"17" грудня 2013 р. м. Київ К/800/46687/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.,
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року
по справі №810/360/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ол-Лізинг» (надалі - ТОВ «Ол-Лізинг»)
до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі - Броварська ОДПІ Київської області ДПС)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
У січні 2013р. позивач звернувся до суду з позовом до Броварської ОДПІ Київської області ДПС, в якому, з урахуванням уточнень до нього, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.12.2012р. №0000722202 та №0000732202.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2012р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2013р., позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове - про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанції, податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Ол-Лізинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 320.09.2012р., за результатами якої складено акт від 11.12.2012р. №494/222/36301046, в якому, на думку відповідача, встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ТОВ «Ол-Лізинг» занижено податок на прибуток за І квартал 2010р., , ІV квартал 2010р.; п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме позивачем занижено податок на додану вартість за лютий, травень 2010р. та лютий 2011р.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 20.04.2012р. №0000732202 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств з урахуванням штрафних (фінансових) санкції, та №0000722202, яким збільшено грошове зобов'язання товариства з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.
Так, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат, як це визначено у п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 даного Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
При цьому підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного вище Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Наведені вище положення свідчать про те, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю платника.
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з наступним: або придбанням/виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.
Дата виникнення права платника податку на податковий кредит, як це передбачено у п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, слід вважати дату здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 наведеного вище Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Наведені вище положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються з Податковим кодексом України та свідчать про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє роботи (послуги), на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту.
Крім того, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою їх використання у власній господарській діяльності та підтверджені оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами.
При цьому судами попередніх інстанції враховано вищезазначені положення податкового законодавства та на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що виконання (реальність) угод укладених позивачем з його контрагентами підтверджується копіями договорів №1512 від 15.12.2009р., №1212 від 12.12.2009р., №1002 від 10.02.2010р., №1/11 від 03.11.2010р., №1 від 10.05.2010р., податковими та видатковими накладними, рахунками - фактури, різноманітними звітами, актами здачі-приймання робіт, заявками та податковими роз'ясненнями, проектами лізингових угод, проектами макетів рекламної продукції, фото звітами, банківськими виписками, планами, іншими доказами оплати послуг та їх подальшого використання у власній господарській діяльності, зокрема доказами подальшої реалізації товару іншому контрагенту.
Тобто на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам.
Крім того, на час отримання податкових накладних від ПП «Гранфіт», ТОВ «Транс-Термінал» та ТОВ «Автоєвразія», останні були належним чином зареєстрованими платниками ПДВ.
Подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Автоєвразія» не призвело до недійсності укладених угод та не позбавляло правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних, оскільки анулювання свідоцтва здійснювалось значно пізніше. Так само і окремі недоліки первинних документів є свідченням недобросовісності постачальника та не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.
Отже, доводи податкового органу про нікчемність укладених правочинів обґрунтовано не взято судами попередніх інстанції до уваги, оскільки відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Самі по собі спірні угоди не є такими, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ О.В. Муравйов