"17" грудня 2013 р. Справа №917/873/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Плужник О.В.
при секретарі Гурдісовій Н.В.
за участю представників:
позивача - Береза А.В., дов. б/н від 30.08.2013
відповідача - Погорілий Д.В., дов. №17/02-13 від 15.02.2013
3-іх осіб - не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Ярмо", с. Булахи Козельщинського району Полтавської області (вх.№3325 П/3-10) та апеляційну скаргу ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика", смт. Нова Галещина Козельщинського району Полтавської області (вх. №3537 П/3-10)
на рішення господарського суду Полтавської області від 01.10.13 у справі № 917/873/13 (суддя Безрук Т.М.)
за позовом Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика", смт. Нова Галещина Козельщинського району Полтавської області
до Селянського (фермерського) господарства "Ярмо", с. Булахи Козельщинського району Полтавської області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
1. Державної ветеринарної фітосанітарної служби України, м.Київ
2. Державної Галещинської біологічної фабрики, смт. Нова Галещина Козельщинського району Полтавської області
про стягнення 90116,00 грн.
та за зустрічним позовом Селянського (фермерського) господарства "Ярмо", с. Булахи Козельщинського району Полтавської області
до Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика", смт.Нова Галещина Козельщинського району Полтавської області
про визнання недійсним договору, -
У травні 2013р. позивач - Державне підприємство "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" 90116,00 грн. заборгованості за врожай соняшнику, що не був переданий згідно договору про вирощування сільськогосподарської продукції від 25.05.2012р.
Відповідач звернувся до господарського суду Полтавської області із зустрічним позовом про визнання недійсним з моменту укладення договір від 25.05.2012р. про вирощування сільськогосподарської продукції.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.10.2013 по справі №917/873/13 у позові Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" до Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" про стягнення заборгованості відмовлено повністю. Зустрічний позов Селянського фермерського господарства "Ярмо" до Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" про визнання недійсним договору задоволено. Визнано недійсним договір від 25.05.2012р. про вирощування сільськогосподарської продукції, укладений між Державним підприємством "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" та Селянським фермерським господарством "Ярмо". Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" на користь Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" 90116грн. 00 коп. вартості врожаю одержаного за угодою та 1147грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Відповідач за первісним позовом з рішенням господарського суду Полтавської області від 01.10.2013 по справі №917/873/13 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" на користь ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" 90116,00 грн. вартості урожаю, одержаного за угодою, в іншій частині просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується з висновком суду в частині стягнення з СФГ «Ярмо» 90116,00 грн. вартості врожаю, одержаного за угодою, в порядку ст. 216 ЦК України, тобто застосування реституції як наслідку недійсності оспорюваного правочину та вважає, що суд з власної ініціативи не може застосовувати такі правові наслідки недійсності правочину у зв'язку з чим вважає, що рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Позивач за первісним позовом - ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" також звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 01.10.2013 по справі №917/873/13 змінити, ухвалити нове, яким позов ДП "Державна Новогалещинська біологчна фабрика " до СФГ "Ярмо" про стягнення заборгованості задовольнити. В зустрічному позові СФГ "Ярмо" до ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" про визнання договору недійсним відмовити. Стягнути з СФГ "Ярмо" на користь ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" 90116,00 грн. вартості врожаю, одержаного за угодою та судовий збір в розмірі 1802,00 грн. зокрема, в апеляційній скарзі зауважує на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невідповідність оспорюваного договору про спільну діяльність вимогам закону. Звертає увагу суду, що про відсутність державного акту на земельну ділянку було обумовлено сторонами під час укладення договору та зазначена ділянка не передавалась СФГ "Ярмо" у власність, оренду або користування. У зв'язку з чим вважає, що відсутні підстави для визнання угоди недійсною з підстав укладення угоди з особою, яка не мала на це необхідних повноважень.
Позивач за первісним позовом у відзиві на апеляційну скаргу СФГ "Ярмо" та його представник в судовому засіданні з наведеними відповідачем доводами не погоджується з підстав, викладених у відзиві, просить у задоволенні зустрічного позову відмовити, а позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення боргу в розмірі 90116,00 грн. задовольнити.
Треті особи відзивів на апеляційні скарги не надали, в судове засідання не з'явились, докази їх належного повідомлення про час та місце судового засідання знаходяться в матеріалах справи.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників третіх осіб за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційних скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів приходить встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 25.05.2012 між ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" (сторона 1) та СФГ "Ярмо" (сторона 2) було укладено договір про вирощування сільськогосподарської продукції, відповідно до якого сторона 1 (позивач) з метою проведення сівозмін використовує земельну ділянку площею 204 га для вирощування сільськогосподарської продукції, а сторона-2 (відповідач) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, провести обробку земельної ділянки, посів, збирання врожаю сільськогосподарської продукції тощо.
Відповідно до п. 1.2. Договору, земельна ділянка належить позивачу на праві постійного користування, що підтверджується документами відповідно до Додатку №1-6 до Договору.
В пункті 2.1.1 Договору сторони встановили, що сторона-1 (позивач) зобов'язана обробляти земельну ділянку силою та технікою сільськогосподарського призначення, які належать стороні-2; за власні кошти проводити сплату земельного податку; прийняти переданий стороною-2 врожай сільськогосподарської продукції.
При цьому, сторони визначили, що сторона-2 (відповідач) зобов'язана здійснювати підготовку земельної ділянки для посіву (посадки) сільськогосподарської продукції, вирощування та збирання врожаю за власні кошти та власними силами; забезпечити збирання врожаю необхідною сільськогосподарською технікою; виростити та зібрати врожай.(п. 3.1 Договору)
Згідно п.3.1.5. укладеного договору, право власності на врожай сільськогосподарської продукції виникає у сторін з моменту посіву сільськогосподарської продукції, її безпосередньої стиглості та готовності до збирання тощо, в порядку, визначеному Договором чи Додатковими угодами до нього.
Право власності на врожай соняшника 2012 року на площі земельної ділянки в розмірі 204 га переходить сторонам в такому порядку:
- право власності на 65 % від готового до збирання врожаю соняшника виникає у сторони-2 (відповідача);
- право власності на 35 % від готового до збирання врожаю соняшника виникає у сторони-1 (позивача).
Сторонами внаслідок сумісної діяльності було оброблено земельну ділянку площею 167,2 га, вирощено та зібрано відповідачем 368,6 тон врожаю соняшника, з яких відповідно до умов п. 3.1.5. договору 239,59 тон (65% ) належало СФГ "Ярмо", 129,01 тон (35,0%) належало Державній Новогалещинській біофабриці, що підтверджується звітом по збиранню та відвантаженню з поля та з току СФГ "Ярмо" врожаю соняшника та реєстром про надходження з полів посівів 204 га врожаю. (т.1, а.с.162).
Судом першої інстанції також визначено, що факт збирання врожаю соняшника та його переробка підтверджується накладними переміщення давальної сировини від 13.11.2012р. (т.1, а.с.160-161). Крім того, підтвердженням реалізації зібраного урожаю соняшника СФГ "Ярмо" є також прибуткові касові ордера №№ 22-25 на суму 91000,00грн. з зазначенням оплати за соняшник врожаю 2012р. з поля 300,5га. (т.1, а.с.158-159). А актом звірки взаєморозрахунків сторони визначили, що СФГ «Ярмо» має заборгованість перед ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" на 17.11.2012 90116,00 грн. та зазначили про обов'язок відповідача погасити зазначену суму заборгованості в сумі 90116,00 грн. до листопада 2012 року. (т.1, а.с.13).
В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом зазначив, що відповідач належним чином умови договору про вирощування сільськогосподарської продукції від 25.05.2012 не виконав, зібраний врожай позивачу не передав та не сплатив суму боргу в розмірі 90116,00 грн. у зв'язку з чим, позивач, посилаючись на ст. ст. 526, 530, 610, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України звернувся до суду з позовом про стягнення з зазначені обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з СФГ «Ярмо» суми боргу в розмірі 90116,00 грн.
Відповідач за первісним позовом - СФГ «Ярмо» звернувся до господарського суду із зустрічним позовом та просив визнати укладений сторонами договір про вирощування сільськогосподарської продукції від 25.05.2012 недійсним, з тих підстав, що спірний договір підписаний неуповноваженою на його укладання особою та без дозволу належного користувача земельної ділянки на передачу її у користування відповідачу. Крім того, обґрунтував свої вимоги відсутністю права позивача на спірну земельну ділянку. Вважав, що позивач за первісним позовом ввів в оману СФГ «Ярмо», зазначивши про наявність права користування земельною ділянкою. У зв'язку з чим, посилаючись на ст. ст. 203, 207, 215, 216 ЦК України, ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України просив визнати укладений сторонами договір про вирощування сільськогосподарської продукції від 25.05.2012 недійсним з моменту укладення та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції 25.05.2012р. - станом на дату укладення спірного договору) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Досліджуючи приписи ст. 126 Земельного кодексу України, яким визначено перелік документів на підтвердження права на земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано документів на підтвердження його права на земельну ділянку, надану відповідачу в користування згідно договору від 25.05.2012р., а тому позивач не набув в уставленому законодавством порядку права на спірну земельну ділянку, і як наслідок не мав права розпоряджатися нею, вчиняти щодо цієї земельної ділянки цивільно-правові угоди, зокрема передавати її як вклад за договором про спільну діяльність з іншою особою.
Таким чином, дослідивши обставини справи, а також , виходячи з аналізу положень ст. 125, 126 Земельного кодексу України місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність позивачем за зустрічним позовом обставин, зазначених в ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, в зв'язку з чим задовольнив зустрічні позовні вимоги СФГ «Ярмо» та визнав недійсним договір від 25.05.2012р. про вирощування сільськогосподарської продукції, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства. З тих підстав, що підставою вимог позивача за первісним позовом були вимоги про стягнення боргу, який виник на підставі договору, визнаного судом недійсним, суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості в розмірі 90116,00 грн.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову, оскільки вирішуючи спір між сторонами по справі, господарський суд не надав належної оцінки спірним правовідносинам, не з'ясував дійсних обставин справи та наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності.
Повторно переглядаючи справу, колегія суддів встановила, що предметом спору за первісним позовом є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу який виник у зв'язку з виконанням сторонами договору про спільну діяльність, а саме, договору про вирощування сільськогосподарської продукції від 25.05.2012., а предметом спору зустрічного позову вимога про визнання недійсним укладеного договору.
Відповідно до частини 1 ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної мети, що не суперечить законові.
За приписами ст. 1131 цього Кодексу умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій ( в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності) та інше.
Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи спірний договір, сторони дійшли згоди про спільну діяльність та погодили порядок розподілу врожаю, зібраного на спірній земельній ділянці. Тобто, договором про спільну діяльність сторони не погоджували передачу земельної ділянки в користування, строки та умови такого користування, а лише дійшли згоди щодо об'єднання своїх вкладів, а саме, домовились про те, що відповідача обробляє та збирає врожай сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, яка перебуває у фактичному користуванні ДП «Державна Новогалещинська біофабрика»(п. 1.1. Договору). Таким чином, сторони лише об'єднали свої вклади та визначили правовий статус майна, виділеного для спільної діяльності, яке не переходить у власність учасників договору.
Досліджуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваний договір про спільну діяльність не відповідає вимогам закону, оскільки позивач не мав права розпоряджатися земельною ділянкою. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком, оскільки із змісту укладеного договору не вбачається, що позивач розпоряджався земельною ділянкою, а лише дозволив використання земельної ділянки, яка знаходилась у його фактичному користуванні, з метою досягнення спільного економічно вигідного результату. Відсутність державного акту про право постійного користування земельною ділянкою була заздалегідь обумовлена сторонами та у зв'язку з цим права та інтереси СФГ «Ярмо» не порушені. Тобто, як таке, договором не обумовлене розпорядження земельною ділянкою у вигляді передачі СФГ «Ярмо» у власність, оренду або в користування чи володіння іншим чином.
Крім того, з оскаржуваного рішення вбачається, що спірну земельну ділянку розцінено судом першої інстанції як вклад до спільної діяльності, проте приписами ст. 1130 ЦК України встановлено, що спільна діяльність можлива і без об'єднання вкладів. В даному випадку, це участь позивача ДП «Державна Новогалещинська біологічна фабрика» в спільній діяльності шляхом дозволу на здійснення робіт на земельній ділянці, за користування якої позивач сплачує земельний податок та фактичним користувачем якої є.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Спірний договір укладений сторонами у простій письмовій формі, що відповідає вимогам діючого законодавства, які ставляться до даного виду договорів.
За загальними правилами Господарського кодексу України істотними умовами договору є предмет, ціна, строк дії договору, а за правилами Цивільного кодексу України істотною умовою є ціна договору.
Відповідно до п. 4 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Вказані істотні умови договору викладені відповідно в розділах 1, 2, 3 договору від 25.05.2012, якими визначено предмет договору, порядок розподілу врожаю , а також визначено права та обов'язки сторін.
Колегія суддів не може прийняти доводи СФГ «ЯРМО» про відсутність у ДП «Державна Новогалещинська біофабрика» повноважень на укладення відповідної угоди про спільну діяльність, оскільки предметом оспорюваного правочину не була сама по собі спірна земельна ділянка та питання стосовно її відчуження, переходу прав на неї оспорюваним договором про спільну діяльність не порушувалося. Матеріалами справи підтверджується, що ДП «Новогалещинська біофабрика» є фактичним користувачем спірної земельної ділянки та сплачує земельних податок із вказаної земельної ділянки. Жодними приписами або позовами заінтересованих осіб спірна земельна ділянка у ДП «Державна Новогалещинська біологічна фабрика» не витребувана. Таким чином, зобов'язання з надання земельної ділянки в користування СФГ «ЯРМО» виконані ДП «Державна Новогалещинська біологічна фабрика» в повному обсязі. Відсутність правовстановлюючого документу у вигляді державного акту про право постійного користування земельною ділянкою жодним чином не відобразилося на правах та обов'язках СФГ «ЯРМО» як на стороні договору про спільну діяльність.
Крім того, як зазначено у п. 1.2. договору, земельна ділянка належить стороні 1 (позивачу за первісним позовом) на праві постійного користування, що підтверджується документами відповідно до Додатків №1-6 договору, а відповідно до п. 2.1.1. договору, сторона 1 зобов'язалась обробляти земельну ділянку згідно затвердженої технологічної карти (Додаток №7 до договору). Проте, вказані додатки сторонами суду не надавались та не містяться в матеріалах справи.
Для укладення оспорюваного правочину позивач мав повний обсяг дієздатності і оскільки такий договір не пов'язаний з передачею прав на земельну ділянку або з розпорядженням нею, позивач міг укладати даний договір на правах єдиного фактичного користувача, адже мова в оспорюваному правочині не йшлася про оренду або відчуження землі, на що має право виключно власник.
Фактичне користування спірною земельною ділянкою позивачем підтверджується також листом Кременчуцької ОДПІ від 22.10.2013 року за вих.46 3/10/16-14-15-51, копія якого знаходиться в матеріалах справи. В зазначеній відповіді підтверджене тривале фактичне користування земельною ділянкою позивачем та сплата ним земельного податку.
Отже, в ході судового розгляду встановлено, що спірний договір є укладеним, роботи були сумісно виконані сторонами, сам факт виконання договору сторонами не оспорюється. Доказів порушення прав позивача за зустрічним позовом під час виконання умов договору матеріали справи не містять.
Таким чином, в даному випадку відсутні докази наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків та які є підставою для визнання договору недійсним.
Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.
Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір може бути визнаний за наявності двох умов: перша -це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга -це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Втім відповідач не довів, яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які б могли б привести суд до висновку про наявність таких порушень прав, інтересів відповідача.
В даному випадку зміст договору не суперечить діючому законодавству, сторони при його укладенні дійшли згоди стосовно всіх істотних умов договору, та своїми діями щодо виконання умов договору підтвердили, те, що вказаний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Вказані обставини відповідачем будь-якими доказами не спростовані.
Разом з цим колегія суддів також звертає увагу, що договір, в якому відсутні істотні умови договору є неукладеним, а неукладений договір не може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим позовні вимоги зустрічного позову не містять взагалі правових підстав необхідних для визнання договору недійсним.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що позовні вимоги відповідача за первісним позовом позбавлені правового та матеріального обґрунтування у зв'язку з чим приходить до висновку про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Однак, відповідачем не доведено, що спірний договір укладено з порушенням приписів чинного законодавства, у тому числі Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України або іншого закону.
Таким чином, дослідивши обставини справи, які підтверджені документальними доказами, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем за первісним позовом наявності обставин, зазначених в ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог СФГ «Ярмо» відмовляє за необґрунтованістю та безпідставністю. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову СФГ «Ярмо» та приймає в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог СФГ «Ярмо».
Враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним укладеного сторонами договору від 25.05.2012р. про вирощування сільськогосподарської продукції, колегія суддів також вважає помилковим висновок суду першої інстанції про застосування в порядку ст. 216 ЦК реституції як наслідку недійсності оспорюваного правочину. У зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом в частині скасування оскаржуваного рішення щодо стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача 90116,00 грн. вартості одержаного за угодою врожаю.
Також, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом 90116,00 грн. вартості одержаного за угодою врожаю.
В апеляційній скарзі позивач за первісним позовом не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 90116,00 грн. вартості одержаного за угодою врожаю.
Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного позову про стягнення 90116,00 грн. заборгованості вартості одержаного за угодою врожаю, але з інших підстав.
Так, за умовами п. 3.1.4. договору, сторони визначили, що після збирання врожаю сільськогосподарської продукції, сторона 2 (відповідач за первісним позовом) повинен передати стороні 1 (позивачу за первісним позовом) у власність зібраний врожай сільськогосподарської продукції в порядку, визначеному договором та в подальшому визначеному додатковими угодами, що є невід'ємними частинами договору. Проте, доказів відсутності цього врожаю або доказів звернення до відповідача з вимогою про необхідність передачі зібраного врожаю в порядку, визначеному договором, позивач ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надав. Крім того, доказів укладення сторонами додаткових угод, які б встановлювали порядок передання, отримання врожаю сторонами, строк виконання цих дій та вартість врожаю сторонами також не надано, оскільки ці умови договором про сумісну діяльність не визначені.
У п. 3.1.5 договору, сторони домовились про порядок розподілу отриманого за укладеним договором врожаю, а саме встановили, що право власності на врожай соняшника 2012 року на площі земельної ділянки в розмірі 204 га переходить сторонам в такому порядку:
- право власності на 65 % від готового до збирання врожаю соняшника виникає у сторони-2 (відповідача);
- право власності на 35 % від готового до збирання врожаю соняшника виникає у сторони-1 (позивача).
Проте, додаткових угод, якими б сторони визначили еквівалент зібраного врожаю у грошовій формі матеріали справи також не містять, а тому позовні вимоги про стягнення суми боргу по оплаті вартості врожаю в розмірі 90116,00 грн. колегія суддів вважає недоведеним та такими, що спростовується матеріалами справи і не можуть бути задоволені.
Крім того, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, накладними, рахунками, тощо. В даному випадку, акт звірки, на який посилається позивач як на підставу визнання СФГ «Ярмо» боргу за укладеним договором, колегія суддів не може прийняти в якості доказу існування заборгованості відповідача в розмірі 90116,00 грн., оскільки акт звірки за своїм призначенням носить інформаційний характер, він не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а тому не може бути визнаний підставою для сплати боргу у зазначеній позивачем сумі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача за первісним позовом та залишає рішення господарського суду Полтавської області від 01.10.13 у справі № 917/873/13 в частині відмови у задоволенні первісного позову без змін. Щодо апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом, то колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення, у зв'язку з чим вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Ярмо", с. Булахи Козельщинського району Полтавської області задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика", смт. Нова Галещина Козельщинського району Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 01.10.13 у справі № 917/873/13 в частині задоволення зустрічних позовних вимог скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Ярмо", с. Булахи Козельщинського району Полтавської області про визнання недійсним договору - відмовити.
В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 01.10.13 у справі № 917/873/13 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.12.2013 року
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя С.В. Барбашова
Суддя О.В. Плужник