ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
27 грудня 2013 року № 826/18447/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І., суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
до Заступника голови Національного банку України Ричаківської В.І. Національного банку України
провизнання незаконними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Заступника голови Національного банку України Ричаківської В.І., Національного банку України, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, про скасування відмов у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон від 28.08.2013 №28-115/10757, №28-115/10759, №28-115/10760, зобов'язання видати індивідуальні ліцензії на здійснення інвестиції за кордон ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем порушено строк вирішення заяви про видачу індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон визначений п. 3.1 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон. Крім того, позивачі вказують, що оскаржувані відмови ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача, а інформація, що міститься в поданих документах є достовірною.
Представник відповідачів - Заступника голови Національного банку України Ричаківської В.І., Національного банку України - заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи.18.12.2013 в судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про продовження вирішення справі в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,
15.07.2013 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до Національного банку України заяви про видачу індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Національним банком України за результатом вирішення вказаних вище заяв листами від 28.08.2013 №28-115/10757, №28-115/10759, №28-115/10760 відмовлено у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон вказаним вище особам.
Режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993, № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет).
Статтею 12 Декрету встановлено, що валютні операції резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.
Згідно зі ст. 13 Декрету Національний банк України є головним органом валютного контролю. Валютний контроль полягає у запобіганні проведенню резидентами та нерезидентами незаконних валютних операцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Згідно з п. «е» ч. 4 ст. 5 Декрету Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.
З метою врегулювання капітальних операцій, пов'язаних з інвестуванням резидентами коштів за кордон, Національний банк України встановлює такий порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон постановою Національного банку України від 16.03.1999 № 122 затверджено Інструкцію про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 1.10 Інструкції індивідуальна ліцензія Національного банку України на здійснення інвестиції (далі - ліцензія) - належним чином оформлений письмовий дозвіл Національного банку України на право здійснення конкретним резидентом конкретної інвестиції. Для здійснення усіх видів інвестицій (незалежно від строків та сум) резидентам потрібно обов'язково попередньо одержати ліцензії. Здійснення резидентами інвестицій без одержання ліцензії тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно п. 2.1 Інструкції для одержання ліцензії резидент зобов'язаний подати до Національного банку України такі документи: 1) заяву про видачу ліцензії згідно з додатком 1 до цієї Інструкції; 2) оригінали або нотаріально засвідчені копії договорів (угод) та/або інших документів (рішення засновника, протокол загальних зборів акціонерів тощо), що є підставою для здійснення резидентом інвестиції за кордон; 3) оригінали або нотаріально засвідчені копії документів про реєстрацію нерезидента за кордоном (витяг з торговельного, банківського, судового реєстру тощо), до статутного капіталу якого інвестуються кошти. Подаються в разі здійснення прямої інвестиції. 4) оригінали або нотаріально засвідчені копії документів про реєстрацію частки статутного капіталу (об'єкта інвестиції), яку планує набути резидент (виписка з рахунку в цінних паперах, сертифікат корпоративних прав, установчі документи нерезидента, що містять інформацію про зареєстрований статутний капітал, тощо). Подаються в разі здійснення прямої інвестиції; 5) виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що містить інформацію про орган доходів і зборів, у якому заявник перебуває на обліку (для заявників - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); 6) копії сторінок паспорта (або документа, що його замінює), які містять прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дату народження, серію і номер, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання, засвідчені підписом заявника (для заявників - фізичних осіб, крім підприємців); 7) оригінали або нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують наявність у нерезидента-продавця права власності на об'єкт інвестиції (виписки з рахунку в цінних паперах, витягу з реєстру об'єктів нерухомості тощо). Не вимагаються у випадку здійснення прямої інвестиції; 8) інформацію органу доходів і зборів про стан виконання обов'язків заявника як платника податків (для заявників - юридичних осіб) або інформацію про майновий стан заявника відповідно до податкового законодавства - довідку органу доходів і зборів про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) (для заявників - фізичних осіб) за останній звітний (податковий) період (рік). Зазначені в цьому підпункті документи подаються в разі здійснення інвестиції на суму понад 10000 євро (еквівалента цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день подання заяви на отримання ліцензії) в один календарний рік на користь однієї особи; 9) оригінал або копію звіту про оцінку (акта оцінки) ринкової вартості об'єкта інвестиції, складеного уповноваженою особою (суб'єктом оціночної діяльності). Зазначена у заяві про видачу ліцензії сума інвестиції не може перевищувати ринкову вартість об'єкта інвестиції згідно із зазначеним у цьому підпункті актом. Строк між датами оцінки ринкової вартості об'єкта інвестиції та укладення резидентом договору про здійснення інвестиції за кордон (придбання об'єкта інвестиції) має становити не більше 30 календарних днів. Не вимагається у випадку придбання цінних паперів та корпоративних прав у межах їх номінальної вартості. Копії документів, передбачених цим підпунктом, засвідчуються суб'єктом оціночної діяльності або нотаріально; 10) довідку заявника в довільній формі, що містить інформацію та розрахунки, які підтверджують відповідність інвестиції вимогам, установленим законодавством України, щодо структури активів, які дозволяється приймати для представлення страхових резервів (у випадку здійснення інвестиції страховиком із страхування життя), або щодо структури активів інституту спільного інвестування / недержавного пенсійного фонду (у випадку здійснення інвестиції за рахунок активів інституту спільного інвестування / недержавного пенсійного фонду). Довідка засвідчується підписом керівника (заступника керівника) заявника та відбитком його печатки.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивачами було подано заяви про видачу ліцензії згідно з додатком 1 до Інструкції, оригінал та переклад українською мовою статутної угоди, оригінал та переклад українською мовою установчого договору, витя із судового реєстру (з перекладом), довідку з банку (з перекладом), нотаріально копію довіреності на представлення інтересів.
Згідно з п. 3.1 Інструкції строк розгляду Національним банком України пакета документів для видачі ліцензії, визначеного в главі 2 цієї Інструкції, не повинен перевищувати 25 робочих днів з дати його надходження.
У разі направлення Національним банком України запиту щодо надання додаткових документів відповідно до пункту 2.4 глави 2 цієї Інструкції перебіг строку розгляду Національним банком України документів заявника для видачі ліцензії зупиняється та поновлюється після отримання всіх додаткових документів.
Судом встановлено, що заяви позивачів отримано Національним банком України 15.07.2013, проте відмову у видачі ліцензії надано 28.08.2013, тобто більше ніж через 25 робочих днів з дати надходження документів.
Проте судом встановлено, що з метою перевірки інформації викладеної в заявах позивачів, Національним банком України направлено лист Міністерству доходів і зборів України від 06.08.2013 №28-110/2512/9542 про перевірку наявності фактів порушення валютного законодавства.
27.08.2013 Національним банком України отримано відповідь Міністерства доходів і зборів України про доручення на проведення перевірки наявності фактів порушення валютного законодавства.
В подальшому, 28.08.2013 позивачам було повідомлено про відмову у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду наданого позивачами пакету документів виявлено суперечливість інформації, що міститься у документах.
Параграф 3 статутної угоди фірми «ОПТІМА СТЕИШЕНЕРІ ГмбХ» (далі - товариство) від 12.10.12 визначає, що статутний капітал товариства становить 25 000 (двадцять п'ять тисяч) євро. Крім того, цей параграф містить норму, згідно із якою внески до статутного капіталу повинні бути сплачені в 50% розмірі під час заснування товариства.
Відповідно до витягу з нотаріального реєстру від 14.10.12 особа з пункту 1 та особи, яких вона представляє, цією заявою засновують товариство з обмеженою відповідальністю згідно з доданою статутною угодою.
Зі статутного капіталу в розмірі 8 500,00 євро, який має бути сплачений особою з пункту 1, паном ОСОБА_1, має виплачуватися готівкою сума в розмірі 4 250,00 євро; Зі статутного капіталу в розмірі 8 250,00 євро, який має бути сплачений особою з пункту 1а), пані ОСОБА_3, має плануватися готівкою сума в розмірі 4 125,00 євро; Зі статутного капіталу в розмірі 8 250,00 євро, який має бути сплачений особою пункту 16), пані ОСОБА_2, має виплачуватися готівкою сума в розмірі 4 125,00 євро.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідальний нотаріус звернув увагу осіб, що пов'язані з нотаріальним документом, на те, що особи, які виконують дії від свого імені до реєстрації та виникнення товариства, несуть особисту відповідальність згідно з параграфом 11 абзац 2 Закону про ТОВ; що укладені в короткому часовому просторі юридичні угоди між товариством та акціонерами, які беруть участь в готівковому внеску до статутного капіталу, є недозволеними, але якщо вони будуть існувати, то сума внесених вкладів згодом буде додана до готівкового внеску, але при цьому акціонер буде змушений документально довести вартість внесеного вкладу; що при реєстрації товариства у Торговому реєстрі сума загального майна товариства (плюс витрати на заснування) не може бути нижчою за статутний капітал та що кожен з акціонерів зобов'язується до погашення можливо несплаченої суми.
Крім того, відповідно до параграфу 3 статутної угоди передбачено, що статутний капітал становить 25 000 євро внести до якого повинні бути сплачені в 50% розмірі під час заснування товариства.
Установчий договір товариства від 12.10.12 посвідчений нотаріусом 14.10.12. Разом з цим, відповідно до витягу із судового реєстру в Суді першої інстанції м. Ганновера в Торговому реєстрі «В» дане товариство зі статутним капіталом 25 000 (двадцять п'ять тисяч) євро згідно з установчим договором від 12.10.12. зареєстроване 14.11.12.
З системного аналізу викладеного вбачається, що станом на 14.11.2012 (час реєстрації підприємства) статутний капітал підприємства становить 25 000 євро, внески до якого сплачені в 50% розмірі, з урахуванням застереження відповідального нотаріуса, суд вважає обґрунтованим висновок відповідача, що позивачами, на час звернення до відповідача вже було фактично внесено кошти для формування статутного капіталу зазначеної фірми відповідно до параграфу 3 статутної угоди вказаної фірми.
Щодо посилання позивачів на довідку з обслуговуючого банку, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази неможливості внесення позивачами коштів для формування статутного капіталу зазначеної фірми, в інший спосіб ніж шляхом перерахування на вказаний у довідці рахунок.
З огляду на викладене, висновок Національного банку України, що на момент реєстрації товариства позивачами вже було вкладено валютні цінності в об'єкт інвестиції за кордоном без отримання ліцензії Національного банку у встановленому Інструкцією порядку, на думку суду є обґрунтованим.
Позивачами не надано суду належних доказів на спростування вказаного вище висновку відповідача.
Отже, всупереч інформації офіційних документів, позивачі листами від 15.07.13 стверджують, що кошти у статутний капітал фірми ні у готівковій, ні у безготівковій формі ними не сплачувались. Також у листах зазначено, що при посвідченні нотаріусом установчих документів сплату коштів в статутний капітал підтверджувати не потрібно.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції підставами для відмови у видачі ліцензії, внесення змін та доповнень до неї, для тимчасового призупинення розгляду клопотання резидента про видачу ліцензії можуть бути: а) відсутність документу (документів), перелічених у главах 2, 3 цієї Інструкції; б) невідповідність поданих документів вимогам чинного законодавства України; в) виявлення в поданих документах недостовірної інформації; г) порушення проти заявника справи про банкрутство; ґ) заборони або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачені чинним законодавством України та/або країни інвестиції.
Судом встановлено, що відповідачем відмовлено у видачі ліцензії на підставі пп. «в» п. 4.1 Інструкції.
Враховуючи, що позивачами надано недостовірну інформацію, а саме всупереч інформації офіційних документів, позивачі листами від 15.07.13 стверджують, що кошти у статутний капітал фірми ні у готівковій, ні у безготівковій формі ними не сплачувались, що відповідно до пп. «в» п. 4.1 Інструкції є підставою для відмови у видачі ліцензії.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку, відмова Відповідача є обґрунтованою, а викладені в позовній заяві доводи позивачів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи, що відповідачем порушено строк для вирішення заяв про видачу ліцензії, оскільки ним вчинялись дії щодо перевірки інформації викладеної в заявах позивачів, беручи до уваги, що відмова у видачі ліцензії є обґрунтованою, суд дійшов висновку, щодо порушення відповідачем строку для вирішення заяв про видачу ліцензії в даному випадку не є достатньою підставою для визнання протиправними та скасування відмову видачі ліцензії 28.08.2013 №28-115/10757, №28-115/10759, №28-115/10760, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 158-163, 172, 177, 179 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції. Згідно ст. 254 КАС України постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Данилишин
І.А. Качур