"31" жовтня 2013 р. справа № 0870/6597/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,
представників сторін:
позивача : - Стеценко А.В., дов. від 10.06.13 р.
відповідача: - Шахрай О.В., дов. від 12.08.13 р.
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 р. у справі № 0870/6597/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоржелектрод"
до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення - рішення, -
В липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжелектрод» (далі - ТОВ «Запоріжелектрод», Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя) № 0001271502 та № 0000731501 від 25 червня 2012 р.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що прийняті за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки результати перевірки викладені невірно, перевірку проведено з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством України, обставини викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 р. у справі № 0870/6597/12 (суддя Шара І. В.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.
Постанову суду мотивовано недоведеністю правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем. Висновки суду обґрунтовані наданими позивачем документами, якими підтверджено факт передачі вантажу та є доказом подальшої реалізації товарів. Наданими документами підтверджено реальність здійснення господарських операцій та спростовано висновки відповідача щодо нікчемності правочинів ТОВ "Запоріжелектрод".
Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 р. у справі № 0870/6597/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Обґрунтування вимог апеляційної скарги дублює заперечення на адміністративний позов. Скаржник посилається на відсутність під час перевірки ТОВ "Запоріжелектрод" документації, яка б підтверджувала реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентами, зокрема, документів на транспортування придбаних товарів.
ТОВ "Запоріжелектрод" проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначаючи, що відповідачем взагалі не зазначено у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та застосування норм права Запорізьким окружним адміністративним судом. Натомість, відповідач в обґрунтування своїх вимог по апеляційній скарзі, повторно наводить текст акту про результати позапланової виїзної перевірки Товариства № 329/22-022/31230196 від 11 червня 2012 р.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання з'явились представники сторін, які в судовому засіданні апеляційної інстанції надали пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги, підтримали раніше визначені правові позиції по суті спірних питань, що є предметом розгляду в даній справі.
Суд, з урахуванням наявних матеріалів справи, встановив, що обставини, пов'язані з проведенням ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя позапланової виїзної перевірки ТОВ "Запоріжелектрод" з питань перевірки дотримання податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Укртейдком» та ТОВ «ЮК «Захист» за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р. (акт перевірки №329/22-022/31230196 від 11.06.2012 р., а. с.11-19), встановлені під час цієї перевірки порушення, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки спірних податкових повідомлень-рішень (а. с.9, 10) відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність формування Підприємством валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, сплаченого в ціні придбання товарів згідно нікчемних правочинів - договорів, укладених з контрагентами - ТОВ «Укртейдком» та ТОВ «ЮК «Захист».
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя не підлягає задоволенню з таких підстав:
Згідно висновків вищевказаної планової перевірки в результаті порушення п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139, п.138.2 ст.138, п.44.1, п.44.2, п.44.3 ст.44 ПК України, Товариством занижено податку на прибуток за III квартал 2011 року на суму 68 801,46 грн.; в результаті порушення п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України, Товариством занижено ПДВ на загальну суму 55041,17 грн. за липень-вересень 2011 р.
Даний висновок податкового органу обґрунтовано тим, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Укртейдком» та ТОВ «ЮК «Захист», є нікчемними, не спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.228, ЦК України, оскільки актами перевірок контрагентів (акт ДПІ у Печерському районі м.Києва №481/23-9/37701730 від 06.02.2012 р. щодо перевірки ТОВ «Укртейдком» (а. с.12-14) та акт ДПІ у Печерському районі м.Києва № 369/23-5/37267085 від 07.02.2012 р. щодо перевірки ТОВ «ЮК «Захист» (а. с.14 на зв.-17) встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та торгівельного обладнання у контрагентів позивача, що поставило під сумнів факти здійснення суб'єктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг.
Як свідчать матеріали справи і не заперечується сторонами, у періоді, що перевірявся, ТОВ "Запоріжелектрод" мало господарські відносини з ТОВ «Укртейдком» та ТОВ «ЮК «Захист» з придбання у вказаних контрагентів товарів (цвяхів, електродів тощо).
Згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до п.135.1, п.135.2 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:
доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;
інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).
У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно положень п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Докази, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Підприємство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що підтверджуються реальність господарської операції, а саме: рахунки-фактури, видаткові накладні, довіреності, податкові накладні (а. с.21-42), довідка від 25.07.2012 р. №1440 про залишок товарно-матеріальних цінностей на складі позивача (а. с.51), банківські виписки, що свідчать про оплату позивачем товару і про що зазначено в акті перевірки від 11.06.2012 р.
Використання позивачем отриманого від ТОВ «Укртейдком» та ТОВ «ЮК «Захист» товару у власній господарській діяльності відповідачем не заперечується і підтверджується матеріалами справи (а. с.106-110, 113-162, 163-185).
Скаржник зазначає, що на виконання повідомлення № 33 від 14.05.2012 р. та наказу №141 від 14.05.2012 р., ТОВ «Запоріжелектрод» надало до податкового органу документальне підтвердження по взаємовідносинам ТОВ «Укрдтрейдком» та ТОВ «ЮК «Захист». Проте, в ході перевірки ТОВ «Запоріжелектрод» не надані документи, що підтверджують факт перевезення товару від постачальника покупцю.
З наданих суду першої інстанції представником позивача пояснень слідує, що посадовими особами TOB «Запоріжелектрод» під час перевірки податківцям надані пояснення, що товар, придбаний в зазначених юридичних осіб, було доставлено ними на склад Товариства власним транспортом продавців, що в свою чергу виключає необхідність в надані продавцем товарно-транспортних накладних покупцеві, який не є учасником транспортного процесу.
При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що відсутність товарно-транспортної накладної не є виключною підставою для не включення витрат з придбання товарів до складу валових витрат, оскільки зазначене включення здійснено на підставі наданих відповідачеві під час перевірки видаткових та податкових накладних, які є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про «Бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідають її вимогам.
Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.
Щодо доводів скаржника про те, що у контрагентів позивача відсутні виробниче обладнання, транспортні засоби, необхідні умови для здійснення господарської діяльності в частині продажу, реалізації, ві двантаження товарно-матеріальних цінностей, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що для здійснення постачання (купівлі-продажу) товарів, не є обов'язковим наявність виробничого обладнання, транспортних засобів, складських приміщень тощо.
Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів постачання, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.
Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.
При цьому, органам ДПС статтею 20 ПК України, якою визначаються права органів ДПС, не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності правочинів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно суд.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Акт перевірки від 11.06.2012 р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника на те, що ТОВ «Запоріжелектрод» являється вигодонабувачем ТОВ «Укртейдком» та ТОВ «ЮК «Захист», є недоведеним.
Також жодною нормою законодавства України не передбачався обов'язок платників податків - одержувачів товарів (робіт, послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 68 801,46 грн. - за основним платежем згідно податкового повідомлення-рішення № 0000731501 від 25.06.2012 р. (а. с.9), та збільшення Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 55041,17 грн. - за основним платежем та 13760,29 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями) згідно податкового повідомлення-рішення № 0001271502 від 25.06.2012 р. (а.с.10).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Крім того, відповідачем надано клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби правонаступником - Державною податковою інспекцією у Заводському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, з доданням виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в зв'язку з чим, в силу приписів ст.55 КАС України, слід допустити заміну відповідача вказаним правонаступником.
Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 р. у справі № 0870/6597/12 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 р. у справі № 0870/6597/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко