ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
25 грудня 2013 року № 813/3473/13-а
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Сидор Н.Т.,
за участі секретаря судових засідань Цар Х.М.,
представник позивача не прибув,
представник відповідача не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Дрогобицької міської ради до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови про накладення штрафу,
Дрогобицька міська рада звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови про накладення штрафу ВП № 33531695 від 11.04.2013 року.
В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що державним виконавцем неправомірно винесено постанову про накладення штрафу, оскільки станом на дату винесення постанови, рішення, яке підлягало до виконання позивачем фактично було виконане.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав суду заяву про розгляд справи у їх відсутності. Просить позов задовольнити, покликаючись на мотиви позовної заяви.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової кореспонденції, наявного в матеріалах справи.
За таких обставин суд на підставі ч.4 ст.128 КАС України ухвалив розглянути справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши надані докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
23.07.2012 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного Управління юстиції у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33531695 на підставі наказу №5015/1685/12 від 12.06.2012 року, виданого Господарським судом Львівської області.
Листом виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 30.07.2012 року №3-32/6336 адресованого начальнику відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, було повідомлено про те, що виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради було вчинено усі дії необхідні для виконання судового рішення, а також в зазначеному листі позивач просив відстрочити виконання судового рішення.
27.12.2012 року Дрогобицькою міською радою було прийнято рішення №869 Про внесення змін та доповнень до рішення Дрогобицької міської ради від 26.04.2012 року №607 «Про затвердження Положення про цільовий фонд розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дрогобича», з прийняттям котрого фактично було виконано рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2012 року.
11.04.2013 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного Управління юстиції у Львівській області винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду.
Не погоджуючись із постановою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з наступних обставини справи та норм чинного законодавства.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606 (далі - Закон№606).
Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.
Частиною 1 ст.7 Закону №606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
У відповідності до ст.25 Закону № 606, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно ч.2,ч.3 ст.25 Закону №606 , державним виконавцем протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виноситься постанова про відкриття виконавчого провадження, у котрій вказується про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно п.13 ч.13 ст.11 Закону №606 , державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Стаття 75 Закону регламентує загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, та зокрема регламентовано передумови винесення постанови про накладення штрафу.
Так, згідно з ч.1, ч.2 ст.75 Закону №606 після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону№606 і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
З наведених норм вбачається, що винесенню постанови про накладення штрафу передує встановлення факту виконання рішення боржником, після з'ясування зазначених обставин, державний виконавець має встановити поважність причини для не виконання рішення, і лише у випадку не поважності причини для не виконання, накладає штраф.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 23.072012 року №33531695 було надано строк для самостійного виконання рішення до 30.07.2013 року, та одночасно зобов'язано надати державному виконавцю письмове підтвердження про виконання рішення.
З матеріалів вбачається, що рішення позивач виконав 27.12.2012 року шляхом прийняття рішення Дрогобицької міської ради №869 Про внесення змін та доповнень до рішення Дрогобицької міської ради від 26.04.2012 року №607 «Про затвердження Положення про цільовий фонд розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дрогобича».
Постанова про накладення штрафу була винесена 11.04.2013 року, тобто після фактичного виконання позивачем рішення Господарського суду Львівської області.
Зазначені обставини суд оцінює наступним чином.
Суд зважає на факт невиконання позивачем рішення в строк визначений постановою про відкриття виконавчого провадження та констатує невиконання обов'язку позивачем про необхідність повідомлення державного виконавця про результат виконання рішення, проте на переконання суду, факт невиконання обов'язку стосовно повідомлення позивачем про виконання рішення, не виключав обов'язку державного виконавця з'ясування факту виконання рішення в силу ст.75 Закону, згідно якої державний виконавець повинен був перевірити факт виконання позивачем рішення до виконання якого його зобов'язано, і лише у разі невиконання такого без поважних причин, державний виконавець мав би накласти на боржника штраф відповідно до ст.89 Закону №606.
Одночасно суд відзначає, що державний виконавець в силу Закону наділений відповідними повноваженнями для з'ясування такого факту як виконання рішення, проте як свідчить винесена постанова про накладення штрафу, то такі ним реалізовані не були.
Відповідно до ч.1 ст.89 Закону №606, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З аналізу даної норми Закону вбачається, що накладення на боржника штрафу можливе лише у разі відсутності поважних причин для невиконання судового рішення.
Як встановлено судом, позивач листом від 30.07.2012 року №3-32/6336 звертався до відповідача з повідомленням про часткове самостійне виконання рішення та повідомив державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють необхідність встановлення відстрочки виконання, так як виконання позивачем рішення до якого його зобов'язано у строк визначений постановою є неможливим, оскільки його виконання обумовлене дотриманням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Як вбачається з постанови про накладення штрафу від 11.04.2013 року №33531695, позивача було зобов'язано виконати рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.11.2011 року №149, а саме зобов'язано встановити у м. Дрогобич порядок розрахунку пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з дотриманням таких вимог: підстави не залучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту повинні відповідати ч.4 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
На переконання суду, у разі виконання позивачем такого рішення, то його дія буде спрямована на правове регулювання господарських відносин, також адміністративних відносин між регуляторним органом та суб'єктами господарювання, а відтак виконання позивачем рішення можливе лише з врахуванням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно ст.1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
У відповідності до ст.5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає в себе, зокрема оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю.
Згідно ч.11 ст.9 даного Закону, строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
З аналізу наведених норм, та з'ясованих вище обставин, суд дійшов висновку, що невиконання позивачем рішення господарського суду в строк котрий надав йому відповідач було зумовлене, на переконання суду, поважними причинами, оскільки однією з передумов прийняття регуляторного акту позивачем є його оприлюднення, котре здійснюється з метою отримання зауважень та пропозицій, і як цього вимагає закон, строк прийняття таких зауважень та пропозицій повинен бути не менший одного місяця, що в свою чергу унеможливлювало вчасно для позивача виконати рішення у строк визначений державним виконавцем.
Також суд звертає увагу на те, що позивач як суб'єкт владних повноважень навіть при виконанні судового рішення повинен в силу ст.19 Конституції України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
А відтак оскільки застосування ст.89 Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише у разі відсутності поважних причин для невиконання судового рішення, чого не було у позивача, так як поважність причини вчасного невиконання була встановлена судом, та чого не було з'ясовано виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови, то й підстав для застосування штрафу відповідачем, на переконання суду не було.
Таким чином, оскільки відповідач виніс постанову про накладення штрафу не з'ясувавши при цьому факту виконання рішення позивачем, а також те, що вчасне виконання рішення суду позивачем, було неможливим, без неврахування вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що визнано судом як поважність причини вчасного не виконання, та на яку не звернув увагу відповідач при винесені оскаржуваного рішення, а також той факт, що позивач повідомляв виконавця про часткове виконання рішення та клопотав про розстрочення виконання такого, проте відповідач жодним чином не відреагував на таке повідомлення, не дають суду підстав вважати оскаржувану постанову про накладення штрафу законною, оскільки така винесена передчасно, не обґрунтовано та без врахування усіх істотних обставин, що мають значення для винесення такої постанови, та є такою, що суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Слід врахувати, що у відповідності до вимог п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Статтею 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду належних, необхідних та достатніх доказів щодо правомірності прийняття ним постанови від 11.04.2013 про накладення штрафу.
Враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог, та вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.4 ст.94 КАС України судові витрати у формі судового збору у даній справі зі сторін стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області ВП №33531695 від 11.04.2013 року про накладення штрафу.
Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 30.12.2013 року.
Суддя Сидор Н.Т.