"24" жовтня 2013 р. справа № 1170/2а-3551/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Рязанова А.О.,
без представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі № 1170/2а-3551/12
за позовом Приватного підприємства "Олтер"
до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
25.10.2012 р. Приватне підприємство "Олтер" (далі - ПП "Олтер", Підприємство) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом суду, в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - Кіровоградська ОДПІ) від 09.10.2012 р. № 0001300225 про збільшення суми податку на прибуток в розмірі 3 240 грн. та визначено штрафну санкцію в розмірі 810 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки документальної невиїзної перевірки позивача, на підставі яких винесено спірне податкове повідомлення-рішення, є хибними та необґрунтованими, оскільки реальність та правомірність господарських операцій ПП «Олтер» з контрагентами підтверджується належним чином складеними первинними документами
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012р. у справі № 1170/2а-3551/12 (суддя Жук Р. В.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.
Постанову суду мотивовано тим, що податковим органом не надані докази нікчемності угод ПП «Олтер» з контрагентами, не доведено фіктивності контрагента позивача - ПП «Арра-11», не спростовано належність фінансово-господарської документації ПП «Олтер», а отже не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Не погодившись з постановою суду, Кіровоградською ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі № 1170/2а-3551/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги повністю повторюють висновки позапланової документальної невиїзної перевірки. Скаржник вважає, що суд не врахував висновків акту перевірки ПП «Арра-11», які дозволяють зробити висновок що правочини укладені позивачем з даним контрагентом є такі, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу постачання.
ПП "Олтер" проти задоволення апеляційної заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання представники сторін не з'явились, сторони процесуальним правом щодо участі в судовому засіданні не скористались, жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.
З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги. Відповідно до ст. 41 КАС України, в зв'язку з неявкою представників сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось.
Суд, з урахуванням наявних матеріалів справи, зазначає наступне: обставини, пов'язані з проведенням Кіровоградською ОДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Олтер» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Арра-11» за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р. (акт перевірки №130/22-5/30159598 від 27.09.2012 р., а. с.13-20), встановлені під час цих перевірок порушення вимог чинного законодавства, зміст цих порушень та зміст прийнятого на підставі вказаного акту перевірки спірного податкового повідомлення-рішення (а. с.24) відображені в постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу валових витрат Підприємства витрат, пов'язаних з придбанням за нікчемними правочинами послуг з поклейки постерів у контрагента ПП «Арра-11», та заниження в зв'язку з цим позивачем податку на прибуток.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Кіровоградської ОДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:
За приписами ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, перевіркою встановлено порушення ПП «Олтер» п.138.2, п.138.4 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3240 грн. за 4 квартал 2011 року.
Висновок податкового органу про порушення позивачем вищевказаних норм Податкового кодексу України мотивований тим, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом ПП «Арра-11», є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 216, 228, 655, 656, 662 ЦК України.
При цьому, як вбачається з акту перевірки від 27.09.2012 р. підставою для такого висновку слугували дані:
- акту перевірки від 13.08.2012 р. № 79/22-5/30159598 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Олтер» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ПП "Арра-11" за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р.;
- акту позапланової документальної невиїзної перевірки ПП «Арра-11» від 20.01.2012 р. № 43/1520/36978345, яким зафіксовано неможливість фактичного здійснення ПП «Арра-11» господарських операцій через відсутність матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю складських приміщень, транспортних засобів;
- дані інформаційних ресурсів податкових органів, АРМ «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України». Як свідчать матеріали справи і не заперечується сторонами, у періоді, що перевірявся ПП «Олтер» мало господарські відносини з ПП «Арра-11» з придбання послуг з поклейки постерів.
Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).
У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ПП «Арра-11», вказане підприємство не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано.
Факт реальності здійснення вищевказаних господарських операцій між позивачем та ПП «Арра-11» у жовтні 2011 р. підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи: рахунком № 13/10 від 13.10.2011 р., актом здачі-приймання виконаних послуг до вказаного рахунку, податковою накладною від 13.10.2011 р. № 32, платіжним дорученням № 294 від 13.10.2011 р., що підтверджує оплату позивачем придбаних послуг (а.с.38-41).
Використання позивачем придбаних у ПП «Арра-11» послуг у власній господарській діяльності також не спростовано відповідачем.
Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.
Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій та не визивають у колегії суддів сумнівів щодо їх недостовірності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про неправомірність позиції відповідача щодо незаконності віднесення Підприємством суми по операціях з ПП «Арра-11», до валових витрат, що, в свою чергу, зумовлює безпідставність висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.
Посилання ж податкового органу на неможливість «здійснення ПП «Арра-11» господарських операцій через відсутність матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу та через відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю складських приміщень, транспортних засобів», колегія суддів вважає безпідставними з огляду на неврахування відповідачем характеру господарської операції, тобто придбання позивачем у контрагента послуг з поклейки постерів, а не придбання товарів за договорами купівлі-продажу.
Стосовно перевірки контрагента позивача, на підставі якої і було здійснено висновки про нікчемність правочинів з придбання послуг, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.
З аналізу вищевказаної норми вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
При цьому, жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод нікчемними, як це зазначено в акті перевірки від 27.09.2012 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.
Таким чином, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, оскільки правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно суд.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки послуг, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Акт перевірки від 27.09.2012 р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.
При цьому, за приписами ч.4 ст.72 КАС України обов'язковими такі вироки суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, буде лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Також, слід зазначити, що акт перевірки від 27.09.2012 р. фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
При цьому, норми Податкового кодексу України не пов'язують право платника податку на формування валових витрат з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на таке формування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 27.09.2012 р.
Виходячи ж з того, що позивачем правомірно було сформовані валові витрати, безпідставним є збільшення Кіровоградською ОДПІ грошового зобов'язання Підприємству з податку на прибуток в розмірі 3240 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 810 грн. згідно спірного податкового повідомлення-рішення № 0001300225 від 09.10.2012 р. (а. с.24).
Наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо визнання протиправними та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі № 1170/2а-3551/12 залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі № 1170/2а-3551/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко