№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10524/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Пономаренко Н.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
19 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Рейнарт І.М., Поливач Л.Д.
при секретарі: Іванову Ф.О.
за участю представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача Рзаєва І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет УАНМ» про зобов'язання вчинити дії.
Позивач ОСОБА_5 зверталась до суду із вказаним позовом та з урахуванням уточнень просила зобов'язати відповідача: Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет УАНМ» передати їй безоплатно у власність житлове приміщення (ізольовану квартиру) згідно умов договору на користування службовим жилим приміщенням та умов трудового контракту. А також, зобов'язати здійснити державну реєстрацію права власності на вказану квартиру в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за місцезнаходженням нерухомого майна.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу де ставив питання про скасування рішення суду та постановлення нового, яким задовольнити позов у повному обсязі. Вказуючи при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник апелянта підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача апелянта апеляційну скаргу не визнав, заперечував проти її задоволення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
З матеріалів справи вбачається, що 27.08.2003 року між ОСОБА_6 та Акціонерним товариство закритого типу «Медичний інститут Української асоціації народної медицини» було укладено договір № 08/2003 на користування службовим жилим приміщення.
Предметом договору було: надання ОСОБА_6 і членам її сімї: дочці ОСОБА_7 у безстрокове користування службове житлове приміщення (ізольовану квартиру) за адресою: АДРЕСА_1, що складається із 1 кімнати жилою площею 15,0 кв.м., кухні 6,9 кв.м., ванної кімнати 2,6 кв.м., коридору 3,0 кв.м., балкону 2,3 кв.м.
Відповідно договору купівлі - продажу від 24.06.2003 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить Приватному вищому навчальному закладу «Київський медичний університет УАНМ», який є правонаступником всіх прав та обов'язків Акціонерного товариства закритого типу «Медичний інститут Української асоціації народної медицини».
Позивач звертаючись з позовом до суду вказувала на те що, на момент звернення до суду з позовом вона відпрацювала у відповідача більше десяти років і у відповідності до умов контракту та п.п. 2.1.4. п. 2.1. розділу 2 договору інститут взяв на себе зобов'язання передати квартиру їй у власність, по закінченню 10 років її роботи в інституті, згідно чинним законодавством України.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що на час виникнення правовідносин після укладення між сторонами контракту у відповідності до положень ст. 328 ЦК України - право власності набувалося на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому у відповідності до положень ст. 203 ЦК правочин мав вчинятися у формі встановленій законом. Перехід права власності від юридичної особи до фізичної здійснюється на підставі правочинів, здійснених у письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням. За таких обставин суд першої інстанції вважав, що вимога позивача про безоплатну передачу у власність жилого приміщення без зазначення способу такого відчуження нерухомого майна законодавством України не передбачено, оскільки законодавством чітко визначено порядок та форма правочинів, направлених на відчуження майна.
Крім того, судом також зазначалось, що право власності за спірне житлове приміщення належить відповідачу ( навчальному закладу), право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника. У матеріалах справи відсутні докази щодо прийняття загальними зборами учасників товариства будь-яких рішень, як щодо передачі квартири позивачу в оренду так і вирішення питань щодо передачі у власність.
Судом також вказувалось, що посилання позивача на умови трудового контракту, як на підтвердження заявлених вимог, не можуть бути взяті до уваги, контракт не може бути правовстановлюючим документом по зобов'язанню передачі спірного житла.
Відмовляючи у задоволені вимог у частині зобов'язання відповідача вчинити дії по державній реєстрації права власності позивача на спірну квартиру в відповідних органах, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Розглядаючи спір судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при постановлені судового рішення не було взято до уваги положення ст.ст. 526, 530 ЦК України за якими зобов'язання мають виконуватися належним чином у відповідності до умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства і у строки встановлені у зобов'язанні не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні заявлених вимог з підстав зазначених вище.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: