"17" грудня 2013 р. Справа №922/2981/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Плужник О.В.
при секретарі Гурдісовій Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - Логвиненко П.Г. дов. б/н від 12.08.2013 року.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків", м. Харків (вх. №3524Х/3-10)
на рішення господарського суду Харківської області від 17.09.13 у справі № 922/2981/13
за позовом ТОВ "АВ метал груп", м. Дніпропетровськ
до ТОВ "Чермет Харків", м. Харків
про стягнення заборгованості в розмірі 49 286,65 грн.
У липні 2013 року ТОВ "АВ метал груп" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" 49286,65 грн., з яких 41 488, 27грн. сума основного боргу, 6 154, 35 грн. пені, 3% річних в розмірі 1644,03 грн., та суму судового збору у розмірі 1 720,50 грн. Позовні вимоги обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором поставки № Х121 від 25.06.2012р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. у справі № 922/2981/13 (суддя Буракова А.М.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" суму основного боргу в розмірі 41 488, 27грн., пеню в розмірі 6154,35грн., 3% річних в розмірі 1644,03 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 1720,50 грн.
Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків", з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. по справі № 922/2981/13 скасувати та у задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі заявник заперечує проти висновку суду про наявність заборгованості за видатковими накладними № 4041 від 03.08.2012 року на суму 170 455,35 грн., № 4261 від 10.08.2012 року на суму 5801,58 грн., № 4280 від 13.08.2012 року на суму 32 189,58 грн., № 4684 від 30.08.2012 року на суму 35 681,76 грн., підписаними уповноваженою відповідачем особою, Белевцовим К.С., на підставі Довіреностей № 6 від 10.08.2012р., № 9 від 30.08.2012р., № 5 від 03.08.2012р. та №7 від 10.08.2012р., №9 від 30.08.2012 року. У зв'язку з чим скаржник вважає неправомірним нарахування 6 154, 35 грн. пені, 3% річних в розмірі 1644,03 грн., а також звертає увагу суду апеляційної інстанції на п. 3.3. договору, яким встановлено порядок розрахунків у вигляді відстрочки оплати переданого покупцю товару. Крім того, скаржник вважає, що оскільки позивачем не надано належно складених рахунків на оплату, у відповідача не виникло обов'язку зі сплати отриманої продукції за відсутністю цих рахунків.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2013 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.12.2013 року.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу надано не було.
16.12.2013 відповідач надав суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість свого представника 18.12.2013 в іншому судовому процесі. В обґрунтування наданого клопотання надав копію ухвали суду касаційної інстанції по справі №5023/7801/11.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання та наведені в його обґрунтування доводи, колегія суддів приходить до висновку про залишення його без задоволення виходячи з наступного.
Стаття 77 ГПК України встановлює, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
З даної статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
В обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи відповідач зазначив про зайнятість свого представника в судовому засіданні суду касаційної інстанції та додав копію ухвали Вищого господарського суду України від 09.12.2013 по справі №5023/7801/11, проте, колегія суддів вважає, що наданою ухвалою не підтверджується участь саме представника відповідача в розгляді саме цієї справи касаційної інстанції.
Враховуючи, що про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені заздалегідь, отже відповідач мав об'єктивну можливість забезпечити участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції іншого представника, а також враховуючи, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.11.2013 про прийняття апеляційної скарги до провадження явку представників сторін у дане судове засідання не було визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін, виходячи з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, 25.06.2012р. між ТОВ "АВ метал груп" (постачальник) та ТОВ "Чермет Харків" (покупець) було укладено договір поставки №Х121 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник прийняв на себе зобов'язання у порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця чорний металопрокат (товар), асортимент, кількість, ціна та строки поставки якого вказуються у Специфікації/ях та/або в рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором. (п.1.1. договору).
За змістом пункту п.2.5. вищевказаного договору, право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі - прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням Сторонами видаткової накладної. Дата отримання партії товару покупцем вказується в у накладній.
Умовами пункту 3.3. сторони встановили порядок розрахунків у вигляді відстрочки оплати переданого покупцю товару на один календарний день з моменту переходу права власності на товар згідно п.2.5. Договору, якщо інше не обумовлене у Специфікації.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач на виконання умов договору здійснював поставки товару відповідачу, а відповідач належним чином розраховувався за отриманий за договором товар, проте, на момент звернення позивача із позовом до суду у відповідача виникла заборгованість за наступними видатковими накладними: № 4041 від 03.08.2012 року на суму 170 455,35 грн., № 4261 від 10.08.2012 року на суму 5801,58 грн., № 4280 від 13.08.2012 року на суму 32 189,58 грн., № 4684 від 30.08.2012 року на суму 35 681,76 грн., які підписані уповноваженою відповідачем особою, Белевцовим К.С., на підставі Довіреностей № 6 від 10.08.2012р., № 9 від 30.08.2012р., № 5 від 03.08.2012р. та №7 від 10.08.2012р., №9 від 30.08.2012 року відповідно. (арк.с. 16-23)
Аналіз встановлених по справі обставин свідчить, що позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму в розмірі 244 128,27 грн., а, відповідач частково сплатив за отриманий товар кошти в розмірі 202 640,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченими копіями банківських виписок, які знаходяться в матеріалах справи.
Проте, відповідач в порушення умов договору не здійснив повної остаточної оплати вартості за отриманий товар, внаслідок чого за відповідачем утворився борг в сумі 41 488,27грн.
Позивачем до матеріалів справи наданий акт звірки за період з 25.06.2012 по 25.07.2013, який було направлено на адресу відповідача 25.07.2013. Вказаний акт залишено відповідачем без відповіді.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати за отриманий товар й стало підставою для звернення позивача до суду.
Беручи до уваги викладені обставини, враховуючи, що відповідачем сума боргу належним чином не спростована, доказів остаточного погашення суми боргу останній не надав, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 41 488, 27грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.
Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В апеляційній скарзі відповідач зауважує на тому, що він своєчасно розрахувався за отриманий товар, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування заборгованості за видатковими накладними № 4041 від 03.08.2012 року на суму 170 455,35 грн., № 4261 від 10.08.2012 року на суму 5801,58 грн., № 4280 від 13.08.2012 року на суму 32 189,58 грн., № 4684 від 30.08.2012 року на суму 35 681,76 грн. Також зауважує на тому, що позивачем не надано належно складених рахунків на оплату, як то було передбачено п.1.1. договору, у зв'язку з чим у відповідача не виникло обов'язку зі сплати отриманої продукції за відсутністю даних рахунків. Крім того, як вважає, відповідач, позивачем не враховано вимоги п. 3.3. договору, яким встановлено порядок розрахунків у вигляді відстрочки оплати переданого покупцю товару.
Колегія суддів не може погодитись з таким твердженням, виходячи з наступного.
Пунктом 1.1. укладеного договору встановлено, що постачальник прийняв на себе зобов'язання у порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця чорний металопрокат (товар), асортимент, кількість, ціна та строки поставки якого вказуються у Специфікації/ях та/або в рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій.
Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, накладними, рахунками, тощо.
Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.
Як свідчать матеріали справи, сторони погоджували кількість, асортимент та ціну товару у рахунках на оплату, номера яких зазначені у видаткових накладних. Специфікація між сторонами по договору не укладалась та не підписувалась взагалі. Доказів того, що відповідач звертався з письмовою вимогою до позивача про надання рахунків на оплату матеріали справи також не містять.
Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Так, за змістом пункту п.2.5. вищевказаного договору, право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі - прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням Сторонами видаткової накладної. Дата отримання партії товару покупцем, вказується у накладній.
Таким чином, умовами договору чітко встановлено, що строк оплати настає саме з моменту підписання видаткової накладної, складеної та підписаної належним чином, в той час як рахунок - фактура носить лише інформаційний характер та не підтверджує факт здійснення господарської операції. Як свідчать матеріали справи, на підтвердження здійснення господарської операції, сторонами складено, підписано та скріплено печатками підприємств видаткові накладні № 4041 від 03.08.2012 року на суму 170 455,35 грн., № 4261 від 10.08.2012 року на суму 5801,58 грн., № 4280 від 13.08.2012 року на суму 32 189,58 грн., № 4684 від 30.08.2012 року на суму 35 681,76 грн., які підписані уповноваженим представником відповідача Белевцовим К.С. на підставі Довіреностей № 6 від 10.08.2012р., № 9 від 30.08.2012р., № 5 від 03.08.2012р. та №7 від 10.08.2012р., №9 від 30.08.2012 року відповідно. Отже, строк оплати за товар настав саме з моменту підписання сторонами видаткової накладної.
У зв'язку з чим, доводи скаржника щодо ненадання позивачем належно складених рахунків на оплату та відсутністю у зв'язку з цим обов'язку щодо оплати отриманого товару колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Крім того, матеріали справи свідчать про часткову оплату відповідачем товару, що також підтверджує факт отримання останнім даного товару та спростовує неотримання ним рахунку на оплату. До того ж, видаткові накладні складені та оформлені сторонами належним чином, містять посилання на номери рахунків, за якими відповідач повинен був сплачувати вартість отриманого товару.
Отже, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого товару не мають належного документального та матеріального обґрунтування, оскільки умовами договору та положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що факт отримання товару, який в даному випадку є доведеним та підтвердженими підписаними сторонами видатковими накладними, є підставою для проведення розрахунків.
Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За ч. 1 ст. 549. п. З ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.
Так, п. 7.2. договору сторони встановили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожний день порушення строку.
Враховуючи, що умовами договору сторони встановили застосування штрафних санкцій за порушення умов договору, а факт прострочення відповідачем строку здійснення оплати за отриману продукцію підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача 6 154, 35 грн. пені з урахуванням вимог п.3.3. договору, яким передбачено відстрочка оплати строком на один день.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з цим, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 1644,03 грн.
Враховуючи, що факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару є доведеним, відповідачем жодним чином не спростований, колегія суддів вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1644,03 грн. матеріально та документально обґрунтована та є такою, що правомірно задоволена судом першої інстанції.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Матеріали справи свідчать, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Тому, вказані вимоги скаржника, що зазначені ним в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для зміни або скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 по справі № 922/2981/13.
На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України судова колегія, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет Харків", м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 по справі № 922/2981/13 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2013 року.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Судді Барбашова С.В.
Плужник О.В.