донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
17.12.2013 справа №905/5797/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Марченко О.А.
суддівРадіонової О.О., Татенко В.М.
за участю представників сторін:
від позивача:Шульженко Д.Ю. - довіреність б/н від 19.06.2013р.
від відповідачів:1. Кошель М.М. - довіреність б/н від 01.09.2013р. 2. не з'явився; 3. не з'явився; 4. не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПелхем Сейлз Компані Лімітед, Британські Віргінські острови
на рішення господарського судуДонецької області
від24.10.2013р. (повний текст рішення підписано 29.10.2013р.)
у справі№ 905/5797/13 (суддя Мельниченко Ю.С.)
за позовомОріон Велс Менеджмент ЛТД, Республіка Сейшели
до1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма", м. Донецьк 2: Кристал Промоушн ЛТД, Британські Віргінські острови 3: Пелхем Сейлз Компані Лімітед, Британські Віргінські острови 4: Девідсон Дистрибьюшн ЛЛС, м. Вілмінгтон, округ НьюКасл, Сполучені Штати Америки
про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 02.03.2010р., укладеного між Кристал Промоушн ЛТД та Девідсон Дистрибьюшн ЛЛС, визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 03.08.2010р., укладеного між Пелхем Сейлз Компані Лімітед та Девідсон Дистрибюшн ЛЛС та визнання недійсним договору зарахування однорідних зустрічних вимог від 21.08.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма" та Пелхем Сейлз Компані Лімітед
Рішенням господарського суду Донецької області від 24.10.2013р. у справі №905/5797/13 задоволено позов Оріон Велс Менеджмент ЛТД, Республіка Сейшели до 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма", м. Донецьк; 2: Кристал Промоушн ЛТД, Британські Віргінські острови; 3: Пелхем Сейлз Компані Лімітед, Британські Віргінські острови; 4: Девідсон Дистрибьюшн ЛЛС, м. Вілмінгтон, округ НьюКасл, Сполучені Штати Америки про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 02.03.2010р., укладеного між Кристал Промоушн ЛТД та Девідсон Дистрибьюшн ЛЛС, визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 03.08.2010р., укладеного між Пелхем Сейлз Компані Лімітед та Девідсон Дистрибюшн ЛЛС та визнання недійсним договору зарахування однорідних зустрічних вимог від 21.08.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма" та Пелхем Сейлз Компані Лімітед.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Пелхем Сейлз Компані Лімітед, Британські Віргінські острови звернулось з апеляційною скаргою, в якій йдеться про скасування судового рішення у зв'язку з тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи. За твердженням скаржника позивачем не доведено, що спірні договори укладено сторонами без наміру створення правових наслідків, невиконання сторонами умов правочинів не є підставою для визнання їх недійсними, отже позивачем не доведено тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, а відповідність умов договору від 02.03.2010 року нормам чинного законодавства та правомірність його укладення були предметом дослідження при розгляді господарським судом Донецької області справи № 22/37. Одночасно, апелянт вказує на те, що провадження у даній справі мало бути припинено місцевим господарським судом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи що при укладенні оскаржуваних договорів сторони дійшли згоди щодо вирішення спорів, яки виникають між сторонами при їх виконанні, за законодавством Великобританії. Крім того, при розгляді даної справи судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зважаючи, що сторони судового провадження не були повідомлені належним чином про час та місце судових засідань.
Позивач проти апеляційної скарги заперечує, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін, про що зазначає у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма", м. Донецьк підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити позивачеві у позові.
Скаржник наданим йому правом не скористався, у судове засідання не з'явився, на адресу апеляційного суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки представника скаржника. Проте, клопотання скаржника про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення, оскільки скаржник не надав відповідних доказів в обґрунтування наведених ним обставин. Крім того, в силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Отже, в разі зайнятості одного з представників підприємства, сторони не позбавлені можливості направити у судове засідання іншу особу, наділивши її відповідними повноваженнями.
Відповідачі 2 та 4 в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи № 905/5797/13; розглянувши доводи апеляційної скарги та пояснень на неї; заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Пелхем Сейлз Компані Лімітед, Британські Віргінські острови та скасування рішення господарського суду Донецької області від 24.10.2013р. у справі № 905/5797/13 з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Так, 24.01.2006р. між Солюкс Корпорейшн (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма" (далі - користувач, відповідач 1) укладено контракт про передачу герметичної технології виробництва готових форм цитостатиків, за умовами якого продавець передає покупцю неексклюзивну ліцензію на виробництво відповідно до ноу-хау (далі - контракт від 24.01.2006 р.). Право власності до користувача на даний об'єкт не переходить, а залишається за правовласником.
Відповідно до п.1.1 контракту, ноу-хау - це докладний опис технологічного процесу виробництва готових форм цитостатиків з використанням герметичної технології.
Вартість ноу-хау відповідно до п. 4.1 контракту складає 1887000 доларів США. Однак, в подальшому сторонами укладено додаткову угоду №2 від 19.07.2007р. до контракту, відповідно до п.4.1 якої вартість винагороди за наслідком того, що продавець передає користувачу ноу-хау складає 2537000 доларів США.
Також, 03.09.2007р. між Солюкс Корпорейшн (далі - продавець) та відповідачем 1 укладено контракт про передачу прав на використання інформації відповідно промислового, комерційного та наукового досвіду (ноу-хау) виробництва протипухлинних антибіотиків родини антрациклінів. Право власності до користувача на даний об'єкт не переходить, а залишається за правовласником (далі - контракт від 03.09.2007 р.). Користувачу передається тільки неексклюзвна ліцензія використання ноу-хау (п. 2.1 контракту)
Вартість права на використання ноу-хау відповідно до п. 4.1 контракту складає 5650000 доларів США.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати відповідачем 1 продавцю у встановлений п. 4.3 контракту від 24.01.2006р. та п. 4.2 контракту від 03.09.2007р. строк вартості ноу-хау та вартості права на використання ноу-хау в розмірі 5650000 доларів США.
20.07.2009р. між Солюкс Корпорейшн (далі - первісний кредитор) та Кристал Промоушн ЛТД (далі - новий кредитор, відповідач 2) укладено договір про передачу права вимоги, за умовами якого первісний кредитор повністю передає право вимоги за контрактами, укладеними між Солюкс Корпорейшн та відповідачем 1, від 03.09.2007р. про передачу прав на використання інформації відповідно промислового, комерційного та наукового досвіду (ноу-хау) виробництва протипухлинних антибіотиків родини антрациклінів та від 24.01.2006р. про передачу герметичної технології виробництва готових форм цитостатиків.
Пунктами п. 1, 2 Додаткової угоди № 1 до договору від 20.07.2009р. сторони погодили, що вартість відступлення права вимоги за даним договором складає 500000 доларів США. Оплата за договором відкладається на три календарних роки від дати укладення договору до 27.07.2012р.
Згідно п. 3.2 договору первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору оригінали документів, що підтверджують обґрунтованість права вимоги протягом 10 днів від дати підписання даного договору, при цьому кредитор несе відповідальність перед новим кредитором за надання підтвердження обґрунтованості права вимоги.
Відповідно до п. 3.3 договору про передачу права вимоги від 20.07.2009р., боржник (відповідач 1) зобов'язаний оплатити відповідачу 2 борг за контрактом про передачу прав на використання інформації відповідно промислового, комерційного та наукового досвіду (ноу-хау) виробництва протипухлинних антибіотиків родини антрациклінів від 03.09.2007р. та за котрактом про передачу герметичної технології виробництва готових форм цитостатиків від 24.01.2006р., які були укладені між Солюкс Корпорейшн та відповідачем 1, а також виконати всі інші майнові та/або немайнові вимоги, що висуваються новим кредитором та випливають з вимог даного договору - при цьому порядок та умови додатково погоджуються між новим кредитором та боржником.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, Солюкс Корпорейшн передано відповідачу 2 у повному обсязі всі права, що належали йому у зобов'язанні як кредитору за контрактами від 03.09.2007р. та 24.01.2006р., укладеними з відповідачем 1 .
04.02.2010р. між відповідачем 2 та позивачем укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого відповідач 2 відступає позивачу у повному обсязі право вимоги, яке належить йому на підставі договору про відступлення права вимоги боргу від 20.07.2009р., на стягнення з відповідача 1 суми заборгованості в розмірі 5898690 доларів США, що виникла на підставі контрактів від 03.09.2007р. та від 24.01.2006р., укладених між Солюкс Корпорейшн та відповідачем 1.
Відповідно до п. 1.3 договору про відступлення права вимоги від 04.02.2010р., відповідач 2 відступає, а позивач приймає право вимоги, що належить відповідачу 2 щодо всіх прав первісного кредитора за контрактами від 03.09.2007р. та від 24.01.2006р.
Згідно з п. 2.2 договору, первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують зобов'язання боржника перед ним; після підписання цього договору повідомити боржника про відступлення права вимоги, належного первісному кредитору.
Матеріалами справи підтверджується підписання 04.02.2010р. відповідачем 2 та позивачем акта прийому-передачі документів №1 на виконання п. 2.2 договору від 04.02.2010р., за яким відповідач 1 передав, а позивач прийняв оригінали контракту від 03.09.2007р. та контракту від 24.01.2006р., а також оригінал договору про передачу права вимоги від 20.07.2009р., укладеного між відповідачем 2 та Солюкс Корпорейшн .
Також, матеріалами справи підтверджується, що відповідач 2, на виконання умов п. 2.2 договору, листом від 04.02.2010р. повідомив відповідача 1 про укладання з позивачем 04.02.2010р. договору про відступлення права вимоги, вказаний лист отриманий юрисконсультом відповідача 1 08.02.2010р., що підтверджується штампом підприємства з відповідною відміткою на примірнику листа відповідача 2. Факт повідомлення про відступлення права вимоги відповідачем 1 не заперечується.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем 2 передано позивачеві у повному обсязі всі права, що належали йому за наслідком укладання договору про передачу права вимоги від 20.07.2009р., як кредитору за контрактами, укладеними між Солюкс Корпорейшн та відповідачем 1 від 03.09.2007р. та від 24.01.2006р.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що на момент укладання договору про відступлення права вимоги від 04.02.2010р. між відповідачем 2 та позивачем, у відповідача 1 існувала заборгованість за контрактами від 24.01.2006р. та від 03.09.2007р. перед відповідачем 2 у сумі 5898690 доларів США на підставі договору про передачу права вимоги від 20.07.2009р., тобто, права відповідача 2, які переходили до позивача , були дійсними.
02.03.2010р. між відповідачем 2 та відповідачем 4 укладено договір про купівлю-продаж права вимоги, за умовами якого відповідач 2 передає, а відповідач 4 набуває у власність право вимоги, належне відповідачу 2 на підставі договору від 20.07.2009р. про передачу права вимоги боргу, укладеному між відповідачем 2 та Солюкс Корпорейшн, за контрактами від 03.09.2007р. та від 24.01.2006р., укладеними між Солюкс Корпорейшн та відповідачем 1 за договірною ціною, визначеною додатковою угодою до Договору.
Як встановлено п. 2 додаткової угоди до Договору від 02.03.2010р., відповідач 4 зобов'язаний сплатити відповідачу 2 грошові кошти в сумі 3000000 доларів США шляхом безготівкового перерахування на рахунок продавця в строк до 10.03.2010р.
Відповідно до п. 4, 6 договору, відповідач 2 зобов'язаний у строк 3-х банківських днів з моменту набрання чинності договором передати відповідачу 4 всю необхідну інформацію та документи, пов'язані з купівлею права вимоги. Відповідач 2 зобов'язаний повідомити відповідача 1 про продаж права вимоги за цим договором протягом 2-х робочих днів з моменту набрання чинності цим договором.
Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору.
03.08.2010р. між відповідачем 4 та відповідачем 3 укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого відповідач 4 передає, а відповідач 3 набуває у власність право вимоги, належне відповідачу 4 на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 02.03.2010р., укладеного між відповідачем 4 та відповідачем 2, за контрактами від 03.09.2007р. та від 24.01.2006р., укладеними між Солюкс Корпорейшн та відповідачем 1 за договірною ціною, в строк до 09.08.2010р.
Відповідно до п. 4 договору відповідач 4 зобов'язаний у строк 3-х банківських днів з моменту набрання чинності договором передати відповідачу 3 всю необхідну інформацію та документи, пов'язані з купівлею права вимоги. Також, відповідно до п. 6 договору, відповідач 4 зобов'язаний повідомити відповідача 1 про продаж права вимоги за цим договором протягом 2-х робочих днів з моменту набрання чинності цим договором.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо невиконання сторонами умов договору від 03.08.2010 р., з огляду на відсутність доказів здійснення оплати за вказаним договором відповідно до п. 2 додаткової угоди до нього, передачі необхідної документації, пов'язаної з купівлею права вимоги, та в підтвердження повідомлення боржника про продаж права вимоги.
21.08.2010р. між відповідачем 1 та відповідачем 3 укладено договір зарахування однорідних зустрічних вимог, за умовами якого відповідач 1 та відповідач 3, маючи один до одного зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з наступних правочинів: договір купівлі-продажу права вимоги від 03.08.2010р.; рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма" про збільшення статутного капіталу товариства від 19.08.2010р. та установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма".
Відповідно до п. 1.1 договору від 21.08.2010 р. сторона-1 є боржником, а сторона-2 є кредитором при виконанні грошового зобов'язання в сумі 5898690 доларів США. Сторона-2 є боржником сторони-1 при виконанні грошового зобов'язання по сплаті внеску до статутного капіталу сторони-1 в сумі 46542433грн. 70коп., що за курсом НБУ на день укладання договору становить 5898690 доларів США . Вказані зобов'язання за вищезазначеними правочинами припиняються у повному обсязі, оскільки зустрічні вимоги є однорідними.
Згідно п.2 договору з моменту набрання чинності цим договором сторони не є зобов'язаними за правочинами, зазначеними в п. 1.1 договору.
Звернувшись до суду із даним позовом, позивач вказує на невідповідність оскаржуваних правочинів приписам ст.ст. 203, 514, 601 Цивільного кодексу України, оскільки право відступати вимоги у зобов'язанні за контрактами від 24.01.2006 р. та 03.09.2007 року передано відповідачем 2 позивачу на підставі договору про відступлення права вимоги 04.02.2010р., а отже всі подальші правочини з передачі прав вимоги виконання зобов'язання за вказаними контрактами, вчинено без намірів на реальне настання правових наслідків за ними.
Так, визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
За приписом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними» передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України. Згідно із приписами вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, враховуючи положення ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, ст.4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, при заявлені вимог про визнання недійсним договору позивачем повинно бути доведено факт порушення норм закону під час його укладання.
Як зазначено вище, предметом позову є визнання недійсними договорів, укладених відповідачами, з підстав порушення сторонами вказаних правочинів при їх укладенні ст. 203, 514, 601 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом першої інстанції, уклавши договір 04.02.2010р. відповідачем 2 та позивачем здійснено дії на його виконання, а саме: відповідачем 2 передано, а позивачем прийнято оригінали контракту від 03.09.2007р. та контракту від 24.01.2006р., а також оригінал договору про передачу права вимоги від 20.07.2009р., укладеного між відповідачем 2 та Солюкс Корпорейшн, що свідчить про реальність вичиненого правочину.
При укладенні договору від 02.03.2010 року, з врахуванням додаткової угоди до нього, сторонами встановлене зобов'язання відповідача 4 сплатити відповідачу 2 грошові кошти в сумі 3000000 доларів США шляхом безготівкового перерахування на рахунок продавця в строк до 10.03.2010р, та зустрічне зобов'язання відповідач 2 у строк 3-х банківських днів з моменту набрання чинності договором передати відповідачу 4 всю необхідну інформацію та документи, пов'язані з купівлею права вимоги та повідомлення відповідача 1 про продаж права вимоги за цим договором протягом 2-х робочих днів з моменту набрання чинності цим договором.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, учасниками правовідносин за договором від 02.03.2010 року не виконано умови вказаного вище правочину.
Навпаки, не зважаючи на невиконання сторонами умов договору від 02.03.2010 року, 03.08.2010 року відповідачем 4 та відповідачем 3 укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого оплата відповідачем 3 відповідачу 4 ціни договору мала бути здійснена в строк до 09.08.2010 року, вказаному зобов'язанню відповідало зустрічне зобов'язання відповідача 4 у строк 3-х банківських днів з моменту набрання чинності договором передати відповідачу 3 всю необхідну інформацію та документи, пов'язані з купівлею права вимоги та повідомити відповідача 1 про продаж права вимоги за цим договором протягом 2-х робочих днів з моменту набрання чинності цим договором.
Однак, умови договору від 03.08.2010 року сторонами не виконано.
Між тим, вже 21.08.2010 року відповідачем 3 укладений з відповідачем 1 договір про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Таким чином, за умов укладення відповідачем 1 з позивачем 04.02.2010 року договору та вчинення сторонами дій на його виконання, послідовне укладення між відповідачами договорів купівлі-продажу права вимоги без будь-якого виконання умов цих договорів щодо вчинення продавцем дій з передачі документації і оплати покупцем у строки, визначені договорами, свідчить про те, що укладення договорів від 02.03.2010 року та 03.08.2010 року не було спрямоване на настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України і застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.
Враховуючи наведене вище, договори від 02.03.2010 року та 03.08.2010 року є недійсними в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки на момент їх вчинення сторонами не додержано вимог ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, наявність яких є необхідною умовою чинності правочину.
Також, як вказувалось вище, 21.08.2010р. між відповідачем 1 та відповідачем 3 укладено договір зарахування однорідних зустрічних вимог, за умовами якого відповідач 1 та відповідач 3, маючи один до одного зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з наступних правочинів: договір купівлі-продажу права вимоги від 03.08.2010р.; рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма" про збільшення статутного капіталу товариства від 19.08.2010р. та установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма".
Разом з тим, за умовами ст.601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до положень ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 та ст.601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних однорідних вимог опосередковує припинення відповідних зобов'язань, а отже, з урахуванням нормативного визначення зобов'язання, наведеного у ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, - і відповідних прав та обов'язків сторін зобов'язання.
Як свідчать матеріали справи, рішенням господарського суду Донецької області від 23.08.2013 року у справі № 905/5848/13, яке набрало законної сили, визнано недійним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма" про збільшення статутного капіталу товариства від 19.08.2010р.
Отже, зважаючи, що рішенням господарського суду Донецької області від 23.08.2013 року у справі № 905/5848/13 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбіас фарма" про збільшення статутного капіталу товариства від 19.08.2010р., відсутній факт існування зустрічних однорідних вимог відповідача 1 стосовно збільшення статутного капіталу товариства.
У зв'язку з чим, договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21.08.2010 року також підлягає визнанню недійсним, тому колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду і в цій частині позову.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що господарський суд правомірно дійшов висновку, що оспорюванні позивачем правочини не відповідають нормам законодавства.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Рішення господарського суду Донецької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.
Зокрема, скаржник стверджує, що позивачем не доведено тих обставин, що спірні договори укладено сторонами без наміру створення правових наслідків, невиконання сторонами умов правочинів не є підставою для визнання їх недійсними.
Разом з тим, метою укладення оплатних договорів суб'єктами господарювання є настання правових наслідків, зокрема, у вигляді отримання прибутку, однак, скаржником не надано жодних доказів на підтвердження вчинення сторонами оскаржуваних правочинів дій, спрямованих на досягнення мети їх укладення, отже дані твердження скаржника не приймаються колегією суддів до уваги.
Також, скаржник зазначає, що відповідність умов договору від 02.03.2010 року нормам чинного законодавства та правомірність його укладення були предметом дослідження при розгляді господарським судом Донецької області справи № 22/37.
Однак, дані твердження є помилковими, оскільки предметом дослідження у справі № 22/37 була наявність заборгованості відповідача 1 та правомірність її стягнення, тоді як договір від 02.03.2010 року не оцінювався на предмет його дійсності під час розгляду вказаної справи.
Також, є хибними твердження скаржника, щодо необхідності припинення провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на те, що при укладенні оскаржуваних договорів сторони дійшли згоди щодо вирішення спорів, яки виникають між сторонами при їх виконанні, за законодавством Великобританії. Однак, оскільки умови оскаржуваних правочинів регулюють правовідносини між їх учасниками, тоді як позивач стороною оскаржуваних правочинів не є, умови даних договорів на позивача не розповсюджуються.
Згідно зі ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
За умовами ст. 76 Закону України суди України вправі приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземними елементом, зокрема, в порядку, коли дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Матеріалами справи підтверджується, що договори, визнання яких недійсними є предметом розгляду у даній справі, укладено на території України, а отже, враховуючи наведене даний спір підлягає розгляду судами України.
Крім того, твердженням скаржника, про те, що при розгляді даної справи судом першої інстанції порушено норми процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 24.10.2013р. у справі №905/5797/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Пелхем Сейлз Компані Лімітед, Британські Віргінські острови залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 24.10.2013р. у справі №905/5797/13 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
У судовому засіданні 17.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови підписано 20.12.2013р.
Головуючий О.А. Марченко
Судді: О.О. Радіонова
В.М. Татенко