"17" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/67372/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.
при секретарі: Сватко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 листопада 2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року
у справі №2а-13471/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД» (надалі - ТОВ «МТД»)
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва (надалі - ДПІ у Шевченківському районі м.Києва)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
У вересні 2011р. позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0004492303 та №0004502303 від 07.07.2011р.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01.11.2011р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012р., позовні вимоги задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва №0004492303 та №0004502303 від 07.07.2011р.
Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегії суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом було проведено невиїзну позапланову перевірку позивача в частині дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Інбуд-Київ» за період лютого 2011р.
За результатами перевірки складено акт №1462/2303/30521013 від 17.06.2011р., у висновках якого зазначені порушення ТОВ «МТД» вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а також п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», внаслідок чого позивачем занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2011р.
На підставі вказаного акту перевірки, прийняті податкові повідомлення-рішення №0004492303 та №0004502303 від 07.07.2011р., якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.
Так, в силу приписів пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення наступних операцій:
- з придбання або виготовлення товарів, у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України, та послуг;
- з придбання/будівництво/спорудження/створення необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України, у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності;
- з отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
- з ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, дата виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту - це дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Положення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з або придбанням/ виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; або придбанням/будівництвом/спорудженням основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є:
- придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності;
- сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках наступні положення:
- порядковий номер податкової накладної;
- дата виписування податкової накладної;
- повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
- податковий номер платника податку (продавця та покупця);
- місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
- повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
- опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
- ціна постачання без урахування податку;
- ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
- загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в передбаченому порядку.
Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2011р. між ТОВ «МТД» та ТОВ «Інбуд-Київ» укладено договір підряду №617, згідно з яким підрядник в межах договору виконує загально будівельні роботи на будівництві житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та паркінгом на перетині пр.Науки, б.80 та Адмірала Ушакова б.71 у Голосіївському районі м. Києва та здає в обумовлені строки замовнику.
Наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних робіт, локальними кошторисами та актами приймання виконаних будівельних робіт підтверджено, що ТОВ «Інбуд-Київ» виконало будівельно-монтажні роботи по будівництву житлового будинку, зокрема, такі як армування мурування стін та інших конструкцій, мурування внутрішніх стін з цегли керамічної, укладання перемичок, виготовлення металоконструкцій огородження балконів, установлення шахт ліфта, ґрунтування металевих поверхонь тощо.
В свою чергу, ТОВ «МТД» за поставлені підрядні роботи частково розрахувався шляхом перерахування на рахунок контрагента грошових коштів, що підтверджується копією платіжного доручення №7643 від 17.03.2011р. та випискою банку.
До того ж, ТОВ «Інбуд-Київ» виписано податкові накладні від 28.02.2011р. №148 та №149 на відповідні суми, саме на підставі яких, позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2011р. в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, у зв'язку з придбанням будівельних робіт за вищевказаним договором підряду.
Крім того, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Інбуд-Київ» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку робіт.
Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам встановленим п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.
Стосовно реальності виконання та отримання позивачем будівельних робіт та придбання таких робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суди попередніх інстанцій вірно зазначили наступне.
Господарські операції ТОВ «МТД» з ТОВ «Інбуд-Київ» здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, вони є реальними та відповідають дійсному економічному змісту й підтверджуються необхідними документами.
Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
Виходячи з вищенаведених положень, відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.
Також, судами першої та апеляційної інстанції вірно прийнято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва, в якому зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Отже, оцінюючі всі зібрані по справі докази, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірно сформованого позивачем податкового кредиту з податку на додану за лютий 2011р., а тому висновки відповідача про порушення ТОВ «МТД» податкового законодавства є хибними та необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ О.В. Муравйов