ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
02 січня 2014 року письмове провадження № 826/18510/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. у порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу
За позовомОСОБА_1
до Київського міського центру зайнятості
за участю третіх осіб ТОВ «Мішелін Україна», гр. Російської Федерації ОСОБА_2
провизнання протиправним та скасування рішення
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про надання тимчасового дозволу на працевлаштування в Україні громадянину Російської Федерації ОСОБА_2.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем грубо порушуючи його переважне право на працевлаштування, як громадянина України, прийняте незаконне рішення про надання дозволу на тимчасове працевлаштування громадянину іншої держави.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі діючих законодавчих норм, а заявлені позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Третя особа 1 повністю підтримала позицію відповідача та просила суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
У судове засідання, призначене на 19.12.2013 р. третя особа 2 не прибула, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином. Надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. Заперечень чи пояснень по суті спору суду не надходило.
Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом 2009-2010 років обіймав посаду Генерального директора ТОВ «Мішелін Україна», а з 2010 року - посаду фінансового директора зазначеного товариства.
Наказом ТОВ «Мішелін Україна» від 30.05.2013 р. «Про внесення змін до штатного розпису», у зв'язку з переходом функції стратегічного фінансового планування господарської діяльності ТОВ «Мішелін Україна» до головного офісу Мішелін в Російській Федерації, зі штатного розпису товариства 3 06.08.2013 р. виключена посада фінансового директора.
Враховуючи зазначене, у зв'язку зі скороченням штату працівників, позивача повідомленням від 03.06.2013 р. «Про позаплановане вивільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників» було попереджено про наступне звільнення з посади фінансового директора на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 05.08.2013 р., що вчасно отримане позивачем.
Не погоджуючись з таким повідомленням та вважаючи дії ТОВ «Мішелін Україна» незаконними, позивач звернувся із заявою від 30.07.2013 р. до Київського міського центру зайнятості, за результатом розгляду якої, листом від 04.09.2013 р. № 08-7482 Київський міський центр зайнятості повідомив позивача, що його заява, з якої вбачаються можливі порушення ТОВ «Мішелін» законодавства про працю, направлена для розгляду та перевірки викладених обставин до державної інспекції з питань праці у місті Києві.
Наказом ТОВ «Мішелін Україна» від 15.10.2013 р. № 13-К «Про звільнення ОСОБА_1» позивача було звільнено з посади фінансового директора, у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно п.1 ст.40 КЗпП України, 15 жовтня 2013 року, який вручено позивачу 15.10.2013 р. Доказів використання позивачем права оскарження наказу про звільнення суду не подані.
Враховуючи положення ст.49-2 КЗпП України, позивач звернувся до Святошинського РЦЗ в м. Києві за допомогою у працевлаштуванні, у зв'язку з чим отримав направлення на працевлаштування № 02851309270045001 від 15.11.2013 р. на посаду генерального директора ТОВ «Мішелін Україна», на яке 20.11.2013 р. отримав відповідь про прийняте рішення щодо працевлаштування, а саме відмову у працевлаштуванні у зв'язку з тим, що вакансія зайнята та кандидатура не відповідає вимогам.
При цьому, позивач дізнався, що 15.11.2013 р. відповідачем прийнято оскаржуване рішення № 254 «Про прийняття рішення щодо видачі дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в м. Києві», яким, зокрема, видано тимчасовий дозвіл на працевлаштування в Україні громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, дійсний до 15.11.2014 р. на посаду генерального директора.
Позивач вважає такий наказ відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вважає себе достойним претендентом на зайняття посади генерального директора ТОВ ТОВ «Мішелін Україна» (таким, що відповідає вимогам по кваліфікації та стажу роботи для зайняття відповідної посади).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно зі ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України «Про зайнятість населення».
Згідно ч.1,4 ст.3 зазначеного Закону, кожен має право на вільно обрану зайнятість.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Процедуру видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства визначає Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 27.05.2013 р. № 437 (далі-Порядок).
Відповідно до п.2 Порядку, територіальні органи Державної служби зайнятості в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) видають за юридичною адресою підприємства, установи, організації (далі - роботодавець) дозволи на застосування на конкретних посадах праці:
іноземців чи осіб без громадянства за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, спроможні виконувати відповідний вид роботи;
іноземців чи осіб без громадянства за умови достатнього обґрунтування доцільності застосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між вітчизняним та іноземним суб'єктом господарювання, за умови, що чисельність кваліфікованих іноземців, які залучаються в рамках таких договорів (контрактів), не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умовах договорів (контрактів);
іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов'язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (стаття ІІ Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорії «внутрішньо-корпоративні цесіонарії»;
іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Для отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (далі - дозвіл), що дає право роботодавцю протягом визначеного строку застосовувати працю іноземців та осіб без громадянства, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, роботодавець не пізніше ніж за 15 календарних днів до звернення за дозволом подає територіальному органові інформацію про попит на робочу силу (вакансії). На підставі зазначеної інформації здійснюється сприяння у працевлаштуванні громадян України (п.4 Порядку).
Як вбачається з доводів третьої особи 1 та не спростовується і не заперечується позивачем, третьою особою 1 на виконання п.4 Порядку, подано Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН у редакції, затвердженій Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, в якій зазначені наступні вимоги до кандидата на посаду Генерального директора:
п.12 «Спеціальність» маркетинг, управління, інженерне дослідження;
п.13 «Стаж роботи на посаді» - 5 років, з них на посаді начальника відділу продажів в одній з компаній, що входить до групи компаній Мішелін, не менше 2 років; на посадах рівня менеджера в одній з компаній, що входить до групи компаній Мішелін, не менше 5 років; у відділах продажів легкових шин та вантажних шин в одній з компаній, що входить до групи компаній Мішелін, не менше 2 років у кожному з відділів відповідно; в Мішелін Франція не менше 1 року.
Враховуючи зазначене, надавши оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження його доводів щодо відповідності вказаним вимогам, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведена його відповідність зазначеним вище вимогам, зокрема, подані копії документів про освіту не підтверджуються його відповідність п.12 вимог до кандидата на посаду Генерального директора - «Спеціальність»; щодо вимог п.13 «Стаж роботи на посаді» позивачем, крім доказів роботи на посадах генерального та фінансового директор ТОВ «Мішелін Україна», не подано доказів роботи на інших посада, як передбачено вимогами, для підтвердження п'ятирічного стажу його роботи.
Для отримання відповідного дозволу роботодавець подає територіальному органу визначені п.6,7 Прядку документи, зокрема, заяву про видачу дозволу.
Як вбачається з матеріалів справи, заяву про видачу дозволу, ТОВ «Мішелін Україна» подало відповідачу 08.11.2013 р.
Територіальний орган приймає документи за описом, копія якого видається роботодавцю або уповноваженій ним особі з відміткою про дату та номер реєстрації таких документів, та протягом одного робочого дня розглядає їх щодо відповідності цьому Порядку (п.10 Порядку).
Територіальний орган протягом 15 календарних днів з дня реєстрації документів приймає рішення щодо видачі, відмови у видачі, продовження дії, відмови у продовженні дії або анулювання дозволу (п.13 Порядку).
Рішення оформлюється наказом територіального органу та не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилається роботодавцю і розміщується на сайті територіального органу (п.14 Порядку).
Територіальний орган оформлює та видає дозвіл протягом десяти робочих днів з дня зарахування коштів на рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, відкритий у територіальному органі казначейства (п.16 Порядку).
Дозвіл видається на строк не більш як на один рік. Дія такого дозволу може бути продовжена на той самий строк (п.18 Порядку).
Пунктом 24 Порядку визначено, що територіальний орган приймає рішення про відмову у видачі, продовжені дії дозволу у разі, зокрема, наявності кваліфікованих працівників в Україні (регіоні), які можуть бути працевлаштовані на заявлену роботодавцем вакансію та відповідають вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про попит на робочу силу (вакансії), та відмови роботодавця у працевлаштуванні громадян України, які були направленні територіальними органами для працевлаштування (крім рішення про видачу дозволу на застосування праці осіб, зазначених в абз.4 та 5 п.2 Порядку).
Надавши оцінку викладеному, враховуючи, що позивачем не доведено суду його відповідність вимогам до кандидата на посаду Генерального директора, зазначеним третьою особою 1 в Інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, а також те, що станом на 15.11.2013 р. була відсутня відмова роботодавця (третьої особи 1) у працевлаштуванні громадян України, які були направленні територіальними органами для працевлаштування, в даному випадку, позивача, яка мала місце лише 20.11.2013 р., суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття рішення про відмову у видачі, продовженні дії дозволу.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, під час прийняття оскаржуваного рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належним чином виконаний покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій