ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
24 грудня 2013 року № 826/18788/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"
до Державної виконавчої служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі"
провизнання незаконними та скасування постанови ВП №33599767 від 18.10.2013 та акту опису та арешту майна
Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» звернулось до суду з позовом до Державної виконавчої служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» про скасування постанови від 18.10.2013 у виконавчому провадженні №33599767, визнання недійсним акту опису й арешту майна серії АА №045674 складеного у вказаному виконавчому провадженні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дані акту опису й арешту майна АА №045674 є сфальсифікованими та не відповідають дійсності, оскільки вартість майна є суттєво заниженою. Крім того, позивач вказує, що в оскаржуваному акті опису й арешту майна не вказано ступінь зносу, що є порушенням вимог п. 4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання судових рішень. На думку позивача, протиправність оскаржуваного акту опису й оцінки майна свідчить про необґрунтованість та протиправність постанови від 18.10.2013, прийнятої за результатом вирішення скарги на вказаний вище акт опису й оцінки майна.
Представник відповідача - Державної виконавчої служби України - в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» - в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
18.12.2013 в судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про продовження вирішення справи в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (надалі - Закон № 606-ХІV), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частиною 1 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону № 606-ХІV, державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, крім іншого, накази господарських судів.
Вимоги до виконавчих документів передбачено ст. 18 Закону № 606-ХІV.
Частиною 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва №27/217 від 27.03.2012 за заявою стягувача - ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк».
Згідно зі ч1, 2 ст. 25 Закону № 606-ХІV, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 10.07.2013 про відкриття виконавчого провадження №33599767 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище наказу Господарського суду м. Києва та боржнику надано строк на добровільне виконання судового рішення.
Судом встановлено, що боржником судове рішення добровільно не виконано.
В подальшому, 28.02.2013 державним виконавцем складено акт опису й арешту майна серії АВ №385728, яким проведено опис майна, що належить боржнику та описане майно передано на відповідальне зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону № 606-ХІV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно зі ст. 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.
Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.
Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього державний виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.
З системного аналізу викладеного вбачається, що державний виконавець має право використовувати відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку боржника, отже, ідентичність переліку майна боржника зазначеного в акті опису й арешту майна даним бухгалтерського обліку боржника, на думку суду свідчить про те, що відповідач при складанні оскаржуваного акту арешту й опису майна керувався вимогами Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо твердження позивача, що дані бухгалтерського обліку боржника є сфальсифікованими, то суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо засудження посадових осіб боржника - ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» за вчинення кримінального правопорушення щодо вчинення шахрайських дій, який би відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, був би обов'язковим для вирішення даної справи.
Щодо посилання позивача на п. 4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання судових рішень суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання судових рішень після виявлення майна боржника державний виконавець проводить опис та арешт цього майна, про що складає акт. В акті опису та арешту майна боржника повинні бути вказані:
а) назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);
б) якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;
в) якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;
г) прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);
ґ) відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;
д) якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;
е) зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.
Зі змісту оскаржуваного акту вбачається, що такий акт відповідає вимогам п. 4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання судових рішень, а саме: містить назву кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки, прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, її паспортні дані та місце проживання, відмітку про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна.
Згідно з п. 4.3. Інструкції з організації примусового виконання судових рішень визначення вартості, оцінка майна боржника проводяться державним виконавцем або суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання в установленому законодавством порядку.
Суд звертає увагу, що оскаржуваний акт містить відмітку, що описане та арештоване майно потребує експертного висновку, тобто державним виконавцем не визначалась вартість арештованого майна, а відтак на думку суду, не зазначення ступеня зносу описаного майна в акті опису й арешту майна, хоча й є формальним порушенням вимог Інструкції з організації примусового виконання судових рішень, проте не свідчить про протиправність самого акту опису й оцінки майна та не вказує на протиправність оцінки арештованого майна, а відтак позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування акту опису й оцінки майна є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 18.10.2013 суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем 03.10.2013 (отримано відповідачем 10.10.2013) начальнику Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України подано скаргу на дії державного виконавця у межах виконавчого провадження №33599767, якою позивач просив припинити порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» та винести постанову, якою визнати недійсним звіти про визначення ринкової вартості від 23.04.2013, від 18.07.2013 та рецензію на звіт від 17.06.2013, зобов'язати провести виконавчі дії з виявлення всього обсягу майна боржника
Також, 15.10.2013 позивачем подано начальнику Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України скаргу на дії державного виконавця та акт опису й арешту майна від 28.02.2013, відповідно до якого позивач просив в порядку здійснення контролю за законністю виконавчого провадження визнати недійсним акт опису й арешту майна від 28.02.2013.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Частиною 8 ст. 82 Закону № 606-ХІV встановлено, що скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".
Судом встановлено, що постановою від 18.10.2013 начальнику Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відмовлено в задоволенні скарг від 03.10.2013 та від 15.10.2013.
Оскільки, з матеріалів справи вбачається, що згадувані скарги отримано відповідачем 10.10.2013, отже постанова від 18.10.2013 за результатом розгляду вказаних скарг на думку суду прийнята з дотриманням порядку встановленого ч. 8 ст. 82 Закону № 606-ХІV.
Судом встановлено, що матеріали виконавчого провадження не містять жодного доказу, що позивачем надавалась інформація щодо переданого у заставу майна боржника, на яке не було накладено арешт.
Також, суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного обґрунтування та належного доказу протиправності оскаржуваної постанови начальника Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. Судом також не встановлено порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» при прийнятті постанови від 18.10.2013, а відтак позовні вимоги у вказаній частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи, що оскаржувані акт опису й арешту майна та постанову прийнято в межах повноважень та з дотриманням норм Закону України "Про виконавче провадження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 69-71, 160-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Данилишин
І.А. Качур