09 грудня 2013 року № 810/5816/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Лапія С.М.,
при секретарі - Пилипчук В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишнівська взуттєва фабрика" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вишнівська взуттєва фабрика" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2013 №0001282301.
На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання з податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Відповідачем позов не визнано, надано суду письмові заперечення. На обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товару. Тому правочин, укладений між позивачем та ПП ТФ "Кріоліт-Плюс", є нікчемним оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.
Представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову та розглядати справу за його відсутності.
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" за період червень 2013 року.
За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 24.09.2013 №149/22-3/05468558 (далі - Акт перевірки).
Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс", є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (р. 25 декларації з ПДВ) за червень 2013 року на суму 86839 грн.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби та матеріалів перевірки його контрагентів, а саме: довідки Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від 23.08.2013 №360/224/31292336 "Про результати проведення зустрічної звірки ПП ТФ "Кріоліт-Плюс" щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ "Вишнівська взуттєва фабрика", ТОВ "Текексперт" їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2013 року".
Відповідач зазначає, що актом перевірки ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" встановлено нереальність здійснення фінансово-господарських операцій з його контрагентами.
У той же час, зі змісту вказаного акту слідує, шо під час перевірки ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірки встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань та не підтверджено господарські операції, здійснені ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" з його контрагентами.
З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що господарські операції підприємства не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" не могло фактично здійснювати господарські операції.
На думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.
На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001282301 від 15.10.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 108549 грн., з яких: 86839 грн. - за основним платежем; 21710 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.
Так, судом встановлено, що ТОВ "Вишнівська взуттєва фабрика" мало взаємовідносини з ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс". У ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" позивач придбавав неткані матеріали, трикотажне полотно, картон листовий, полотно, клей нейрит, клей гранул, голки для пром. машин, пластини металеві, підносок металевий, петлю взуттєву антикорозійну, пряжки, клей резиновий, краски НЦ, крем-краски, коробки упаковочні, резинки, нитки, шкіртовар з ВРХ, полеуретанові суміші, тощо.
Реальність господарських операцій підтверджується складеними первинними документами, а саме: договором поставки, видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, звітами про перероблену сировину, обліковими картками по рахунку 631, які підтверджують здійснення оплати за товар, копії яких наявні в матеріалах справи.
Згідно Акту перевірки, відповідачем встановлено, що господарські операції з ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податкових накладних до складу податкового кредиту за перевіряємий період.
Як вже зазначалось судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" є нікчемними.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.
Як вбачається з Актів перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи, відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.
Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" з підстав відсутності реальності поставки товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За даними матеріалів справи, основними видами діяльності позивача за КВЕД, зокрема, є виробництво взуття, виробництво іншого одягу й аксесуарів.
Таким чином, враховуючи, що предметом спірного правочину є купівля нетканих матеріалів, трикотажного полотна, картону листового, полотна, клею нейрит, клею гранул, голок для пром. машин, пластин металевих, підносків металевих, петлі взуттєвої антикорозійної, пряжок, клею резинового, красок НЦ, крем-красок, коробок упаковочних, резинок, ниток, шкіртовару з ВРХ, полеуретанових сумішей, тощо, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.
Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.
Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на довідку Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від 23.08.2013 №360/224/31292336 "Про результати проведення зустрічної звірки ПП ТФ "Кріоліт-Плюс" щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ "Вишнівська взуттєва фабрика", ТОВ "Текексперт" їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2013 року".
Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту вказаної довідки вбачається, що предметом перевірки були господарські відносини ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" з його контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем, податковим органом не наведено.
Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відтак, вищевказана довідка не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.
Між тим, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цим контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладеного правочину не ґрунтується на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірок про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.
Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що вказаний правочин не може визнаватися нікчемним, оскільки відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.
Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.
За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, є безпідставним.
Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем із ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс", відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємствоаи, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, за рахунок операцій з ПП "Торгівельна фірма "Кріоліт-Плюс" позивачем сформовано податковий кредит.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.
Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.
У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій шляхом надання первинних документів.
Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, договір, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.
Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання товару за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.
Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 185, 188, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахуванню позивачу сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 15.10.2013 №0001282301.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишнівська взуттєва фабрика" (код за ЄДРПОУ 05468558) сплачений судовий збір у розмірі 1085 (одна тисяча вісімдесят п'ять) грн. 50 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лапій С.М.