підтверджується наявними у справі банківськими виписками.
З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.
Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї статті.
Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Наведені правові норми також відображені в Податковому кодексі України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зокрема, у ст.ст. 138, 139.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно із пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.
Наведена правова позиція відображена також і в п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р.V Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 року.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, господарські операції позивача мали реальний характер, що підтверджується платіжними дорученнями, податковими накладними, рахунками-фактурами та копією наказу про затвердження працівників, яким надано в користування мобільні телефони. Докази на підтвердження в установленому порядку недійсності договору з ТОВ «Еліт Трейдінг» в матеріалах справи відсутні.
Крім того, відповідно до пункту 17.2 «а» статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів є для оподатковуваних доходів з джерел їх походження з України - податковий агент.
Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Як свідчать банківські виписки за січень 2012 року, Рівненською геологічною компанією було оплачено податок на доходи фізичних осіб за грудень 2011 року в сумі 472,19 грн. ( 144,00 + 328,19), а заборгованість в сумі 36 940,99 грн. передана за розподільчим балансом до Державного підприємства «Українська геологічна компанія».
Відповідно до банківських виписок заборгованість з податку на доходи фізичних осіб за період по 31.12.2011 року включно була оплачена боржником та його правонаступником в повному обсязі до моменту винесення податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що оскаржувані повідомлення-рішення є незаконними.
Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 826/2605/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук