номер провадження справи 15/104/13
25.12.2013 Справа № 908/3840/13
За позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Конка-Оріхів», 70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Вержбицького, 24
до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1
про визнання недійсним договору № 297 від 01.01.2011р.
Суддя Горохов І.С.
представники:
від позивача: Будько З.М., договір про надання правової допомоги від 01.01.2013р.
від відповідача: ОСОБА_5, представник довіреність № 6831 від 15.11.2012р.
Суть спору:
Розглянуто позовну заяву Товариства з обмежено відповідальністю «Конка-Оріхів» до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору.
Ухвалою господарського суду від 25.11.2013р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 25.12.2013р.
В судовому засіданні 25.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позовні вимоги заявлені з наступних підстав: позивач вважає, що договір поставки повинен бути визнаний недійсним, оскільки його підписано не уповноваженою особою - не директором ОСОБА_6, а іншою (невстановленою) особою, яка здійснила підробку його підпису та почерку. Даний договір ТОВ «Конка-Оріхів» ніколи не виконувався, будь-якого товару за цим договором товариство не отримувало. Просить позов задовольнити.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, в обґрунтування заперечень зазначив, що на виконання умов договору кожна із сторін протягом 2011-2012р.р. здійснила дії, а саме, відповідач поставляв товар, а позивач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними з відміткою позивача про отримання товару, підписання актів звірок взаєморозрахунків між сторонами, оплата за поставлений товар. Відповідач зазначає, що на договорі поставки № 297 від 01.012011р., на усіх первинних документах, Акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2012р. проставлені печатки позивача, який заперечує лише факт підпису на договорі і не заперечує проти автентичності відтиску печатки здійсненного на спірних документах. Також, позивач не посилається на незаконне використання печатки, наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, факт втрати печатки чи вибуття печатки з його володіння, та не звертався до жодних органів державної влади з відповідною заявою про анулювання печатки чи видачі нової. Таким чином, на думку відповідача договір поставки є укладеним, сторонами виконувався, товар був поставлений і прийнятий покупцем. Позовні вимоги вважає необґрунтованими, просив в задоволенні позову відмовити.
За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксування судового процесу.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.
Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Конка-Оріхів» №1 від 06.10.2006р. та наказу № 1 від 06.10.2006р. на посаду директора товариства призначено ОСОБА_6.
Відповідно до п. 5.3.1 статуту ТОВ «Конка-Оріхів» питання щодо господарської діяльності товариства, в тому числі укладання угод (контрактів) та договорів, віднесені до компетенцій директора товариства.
01.01.2011р. між Товариством з обмежено відповідальністю «Конка-Оріхів» (Позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Відповідач) підписано договір поставки № 297, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості і строки передбачені договором.
Договір поставки № 297 та додатки до нього містять підпис зроблений від імені директора ТОВ «Конка-Оріхів» ОСОБА_6.
Під час розгляду справи № 5009/2899/12 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Конка - Оріхів" про стягнення заборгованості суддею Азізбекян Т.А. для з'ясування питання щодо дійсності підпису директора ТОВ «Конка-Оріхів» ОСОБА_6 було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково - дослідного інституту судових експертиз (судовий експерт Будзієвський М.Ю.).
За результатами проведеного експертного дослідження складено висновок судової почеркознавчої експертизи № 136-13 від 01.11.2013р.:
-підпис, зроблений від імені ОСОБА_6, та розміщений в графі "Від покупця" оригіналу договору поставки № 297 від 01.01.2011р. виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису;
- підписи, зроблені від імені ОСОБА_6, та розміщені в графах "Підпис", від імені директора та головного бухгалтера оригіналу кільцевої довіреності до договору поставки № 297 від 01.01.2011р., яка виконаної разом з оригіналом договору поставки № 297 від 01.01.2011р., виконані не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.
- підпис, зроблений від імені ОСОБА_6, та розміщений в графі "Підпис", від імені директора оригіналу договору поставки № 297 від 01.01.2011р. виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.
Тобто, експерт у висновку зазначив, що підпис був здійснений не представником ТОВ «Конка-Оріхів» ОСОБА_6, а іншою невідомою особою.
Абзацом 3 п. п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої ст. 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу 2 ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої ст. 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 12 Закону України «Про іпотеку», ч. 2 ст. 29 Закону України «Про страхування», ст. 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 71 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.
Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбаченого цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Приписами ст. 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Частиною 1 ст.206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.
Аналіз наданих до суду документів, зокрема висновок експерта № 136-13 від 01.11.2013р. та викладені обставини свідчить про те, що договір поставки № 297 від 01.01.2011р. підписано від імені ТОВ «Конка-Оріхів» не уповноваженою особою - не директором ОСОБА_6, а іншою (невстановленою) особою, яка здійснила підробку його підпису та почерку. Тобто, правочин (договір поставки № 297 від 01.01.2011р.) з боку позивача укладений особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, що в свою чергу є порушенням ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України і є підставою для визнання його недійсним.
Посилання відповідача на Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2012р., видаткові накладні, надані до справи як доказ виконання спірного договору суд вважає безпідставним, оскільки вони не містять посилання на спірний договір.
Посилання на наявність відбитку печатки ТОВ «Конка-Оріхів» на спінорному договорі не спростовує відсутність підпису уповноваженої особи позивача на спірному договорі, що є порушенням ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України та не може ототожнюватись з необхідністю підписання юридичною особою правочину уповноваженою на це її установчими документами як це передбачено ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вище викладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмежено відповідальністю «Конка-Оріхів» до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору задовольнити.
2. Визнати недійсним договір поставки № 297 від 01.01.2011р., укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНКА-ОРІХІВ» (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Вержбицького, 24; код ЄДРПОУ 34119990).
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмежено відповідальністю «Конка-Оріхів» (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Вержбицького, 24; код ЄДРПОУ 34119990) суму судового збору в розмірі 1 147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 00 коп. Видати наказ.
Суддя І.С. Горохов
Рішення оформлено та підписано відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України 27.12.2013р.