Іменем України
142/1882/13
2/142/443/13
"25" грудня 2013 р. смт Піщанка
Піщанський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Щерби Н.Л.
при секретарі Косован О.В.
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Піщанка Вінницької області
цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Селянського фермерського господарства «ВИД» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, витрат на відрядження та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Селянського фермерського господарства «ВИД» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, витрат на відрядження та моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що 01 березня 2011 року його було прийнято на роботу до Селянського фермерського господарства «ВИД» головним агрономом. Через систематичні звинувачення з боку керівника підприємства в крадіжках, 04 липня 2012 року, він звільнився із вказаного підприємства за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України. Проте при звільненні з ним не було проведено розрахунку із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку. Станом на день звільнення борг із заробітної плати складав 4 тисячі 773 гривні 64 копійки. Йому також не було повернуто його трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та звільнення. Причиною неповернення трудової книжки стало намагання голови СФГ «ВИД» вписати причиною звільнення вчинення ним крадіжки, хоча жодного звернення до правоохоронних органів за фактом вчинення ним або взагалі за фактом крадіжки в той час не було. Він неодноразово звертався до адміністрації підприємства з вимогою повернути йому трудову книжку, але до цього часу її не повернули. Його спроби отримати довідку про стан заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку успіху не мали. Ні в день звільнення, ні в інші дні довідка йому видана не була. Таким чином, заборгованість із виплати заробітної плати складає за його розрахунками 25 тисяч 500 гривень. Розрахунок він робив, виходячи середньої заробітної плати, яку він вирахував самостійно в розмірі 1 700 гривень. Строк заборгованості складає 15 місяців. Позивач вказує, що невиплатою заробітної плати в строк порушено ст. 24 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розміру підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, виплата середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку склала 25 тисяч 500 гривень. Крім того, відповідно до ст.. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку встановленому чинним законодавством. Протягом липня 2012 року - жовтня 2013 року сумарний індекс інфляції склав 112,4 %. Відповідно індексація за вказаний період повинна скласти 3 тисячі 162 гривні 00 копійок. Також, позивач вказав на те, що невиплатою заробітної плати йому була завдана моральна шкода, пов'язана зі стресовим станом через неможливість матеріально забезпечити родину. Більше того, звинувачення у вчиненні ним крадіжок, що нібито стало причиною звільнення за ініціативою голови господарства, завдало шкоди його честі, гідності та діловій репутації. Неможливість забезпечити родину призводило до постійного психологічного напруження, роздратованості. Постійні відмови у видачі трудової книжки, довідки про стан заборгованості свідчать про зверхнє ставлення адміністрації господарства до нього як до людини і до працівника, а тому завдану йому моральну шкоду він оцінює в 5 000 (п'ять тисяч) гривень. А тому, позивач вважає, що захистити своє конституційне право на оплату праці, він може лише в судовому порядку і просить суд стягнути з Селянського фермерського господарства «ВИД» на його користь заборговану заробітну плату в розмірі 4 тисячі 773 гривень 64 копійки, індексацію втрати частини заробітної плати в сумі 3 тисячі 162 гривні, моральну шкоду, завдану невиплатою заробітної плати в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, середньомісячну заробітну плату за час затримки повного розрахунку по заробітній платі в сумі 25 тисяч 500 гривень.
Представник відповідача СФГ «ВИД» - голова СФГ «ВИД» ОСОБА_3 подав на адресу суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_2 до Селянського фермерського господарства «ВИД» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, витрат на відрядження та моральної шкоди, відповідно до яких із позовними вимогами заявленими ОСОБА_2 не погоджується так як вони не відповідають дійсності, у зв'язку з наступним. В запереченнях представник відповідача вказав, що посилання позивача на те, що йому при звільненні не було повернуто трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та звільнення з роботи є неправдивими. При влаштуванні на роботу в СФГ «ВИД» ОСОБА_2 заявив, що у нього є трудова книжка, яка оформлена на попередньому місці роботи в установленому порядку. При цьому позивач відмовився надати трудову книжку, посилаючись на те, що надасть її пізніше, що підтверджується актом прийому - передачі трудових книжок від 01 червня 2011 року. Проте позивач так і не надав трудову книжку. У зв'язку з цим СФГ «ВИД» об'єктивно було позбавлено можливості внести записи до трудової книжки позивача. Та обставина, що трудова книжка знаходиться у позивача підтверджується її копією, доданою до позовної заяви. Підрахунки позивача про те, що заборгованість із виплати заробітної плати складає 4 773 гривні 64 копійки є також надуманими, так як на день звільнення позивача з роботи, СФГ «ВИД» не мало перед позивачем будь-якої заборгованості, в тому числі із заробітної плати, що підтверджується довідкою СФГ «ВИД». Обставина відсутності заборгованості підтверджується також і тим, що з часу звільнення пройшло уже понад півтора року і позивач ні разу не звертався до СФГ «ВИД» з аналогічними претензіями, а також не звертався в правоохоронні органи. У зв'язку з цим необґрунтованими є також вимоги позивача щодо виплати індексації, середньомісячної заробітної плати за час затримки повного розрахунку по заробітній платі та моральної шкоди. А тому, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2
В судовому засідання позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1, вимоги, заявлені в позовній заяві, підтримали в повному обсязі, просять суд їх задовольнити.
Представник відповідача, СФГ «ВИД» ОСОБА_3, в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених в запереченнях на позовну заяву, надісланих на адресу суду. Просить відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 01 червня 2011 року позивача ОСОБА_2 було прийнято на посаду головного агронома в СФГ «ВИД» на підставі трудового договору та встановлено заробітну плату згідно посадового окладу, що підтверджується Наказом № 4-ВК від 01 червня 2011 року «Про прийняття на роботу», підписаним головою СФГ «ВИД», з яким ОСОБА_2 був ознайомлений 01 червня 2011 року. 04 липня 2012 року позивач написав заяву голові СФГ «ВИД», в якій просив звільнити його із займаної посади за власним бажанням з 04 липня 2012 року. Відповідно до Наказу № 28-ВК від 05 липня 2012 року «Про звільнення з роботи», підписаного головою СФГ «ВИД», ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п. 8 ст. 40 КЗпП України. З даним наказом ОСОБА_2 ознайомлений не був. Позивач стверджує, що при звільненні з ним не було проведено розрахунку із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку та вказує, що станом на день звільнення борг із заробітної плати складав 4 тисячі 773 гривні 64 копійки. Йому також не було повернуто його трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та звільнення. Із наявних в справі матеріалів, вбачається що в трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 відсутні записи про прийняття його на роботу та звільнення з СФГ «ВИД». Відповідно до акту прийому-передачі трудових книжок від 01 червня 2011 року, в якому вказано, що ОСОБА_2 не надав трудової книжки, оскільки запевнив, що передасть в бухгалтерію особисто, трудова книжка ОСОБА_2 до СФГ «ВИД» не надавалася. Спроби позивача отримати довідку про стан заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку успіху не мали. Ні в день звільнення, ні в інші дні довідка йому видана не була. Таким чином, заборгованість із виплати заробітної плати складає за його розрахунками 25 тисяч 500 гривень. Розрахунок він робив, виходячи середньої заробітної плати, яку він вирахував самостійно в розмірі 1 700 гривень. Строк заборгованості складає 15 місяців. Позивач вказує, що невиплатою заробітної плати в строк порушено ст.. 24 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розміру підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, відповідно до ст.. 34 Закону України «Про оплату праці», позивача просить також стягнути на його користь індексацію втрати частини заробітної плати в сумі 3 162 гривні за липень 2012 року - жовтень 2013 року. Також, позивач вказав на те, що невиплатою заробітної плати йому була завдана моральна шкода, пов'язана зі стресовим станом через неможливість матеріально забезпечити родину. Більше того, звинувачення у вчиненні ним крадіжок, що нібито стало причиною звільнення за ініціативою голови господарства, завдало шкоди його честі, гідності та діловій репутації. Неможливість забезпечити родину призводило до постійного психологічного напруження, роздратованості. Постійні відмови у видачі трудової книжки, довідки про стан заборгованості свідчать про зверхнє ставлення адміністрації господарства до нього як до людини і до працівника, а тому завдану йому моральну шкоду він оцінює в 5 000 (п'ять тисяч) гривень. А тому, позивач вважає, що захистити своє конституційне право на оплату праці, він може лише в судовому порядку і просить суд стягнути з Селянського фермерського господарства «ВИД» на його користь заборговану заробітну плату в розмірі 4 тисячі 773 гривень 64 копійки, індексацію втрати частини заробітної плати в сумі 3 тисячі 162 гривні, моральну шкоду, завдану невиплатою заробітної плати в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, середньомісячну заробітну плату за час затримки повного розрахунку по заробітній платі в сумі 25 тисяч 500 гривень.
Зазначене підтверджується : копією трудової книжки ОСОБА_2 (а.с.5-6), актом прийому - передачі трудових книжок (а.с.21), ордером (а.с.25), витягом з договору про надання правової допомоги (а.с.26), індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_2 (а.с.32), копіє розрахунково- платіжної відомості № 01/5 за травень 2012 року (а.с.33), наказом № 28-ВК «Про звільнення з роботи» від 05 липня 2012 року (а.с.34), заявою ОСОБА_2. про прийняття на роботу (а.с.35), заявою ОСОБА_2 про звільнення з роботи (а.с.36), копією наказу № 4-ВК «Про прийняття на роботу» від 01 червня 2011 року (а.с.37), копією розрахунково - платіжної відомості № 01/6 за червень 2012 року (а.с.40).
Частина 1 статті 38 КЗпП України, передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Згідно п. 8 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у певних випадках, зокрема вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду трудових спорів» передбачено, що судам належить мати на увазі, що відповідно до п.8 ст.40 КЗпП власник або уповноважений ним орган вправі розірвати трудовий договір з підстав вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнення, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання.Відповідно до ст.148 КЗпП трудовий договір може бути розірвано з зазначених підстав не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили вироком суду чи дня прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення або заходів громадського впливу за вчинення крадіжки не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Згідно ч. 1 ст. 116 Кодексу Законів про Працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст.. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших сторін, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина 1 статті 57 ЦПК України вказує, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України, ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно з положеннями ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 178 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ЦПК України, для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Згідно із нормами ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутні факти, яким б обґрунтовувалася вимога позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати, а саме позивачем не вказано за який саме період йому невиплачену заробітну плату та не надано суду жодних доказів, які б підтверджували дану обставину. В свою чергу в матеріалах справи міститься копія розрахунково-платіжної відомості № 01/5 за травень 2012 року та копія розрахунково-платіжної відомості № 01/6 за червень 2012 року, тобто за останні два місяці роботи позивача в СФГ «ВИД», з яких вбачається, що позивач ОСОБА_2 отримав заробітну плату за вказані місяці, про що свідчить його підпис в отриманні.
З огляду на вищевикладене суд не вбачає підстав для задоволення решти позовних вимог, оскільки згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, а відповідно до ст.. 34 Закону України «Про заробітну плату», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством, а в статті 237-1 КЗпП України, передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки дані обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 39, 47, 116, 117, 237-1КЗпП України, ст.. 4 Закону України «Про судовий збір» , Постановою Кабінету Міністрів № 100 від 08 лютого 1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати», ст.. 23 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 15, 45, 46, 57, 88, 107, 174, 212-215 ЦПК України суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Селянського фермерського господарства «ВИД» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, витрат на відрядження та моральної шкоди, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Піщанський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: