"03" жовтня 2013 р. справа № 1170/2а-2043/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,
без представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 р. у справі № 1170/2а-2043/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Підприємець) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - Кіровоградська ОДПІ) від 01.06.2012 р. № 0001110171 та № 0001120171.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правочини укладені позивачем з контрагентами є реальними та законними, підтвердженими відповідними документами, посилання відповідача в акті перевірки на нікчемність правочинів є лише припущенням не підкріпленим належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.
Крім іншого, позивач посилається на п.56.22 Податкового Кодексу , вважаючи неможливим до закінчення процедури адміністративного чи судового оскарження обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012р. у справі № 1170/2а-2043/12 (суддя Флоренко О. Ю.) у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.
Постанову суду мотивовано відсутністю доказів реального вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентами, укладення угод позивача з контрагентами, відповідності задекларованих наслідків господарських операцій фактичним обставинам.
Не погодившись з постановою суду, ФОП ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 р. у справі № 1170/2а-2043/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не застосував положення ч.2 ст.71 КАС України, не залишив без розгляду заяву через залишення представником позивача судового засідання, а також вказує на неможливість розгляду даної справи до розгляду справи № 1170/2а-2901/11.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання не з'явились представники сторін. В справу від позивача, без підпису останнього надійшло клопотання про розгляд справи в його відсутність, щодо податкового органу, то жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду представників відповідача не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені.
З урахуванням наявних в справі матеріалів, виходячи з приписів ч.1 ст. 196 КАС України, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги. Відповідно до ст. 41 КАС України, з урахуванням неявки представників сторін в судове засідання, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою, не здійснювалось.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, слід зазначити, що обставини, пов'язані з проведенням Кіровоградською ОДПІ планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2011 р. (акт перевірки № 156/1710/НОМЕР_3 від 24.05.2012 р., т.1, а. с.30-47), встановлені під час цих перевірок порушення, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки спірних податкових повідомлень-рішень (т.1, а. с.49, 50) відображені в постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Спірним в даній справі є питання щодо обґрунтованості висновків відповідача про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за рахунок придбаних Підприємцем вугілля і послуг з транспортування вугілля та сплаченого ПДВ у цих товарів і послуг згідно нікчемних правочинів з контрагентами - у ПП «Севпипснаб», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Джетта-Плюс», ПП «Каїр», ПП «Зітекс», ПП «Аваі» . Суд першої інстанції підстав для задоволення позовних вимог не знайшов.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи,оцінивши доводи, покладені в основу судового рішення та апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з таких підстав:
Перевіркою встановлено порушення Підприємцем:
- ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств», п.177.4 ст.177 ПК України, яке полягає у у завищенні ним валових витрат на 811955,55 грн., у тому числі: за IV квартал 2010 року на 52818,35 грн., за 2011 рік на 759137,20 грн. по взаємовідносинахз ПП «Севпипснаб», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Джетта-Плюс», ПП «Каїр», ПП «Зітекс», ПП «Аваі» та у завищенні валових доходів в зв'язку з подальшою реалізацією придбаних у вказаних підприємств товарів (робіт, послуг) на суму 785363,05 грн., в тому числі: за IV квартал 2010 року на суму 43642,50 грн. за 2011 рік на суму 741720,55 грн.;
- п.п.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, 198.6 ст.198 ПК України, яке полягає у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 16042,50 грн., в тому числі: за жовтень 2010 року на суму 8728,50 грн. та лютий 2011 року на 7314,00 грн. по взаємовідносинах з ПП «Севпипснаб», ТОВ «Бренд Строй».
Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (квітень 2009р.), тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний в редакції станом на 2009р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у січні-лютому 2012 р.
Відповідно до ст.13 розділу IV Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 р. № 13-92, який втратив чинність крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю "... до складу валових витрат, безпосередньо пов 'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Згідно п.п.5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) до складу валових витрат включаються зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
У відповідності до п.1.6. ст.1 Закону № 168 Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168)
Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону № 334 до складу валових витрат підприємства включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту «г», підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168) встановлено заборону на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону № 168 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Суд першої інстанції обґрунтовує відмову у задоволенні позовних вимог Підприємця тим, що останній не довів документально реальність господарських операцій та не надав доказів подальшого використання вугілля у своїй господарській діяльності.
Скаржник зазначає, що відповідачем у даній справі є суб'єкт владних повноважень, що, в свою чергу, тягне за собою застосування положень ч.2 ст.71 КАС України щодо обов'язку довести правомірності прийнятого рішення саме відповідачем.
У засіданні 09.08.2012 р. відповідачем жодного належного та допустимого доказу до суду не надано, але при цьому надано заперечення, з посиланням на акти перевірок інших платників податків, яким не являвся позивач.
Представником позивача, відповідно до матеріалів справи, неодноразово заявлялось у судовому засіданні 09.08.2012 р. клопотання про надання часу для ознайомлення з запереченням відповідача та надання доказів на підтвердження своєї позиції, що відображено у журналі судового засідання, оскільки відповідач не надав переконливих, на думку позивача, доказів, хоча первинні документи були надані відповідачу до початку перевірки.
Як зазначає в апеляційній скарзі позивач, всі клопотання представника безпідставно відхилено судом першої інстанції, що в свою чергу призвело до неможливості подання доказів у суді першої інстанції, а тому всі первинні документи додані до апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в акті перевірки від 24.05.2012 р. не зафіксовано того, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб стало ненадання Підприємцем необхідних первинних документів, що підтверджують господарські операції з його контрагентами.
Наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі - Порядок).
Згідно п.3.11 Порядку інформація про документи, які використані при перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).
Так, пункт 1.12 акту перевірки від 24.05.2012 р. (т.1, а. с.42, на зв.) свідчить про те, що при перевірці податковим органом використано первинні документи позивача, зокрема, договори на поставку та надання товарів (робіт, послуг), видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, накладні на маршрут або групу вагонів, виписки з банку про рух коштів, податкові накладні тощо.
Водночас, описова частина даного акту перевірки не відповідає вимогам п.5.2 Порядку, згідно абз.1-5 якого у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;
зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;
у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;
у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.
При цьому, акт перевірки від 24.05.2012 р. не містить переліку первинних документів, не наданих Підприємцем до перевірки. Також матеріали справи не містять акту у довільній формі, що засвідчує факт відмови Підприємця у наданні первинних документів.
Отже, з акту перевірки вбачається, що позивачем надавались до перевірки всі необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами.
Водночас, описова частина акту перевірки від 24.05.2012 р. не містить ані посилань на конкретні господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентами, ані на первинні документи, які використані при перевірці відповідачем, що свідчить про те, що первинні документи взагалі не досліджувались податківцями під час проведення перевірки Підприємця в травні 2012 р.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про нереальність господарських з огляду на ненадання позивачем доказів, які б підтверджували факти: придбання позивачем вугілля у ПП «Севпипснаб», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Джетта-Плюс», ПП «Каїр», ПП «Зітекс», ПП «Аваі» та доказів подальшого використання вугілля у своїй господарській діяльності, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Колегія судів вважає процесуально не вірним надання судом оцінки перше за все тим підставам, які зазначені в акті перевірки від 24.05.2012 р., адже саме ці підстави спричинили донарахування податковим органом позивачу грошових зобов'язань з вищевказаних податків та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Так, з акту перевірки від 24.05.2012 р. вбачається, що податковим органом висновки щодо порушення позивачем приписів здійснено на підставі даних позапланових перевірок контрагентів позивача (ПП «Севпипснаб», ТОВ «Бренд Строй») та попередніх перевірок самого позивача з питань взаємовідносин з його контрагентами (ПП «Джетта-Плюс», ПП «Каїр», ПП «Зітекс», ПП «Аваі»), а саме:
- довідки № 150/15-219/37251342/2180/10 від 22.03.2011 р. про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Севпипснаб» з питань відображення сум ПДВ в податкових деклараціях за період вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень, лютий 2011 року (т.1, а. с.91-95);
- акту № 29/22/36165567 від 06.04.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бренд Строй» з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами - покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведення взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року (т.1, а. с.96-102);
- акту позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 №104/1710/НОМЕР_3 від 20.06.2011р. по взаємовідносинам з ПП «Джетта-Плюс» (відсутній в матеріалах справи);
- акту позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 №157/1710/НОМЕР_3 від 29.08.2011 р. по взаємовідносинам з ПП «Каїр» (т.1, а. с.103-110);
- акту позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 від 02.11.2011р. № 210/1710/НОМЕР_3 по взаємовідносинам з ПП «Каїр» та ПП «Зітекс» (т.1, а. с.123-131);
- акту позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 від 23.12.2011р. № 260/1710/НОМЕР_3 по взаємовідносинам з ПП «Каїр», ПП «Зітекс», та ПП «Аваі» (т.1, а. с.111-121).
Згідно цих даних перевірок встановлено порушення вимоги ч.1, ч.5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з чого податковим органом зроблено висновки про нікчемність цих правочинів (зокрема, т.1, а.с.32), та, в свою чергу, нікчемність правочинів щодо подальшої реалізації позивачем товарів та послуг третім особам: ФОП Шелест, ВАТ «КЗБМ №1», ВАТ «КЗБМ № 2 - Синтез», ТОВ «Авіра-Трейдінг», ПП «Фірма Простір», та неправомірність в зв'язку з цим віднесення до складу валових доходів суми, отриманої від реалізації вказаних товарів та послуг.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (що діяв у 2009 році) визначені функції податкових органів, також статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.
При цьому, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 24.05.2012 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст. 203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 2010 р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на січень 2012 р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Акт перевірки від 24.05.2012 р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем правомірно зазначено щодо презумпції правомірності правочину, відповідно до чого всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника на те, що ПП «Севпипснаб», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Джетта-Плюс», ПП «Каїр», ПП «Зітекс», ПП «Аваі» , є недоведеним.
Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Крім того, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у не задоволенні клопотання позивача щодо зупинення провадження у даній справі до набрання чинності судових рішень у справах № 1170/2а-2901/11 та № 1170/2а-1709/12, які знаходяться на розгляді у суді апеляційної інстанції (т.1, а. с.77).
Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 р. у справі № 1170/2а-2901/11 задоволено позов ФОП ОСОБА_2 до Кіровоградської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення з донарахування ПДВ, винесеного за наслідками перевірки взаємовідносин позивача та контрагента ПП "Джетта-Плюс" згідно вищевказаного акту позапланової документальної перевірки №104/1710/НОМЕР_3 від 20.06.2011 р. (т.1, а. с.78-81).
Також постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 р. по справі № 1170/2а-1709/12 відмовлено у задоволенні позовних вимоги ФОП ОСОБА_2 до Кіровоградської ОДШ про скасування податкового повідомлення-рішення з донарахування ПДВ, винесеного за наслідками перевірки взаємовідносин позивача та контрагента ПП "Каїр" та ПП "Зітекс" згідно вищевказаного акту від 02.11.2011 р. №210/1710/НОМЕР_3 (т.1, а. с.82-84).
Тобто доведеною є пов'язаність вказаних справи з даною справою в частині донарахувань, що стосуються взаємовідносин позивача з ПП "Джетта-Плюс" та з ПП "Каїр" і ПП "Зітекс", здійснених на підставі зазначених актів перевірок від 20.06.2011 р. та від 02.11.2011 р.
Згідно п.3 ч.1 ст.156 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі: неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не дотримано приписів п.3 ч.1 ст.156 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України, не доведена правомірність донарахування позивачу згідно податкового повідомлення-рішення від 01.06.2012 р. №0001120171 суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, за основним платежем у розмірі 3988,88 грн., і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1994,44 грн. (т.1, а. с.50), та згідно податкового повідомлення-рішення від 01.06.2012 р. №0001110171 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 5284,15 грн. з застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2642,08 грн. (т.1, а. с.49), а суд першої інстанції переклав обов'язок доказування правомірності нарахувань на позивача, та при прийнятті рішення по справі допустився порушень як матеріального так і процесуального права.
За приписами ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нової про задоволення позову щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до положень ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету.
Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суд , -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 р. у справі № 1170/2а-2043/12 задовольнити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 р. у справі № 1170/2а-2043/12 скасувати.
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 01.06.2012 р. № 0001120171.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 01.06.2012 р. № 0001110171.
Стягнути судовий збір з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у сумі 140 грн.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко