донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
10.12.2013 справа №908/2796/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Марченко О.А.
суддів Радіонової О.О., Татенко В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Сокол О.В. - довіреність № 308 від 01.01.2013р.; Наденко Ю.М. - довіреність № 58 від 01.01.2013р.;
від відповідача:Лавринець І.П. - довіреність № 55 від 04.06.2013р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДержавного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ
на рішення господарського судуЗапорізької області
від23.10.2013р. (повний текст підписано 25.10.2013р.)
у справі№908/2796/13 (суддя Алейникова Т.Г.)
за позовомДержавного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ
до Комунального підприємства "Водоканал", м. Запоріжжя
про спонукання до укладення договору на відшкодування збитків за приймання та передачу(підкачку) стоків
Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.10.2013р. у справі №908/2796/13 Державному підприємству "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ відмовлено у задоволенні позову до Комунального підприємства "Водоканал", м. Запоріжжя про спонукання до укладення договору на відшкодування збитків за приймання та передачу (підкачку) стоків.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ звернулось з апеляційною скаргою, в якій йдеться про скасування судового рішення у зв'язку з тим, що наведене рішення є незаконним та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає хибним висновок суду про необґрунтованість позовних вимог, оскільки при винесені рішення судом неповністю досліджені обставини, що мають значення для вирішення спору та висновки, викладені у рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач наполягає на задоволенні апеляційної скарги, просить рішення суду скасувати та позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення господарського суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи № 908/2796/13; розглянувши доводи апеляційної скарги; заслухавши пояснення представників сторін; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ та скасування рішення господарського суду Запорізької області від 23.10.2013р. у справі №908/2796/13 з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Так, згідно з рішенням Запорізької міської ради № 444/1 від 22.11.2001 року "Про затвердження актів приймання - передачі житлових будинків від Державного підприємства Придніпровська залізниця", до комунальної власності м. Запоріжжя передано відомчий житловий фонд ДП „Придніпровська залізниця", що знаходився в Заводському, Шевченківському, Жовтневому, Комунарському районах м. Запоріжжя.
Також, на підставі рішення Запорізької міської ради від 28.07.2005 року №257/1 (з врахуванням змін, внесених рішенням 26.10.2005 року № 381/8) внутрішні мережі по Заводському району м. Запоріжжя: вул. Софіївська, Синельникове, Електрична, ст. Запоріжжя-Ліве передані до комунальної власності м. Запоріжжя.
21.10.2005 р. між позивачем та відповідачем, на підставі рішення Запорізької міської ради від 28.07.2005 року № 257/1, укладено договір «Про передачу водопровідних і каналізаційних мереж та споруд до комунальної власності м. Запоріжжя», за умовами якого позивач передає відповідачу водопровідні та каналізаційні мережі, каналізаційну та підвищувальну насосні станції і перераховує 300 тис.грн. на їх утримання і ремонт.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 року № 891 затверджено Положення про порядок передачі в комунальну власність державного (житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, відповідно до пункту 3 вищезазначеного Положення разом з відомчим житловим фондом передаються відповідним комунальним підприємствам зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, а також будівлі, призначенні для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо.
За твердженням позивача, в порушення наведених вище приписів до комунальної власності м. Запоріжжя, з подальшою передачею у господарське відання відповідача, не було передано зовнішні мережі та каналізаційно-насосну станцію по ст. Запоріжжя-Ліве, у зв'язку з чим позивачем надаються послуги з перекачки стоків від житлових будинків, які знаходяться в комунальній власності міста Запоріжжя до мереж відповідача.
Разом з тим, в процесі підкачки стоків здійснюється експлуатація мереж позивача, однак плату за послуги з водопостачання та водовідведення від населення отримує відповідач без відшкодування позивачеві витрат, що призводить до збитків останнього.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем на адресу відповідача направлено листи № 395 від 04.03.2013 року, № 1582 від 04.07.2013 року з пропозицією укласти договір на відшкодування збитків за приймання та передачу (підкачку) стоків з доданим до нього проектом договору на відшкодування збитків за приймання та передачу (підкачку) стоків.
Листом № 3468 від 02.04.2013 року відповідачем відмовлено в укладанні договору, посилаючись на те, що КП „Водоканал" не завдає жодних збитків ДП „Придніпровська залізниця", оскільки мережі знаходяться на балансі останнього.
05.07.2013 року позивачем вдруге направлено на адресу відповідача проект спірного договору з метою підписання, але відповіді позивачем на час розгляду справи отримано не було.
Оскільки між сторонами не було укладено договору, проте, позивач, в свою чергу, продовжував здійснювати підкачку стоків від житлових будинків, які знаходяться в комунальній власності міста Запоріжжя, до мереж відповідача, ДП «Придніпровська залізниця» звернулось до місцевого суду з позовом про спонукання відповідача укласти договір на відшкодування збитків за приймання та передачу (підкачку) стоків в редакції позивача.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору й визначенні його умов.
Між тим, виключення з цього загального правила містить норма ч.3 ст. 179 Господарського кодексу України, якою передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Отже, зі змісту зазначених норм чинного законодавства вбачається, що обов'язок сторін укласти договір виникає лише у разі, якщо такий договір заснований на державному замовленні, виконання його є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. У всіх інших випадках сторони вправі, втім не зобов'язані укласти певний договір.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує ст. 179 Господарського кодексу України, ст.ст. 19, 22 Закону України „Про житлово-комунальні послуги".
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник.
Разом з тим, в силу статті 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виробник зобов'язаний, зокрема, укласти договір з виконавцем (споживачем) про умови надання житлово-комунальних послуг.
Тобто, зазначеними вище нормами законодавства встановлена обов'язковість укладення саме учасниками правовідносин у житлово-комунальній сфері договору про умови надання житлово-комунальних послуг.
За приписами ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Також, вказаною нормою встановлено, що виробником за цим Законом є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг.
При цьому, виконавець житлово-комунальних послуг, відповідно до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначається органом місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг.
Матеріали справи не містять доказів визначення позивача виконавцем житлово-комунальних послуг м. Запоріжжя, також позивачем не доведено, що він є виробником житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений примірний перелік житлово-комунальних послуг залежно від функціонального призначення:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Однак, запропонований позивачем проект договору на відшкодування збитків за прийняття та передачу (підкачку) стоків не є договором про надання житлово-комунальних послуг, оскільки не передбачає надання послуг, визначених як житлово-комунальні за статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивач не є виконавцем послуг в розумінні вказаного Закону, як не є і їх виробником, а отже даний договір не є обов'язковим до укладення в силу ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України.
Водночас, загальний порядок укладання господарських договорів визначений статтею 181 ГК України і складається з таких стадій: проекту договору, протоколу розбіжностей, безпосереднього врегулювання розбіжностей, судового розгляду переддоговірних спорів. При цьому на кожній з цих стадій процес укладення договору може бути завершений, якщо сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов. У разі недосягнення такої згоди між сторонами процес укладення договору переходить до наступної стадії.
Частиною другою статті 181 ГК України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Частина четверта названої статті встановлює, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Тобто, сторона, яка одержала проект договору, може, виявивши свою волю на укладення запропонованого їй договору, викласти свою редакцію окремих умов останнього чи доповнити договір певними умовами шляхом складання протоколу розбіжностей. Прийняття запропонованого проекту договору із зауваженням є акцептом на інших умовах, а відтак укладання договору переходить до стадії протоколу розбіжностей.
Відповідно до частини п'ятої ст.181 ГК України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Відповідно до частини 7 та 8 вказаної статті, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Отже, проект договору та протокол розбіжностей є доказами щодо вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору, вони є свідченням існування спору, котрий виник при укладенні договору і який сторони передають на вирішення господарського суду. Тобто, предметом розгляду у суді можуть бути лише розбіжності, що залишилися неврегульованими сторонами.
За положеннями ст.12 ГПК України та ст.181 ГК України, господарський суд розглядає справи саме у спорах, які виникають, зокрема, при укладанні господарських договорів, тобто має розглядатися переддоговірний спір, якому передують стадії протоколу розбіжностей, безпосереднє врегулювання розбіжностей, які не були дотримані сторонами.
Наразі, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач, отримавши проект спірного договору, листом № 3468 від 02.04.2013 року відмовив позивачеві в його укладенні, що свідчить про відсутність згоди сторони на укладення правочину, наявність якої є необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду у випадку, якщо його укладення не є обов'язковим в силу закону.
Крім того, відповідачем не надано згоди на передання розглядуємого спору на вирішення суду, як то передбачено ст. 181 ГК України, представником відповідача зазначене підтверджене у судовому засіданні та не спростовано позивачем.
За вказаних вище обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ДП «Придніпровська залізниці» про спонукання до укладення договору.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Рішення господарського суду Запорізької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.
Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 23.10.2013р. у справі №908/2796/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін з мотивів, викладених у постанові, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Придніпровська залізниці», м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 23.10.2013р. у справі №908/2796/13 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
У судовому засіданні 10.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено 13.12.2013р.
Головуючий О.А. Марченко
Судді: О.О. Радіонова
В.М. Татенко