Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 грудня 2013 р. Справа №805/15299/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12:00
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., при секретарі судового засідання Максімчук М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до
Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області
про
скасування податкового повідомлення-рішення №0000191703 від 10.10.2013 року,
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_1 особисто,
від відповідача: Пантіна М.В. за дов. №1245/10/10-013-4 від 28.08.2013 року,
25 жовтня 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000191703 від 10.10.2013 року.
В обґрунтування заявлених позивачем позовних вимог надав пояснення аналогічні викладеним в позові та зазначив, що на думку відповідача вчинено правочин, який не спрямований на реальне настання наслідків, у вигляді придбання та продажу товарів (послуг). Такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту, по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним. При проведенні перевірки встановлено порушення п. 198.1, 198.3, ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту в розмірі 8166,60 грн. у зв'язку з чим податковим органом нараховані штрафні санкції у сумі 2041,65 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000191703 від 10.10.2013 року, яке просить скасувати.
На думку позивача, виявлені податковим органом порушення не відповідають дійсності, оскільки факт купівлі-продажу товару, підтверджується видатковими накладними, податковими накладними рахунками-фактурами, платіжними дорученнями та актом отримання багажу.
Враховуючи викладене, Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за № 168/704. Зазначає, що підприємець, який здійснює діяльність та проживає в м. Донецьку не пояснює як саме він зробив замовлення на товар підприємству з юридичною адресою - м. Київ, в квитанції про прийом вантажу виписаної ТОВ «Делівері» в позиції «Відправляємий вантаж» значиться «Оргтехніка», що не відповідає назві отриманого ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «НВП «РОМСАТ» товару. Крім того, актом №2267/22-60/21611854 від 21.12.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної ТОВ «НВП «РОМСАТ» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за серпень 2011 року», складеним ДПІ у Святошинському районі м. Києва ГУ Міндоходів України, в первинних документах зазначена адреса, не та, що зареєстрована ІС «Податковий блок».
Тобто, вважає, що підприємцем отримувались первинні документи без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, у зв'язку з чим дії підприємця призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України у вигляді несплати податків.
Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши позивача та представника відповідача вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця Виконавчим комітетом Донецької міської ради 11.06.2008р., взятий на облік в ДПІ у Кіровському районі м. Донецька 12.06.2008 року, є платником податку на додану вартість з 07.10.2011 (арк. справи 65-67).
Відповідач - Державна податкова інспекція у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області є органом виконавчої влади, в тому числі пов'язаними із контролем за повнотою нарахування та сплати податків, обов'язкових платежів, реалізують владні управлінські функції , через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п.п. 7 п. 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.
Серед прав, наданих податковим органам, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, передбачено здійснення документальної позапланової перевірки платника податків. Про проведення документальної позапланової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Згідно з п. 79.1, 79.2 ст. 79 Податкового кодексу країни, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 9-17) Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Донецька проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства за листопад 2011 року та серпень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «НВП «РОМСАТ».
Факт законності проведення перевірки позивачем не був оскаржений.
У період з 18.09.2013 по 24.09.2013 року ДПІ у Кіровському районі м. Донецька проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за листопад 2011 року та серпень 2012 року по взаємовідносинам з контрагентом позивача - ТОВ «НВП «РОМСАТ» та складено акт про результати перевірки від 01.10.2013р. № 138/17-3/НОМЕР_1 (арк. справи 9-17).
За результатами перевірки заступником керівником податкового органу 10.10.2013р. згідно із п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення передбачені п. 198.1, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000191703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 8166,60 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 2041,65 грн. (арк. справи 18).
В акті перевірки зазначено, що господарські операції з придбання товарів мають ознаки нереальності здійснення та ознаки таких операцій, що не спричинили реального настання правових наслідків, з огляду на то, що приватний підприємець не дав пояснення як само він зробив замовлення на товар підприємству, що знаходиться в м. Києві, що з квитанції про прийом вантажу виписаної ТОВ «Делівері», в позиції «Відправляемий вантаж» значиться «Оргтехніка», що не відповідає назві отриманого товару, що в податкових накладних відображено відпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну ОСОБА_3, що в рахунку-фактурі з відбитком печатки значиться прізвище ОСОБА_4 та що в видатковій накладній №К-0821002 від 21.08.2012 року в рядку «Відпустив менеджер» значиться прізвище ОСОБА_4, а по рядку відвантажив значиться прізвище ОСОБА_5
Крім того, на підставі отримання від ДПІ у Святошинському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві акту про неможливість проведення зустрічної звірки щодо відпрацювання ланцюга постачання від ТОВ «НВП «РОМСАТ» №2267/22-60/21611854 від 21.12.2012 року з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за серпень 2011 року щодо підтвердження господарських відносин з платником податків по взаємовідносинам з позивачем, зроблено висновок про вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
З урахуванням вищевикладеного, зроблено висновок, що правочин між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «НВП «РОМСАТ» по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки правочин здійснено на отримання товару, який взагалі не одержувався, а був лише факт складання первинних документів, зокрема, податкової та видаткової накладних, без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України у вигляді несплати податків.
Як вбачається з акту перевірки № 138/17-3/НОМЕР_1 від 01.10.2013р., позивач включив до суми податкового кредиту з податку на додану вартість суму 8166,60 грн. на підставі виставленого рахунку-фактури та податкових накладних.
За результатами проведення перевірки встановлено порушення п.200.1 ст.200 п. 198.1, 198.3, ст. 198, Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість.
ТОВ «НВП «РОМСАТ» зареєстровано у якості юридичної особи згідно виписки з ЄДРПОУ від 12.12.2011 року за ідентифікаційним №21611854 яке на час формування виписки не знаходилось в процесі припинення підприємницької діяльності (арк. справи 42-43). Крім того судом досліджені копії установчих документів зазначеного товариства: свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №200041550, виданого ДПІ у Святошинському районі м. Києва, Витягу з ЄДРПОУ станом на 04.09.2012 року, Протокол №26/05-09 від 26.05.2009 року про призначення ОСОБА_4 на посаду директора, наказ №2605/09-к від 26.05.2009 року про призначення ОСОБА_4 на посаді директора та Довідка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА №398093 (арк. справи 36-48).
В матеріалах справи в наявності лист колишнього директора ТОВ «НВП «Ромсат» ОСОБА_4, який зазначав, що установчі документи не визнані недійсними, рішення щодо визнання правочину нечинним відсутня, що також підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією, яка надана відповідачем.
Позивачем придбано цифровий ефірний ресівер trimax TR - 2012 HD, у підтвердження чого отримано рахунки-фактури №К-0817001 від 17.08.2012 року та №К-07227044 від 27.07.2012 року (арк. справи 25, 34) та видаткові накладні від ТОВ «НВП «РОМСАТ» від 31.08.2012р. №К-0821002 та від 30.07.2012 року №К-0730013 (арк. справи 28, 33).
На підставі отриманих від ТОВ «НВП «РОМСАТ» податкових накладних №169 від 17.08.2012 року, №170 від 17.08.2012 року та №737 від 27.07.2012 року на загальну суму 97999,20 грн. , в т.ч. ПДВ 16333,20 грн. (арк. справи 26-27, 32) позивач сформував податковий кредит та відобразив його у декларації за січень - лютий 2013р. (арк. справи 86-91).
Перевезення товару здійснено експедитором ТОВ «Делівері», про що свідчить Акт отримання багажу №А-Д3-23763 від 24.08.2012 року та квитанція про отримання вантажу №К4-247016 (арк. справи 29, 35).
Таким чином, дослідивши докази, суд не приймає твердження відповідача щодо нереальності здійснення господарської операції з приводу того, що в позиції «Відправляемий вантаж» значиться «Оргтехніка», що не відповідає назві отриманого товару, оскільки крім цього поставка товару підтверджується видатковою накладною, податковою накладною та інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей, яка складена станом на 01.10.2013 року (арк.. справи 23).
Для здійснення оплати позивачем ТОВ «НВП «РОМСАТ» надані рахунки-фактури №К-0817001 від 17.08.2012 року та №К-07227044 від 27.07.2012 року на загальну суму поставки 97999,20 грн.
Оплата за вищевказаний товар здійснена на підставі платіжних доручень №263 від 17.08.2012 року та №266 від 17.08.2012 року. (а.с. 30-31).
Крім того, судом встановлено, що придбання товару підприємством позивача здійснено для подальшого використання, що підтверджується інвентаризаційним описом. На момент здійснення перевірки, частина товару була реалізована, а частина залишилась в залишку.
Позивачем надано звітність за оскаржений період, а саме декларація з податку на додану вартість за листопада 2011 року та серпень 2012 року.
На дату здійснення правочину свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "НВП "Ромсат" не анульовано, що підтверджено позиваче та не спростовано відповідачем.
З 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Згідно пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Відповідно п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
У відповідності із п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно із п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно п.11 підрозділу 2 розділу 20 «Перехідних положень» Податкового кодексу України Реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.
Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за N 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за N 168/704 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні документи є документами первинного бухгалтерського обліку та оформлені відповідно до вимог Закону України № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за наслідками неналежного виконання контрагентом своїх обов'язків щодо несвоєчасного декларування податку на додану вартість не повинна бути покладена на добропорядних платників податку.
Так, у рішенні по справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що компанія - заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо несвоєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії - заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Такої позиції у своїх висновках дійшов і Верховний суд України, який у своїх рішеннях по справах №21-14-а10 від 29.10.2010 року та №21-47а10 від 31.01.2011 року зазначав, що несплата продавце/постачальником чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що встановлена податковим органом відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) підприємствам - покупцям не може бути підставою для висновку про нереальність господарської операції. Відповідачем не надано жодних доказів, які свідчать про намір позивача при укладанні спірного договору діяти з метою уникнення оподаткування фінансово-господарських результатів виконання цього договору, незаконного привласнення податку на додану вартість, нарахованого в ціні продажу робіт (послуг), із завідомим усвідомленням неперерахування суми ПДВ до Державного бюджету України.
З урахуванням вищевикладеного, з огляду на реальний характер операцій з придбання позивачем товару, а саме цифрового ефірного ресіверу trimex TR-2012 HD, суд дійшов висновку, що позивач мав право включати суму ПДВ, та суму вартості товарів по господарських операціях із ТОВ «НВП «РОМСАТ» до складу податкового кредиту та витрат відповідно. Безпідставність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем обумовлює й безпідставність застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.
Суд також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладеного із ним договору на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.
Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товару за вказаним договором із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманого товару у його власній господарській діяльності.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000191703 від 10.10.2013 року - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000191703 від 10.10.2013 року Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 8166,60 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2041,65 грн.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 19 грудня 2013 року.
Повний текст постанови складений 24 грудня 2013 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Троянова О.В.