Справа №339/277/13-ц
4
2/339/117/13
31 грудня 2013 року м. Болехів Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Головенко О.С.
секретаря судового засідання Галів І.Б.
з участю представників позивача ОСОБА_1., адвоката ОСОБА_2
представника відповідачів ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок у порядку набувальної давності,-
встановив:
ОСОБА_5, звернувшись до суду із вказаним позовом, просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_6
Свої вимоги обгрунтовує тим, що з дозволу родички власниці будинку ОСОБА_7 вона поселилась та стала проживати в ньому з 2000 року. За час проживання вона утримує будинок, проводила ремонтні роботи, викопала криницю, підвела воду , а також засадила фруктовими деревами земельну ділянку. А тому, посилаючись на вимоги ст. 344ЦК просить визнати за нею право власності на вказаний будинок.
В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та пояснила, що сім'я позивачів у 2000 році поселилась у будинку з дозволу ОСОБА_7 Проживаючи в даному будинку, вони вклали багато коштів в його ремонт, а саме провели воду, відремонтували погреб, замінили вікна та двері. Крім цього зазначила, що сімя позивача давали ОСОБА_7 гроші на оплату електроенергії та газопостачання, які вона сплачувала від імені власниці ОСОБА_6
Представник відповідача - позовні вимоги не визнав та заперечував щодо можливості визнання за позивачкою саме в порядку набувальної давності права власності на нерухоме майно, власником якого ОСОБА_6
Свідок ОСОБА_8, сільський голова, суду пояснила, що два роки назад до них звернулася позивач з проханням оформити на себе вказане будинковолодіння, пред'явивши технічний паспорт. Виконком дозволу не надав, так як вияснилось, що власником будинку згідно договіру дарування є ОСОБА_6, яка проживала в Росії і через родичів повідомили її про те, що виник спір з приводу будинковолодіння.
З пояснень свідка ОСОБА_9 вбачається, що в даному будинку проживав ОСОБА_3 з своєю матір»ю . Окрім них в будинку проживали його брат та сестра, які трагічно загинули. ОСОБА_3 поїхав на заробітку в Хабаровський край. Після смерті матері в будинку ніхто не проживав, тільки за ним наглядала тітка, а потім стала проживати сімя позивача.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що він допомагав позивачці перевозити речі в спірне будинковолодіння. Крім цього, допомагав відремонтувати погріб , проводити воду та замінювати вікна. З дозволу ОСОБА_7 сім'я позивачів проживає в будинку з 2000 року.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків , дослідивши матеріали справи , приходить до переконання, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, вста-новленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 41 Конституції України зазначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно вимог ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи і які відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинен довести саме позивач, є: законний об'єкт володіння; добросовісність заволодіння; відкритість володіння; давність володіння (тобто строк володіння) та безтитульність володіння.
Однією з основних умов для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне володіння, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Тобто, за набувальною давністю може бути набуто право власності лише на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від свого права на належне йому нерухоме майно, та на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи предметом даного спору є будинковолодіння в АДРЕСА_1 , попереднім власником якого була ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.85).
За життя вона подарувала 04.06.1996року вказане будинковолодіння ОСОБА_6, яка є його власником по даний час. (а.с.87-88) .
З листа Долинської державної нотаріальної контори вбачається, що ОСОБА_11 подарувала спірне будинковолодіння ОСОБА_6, яка на момент посвідчення договору була неповнолітньою і і від її імені діяв батько ОСОБА_3 (а.с.28).
З оголошеного судом в порядку ст. 185 ЦПК України протоколу судового засідання Смідовічського районного суду Єврейської Автономної області відображено пояснення відповідачки ОСОБА_6 щодо заявленого позову , з якого вбачається , що вона позовні вимоги не визнає та немає наміру відмовлятись від будинковолодіння, оскільки на території Російської Федерації житла немає. (а.с.63)
Будинковолодіння та господарські будівлі застраховані у відділенні НАСК «Оранта» на її ім"я, тобто власника будинку, що підтверджується договором страхування (а.с.89).
Оглянутими в судовому засіданні абонентських книжок по розрахунку за газ та розрахункової книжки за електроенергію вбачається , що платником за надання таких послуг в будинковолодінні є відповідач ОСОБА_6
Суд, на виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, створив сторонам відповідні умови для реалізації своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків щодо надання доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, проте останні, відповідно до ч.2 ст.11 та ч.3 ст.27 ЦПК України, скористались на власний розсуд своїми правами щодо предмету спору.
Позивачем в ході розгляду справи, всупереч ст.131 ЦПК України, не було надано жодного належного і допустимого доказу ані в підтвердження добросовісності заволодіння, ані в правомірності проживання в будинку .
Відповідно до роз'яснень, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року " Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна.
Позивачка по справі не лише підтвердила факт того, що спірний будинок належить відповідачці, а й надала суду договір дарування, тим самим визнавши особисту поінформованість про фактичне володіння чужим майном, що беззаперечно свідчить про недобросовісність володіння чужою річчю.
Житловий будинок по АДРЕСА_1 , на який претендує позивач, як на об'єкт права власності в порядку набувальної давності, є власністю ОСОБА_6, а тому в разі задоволення позовних вимог - беззаперечно будуть порушуватись саме її права , як власника житла, що є неприпустимим.
Так, ч.3 ст.47 Конституції України проголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
При вирішенні даної справи про захист права власності відповідача особи суд застосовує вимоги п.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 року.
Згідно правових позицій Європейського суду з прав людини, а саме до п. 1 ст.8, дана Конвенція гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, що охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням в якому проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
На підставі викладеного, керуючись ст.344 ЦК України, ст.ст.10,11,57-60,212-215 ЦПК України, суд -
В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок у порядку набувальної давності відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо особи, які брали участь в справі , не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, то вони можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Головенко О.С.