Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 грудня 2013 р. Справа № 805/17773/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабаш Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу праву за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3037 про визнання неправомірними дій та стягнення компенсації за неотримане речове майно,-
Позивач звернувся з позовом до суду до військової частини 3037 про визнання дій неправомірними та зобов,язання виплатити компенсацію замість належних предметів речового майна у сумі 16154,39 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вона проходила військову службу в військовій частині 2240 внутрішніх військ МВС України на посаді старшого телефоніста групи телефонного зв,язку стаціонарного центру вузла зв,язку управління Східного територіального командування та знаходилась на речовому забезпеченні у військовій частині 3037.
Наказом начальника управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України від 02.12.2013 року № 73 о/с вона була звільнена у відставку за віком.
Наказом начальника управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України від 03.12.2013 року № 277 була виключена зі списків с особового складу, фінансового забезпечення управління територіального командування та інших видів забезпечення військової частини 3037.
У відповідності до статей 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року та п.п 10, 14, 28 постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» військова частина зобов'язана виплатити ОСОБА_1 при її звільнені грошову компенсацію замість неотриманого речового майна, чи за згодою останньої - видати неотримане речове майно.
Проте, в порушення чинного законодавства, військовою частиною № 3037 речове майно їй не було видано та грошову компенсацію замість нього не було виплачено.
Позивач просила визнати неправомірними дії командування військової частини 3037 щодо невиплати їй заборгованості замість належних предметів речового майна (форми одягу) та зобов,язати військову частину виплатити їй зазначену компенсацію в сумі 16154,39 грн.
Від сторін надійшла заява про розгляд справи у письмовому провадженні. Представником відповідача надані до суду письмові заперечення, в яких він просив в задоволені позову відмовити, зазначивши, що на день звернення позивача із заявою до командира військової частини та із позовом до суду, позивач вже не проходила військову службу за контрактом, не перебувала на кадровій службі, а була звільнена з військової служби.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 проходила військову службу в військовій частині 2240 внутрішніх військ МВС України на посаді старшого телефоніста групи телефонного зв,язку стаціонарного центру вузла зв,язку управління Східного територіального командування та знаходилась на речовому забезпеченні у військовій частині 3037.
Наказом начальника управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України від 02.12.2013 року № 73 о/с ОСОБА_1 була звільнена у відставку за віком. Наказом начальника управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України від 03.12.2013 року № 277 вона була виключена зі списків с особового складу, фінансового забезпечення управління територіального командування та інших видів забезпечення військової частини 3037.
Під час проходження військової служби у Збройних Силах України позивач знаходилась на всіх видах забезпечення у військовій частині № 3037, у тому числі на речовому забезпечені, але речовим майном забезпечена не була.
Згідно довідок № 26, № 27 на виплату грошової компенсації та майна замість предметів речового майна належних до видачі ОСОБА_1, сума, яка призначена до виплати за невидане речове майно складає 16154,39 грн.
У добровільному порядку вказана сума позивачу виплачена не була.
Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444.
Відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (далі - Закон № 1459-ІІІ) дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому, положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.03.2013 року у справі № 21-38а13 за позовом до Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, військової частини А-0192, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення компенсації.
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Згідно із частиною 2 статі 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
На підставі частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, суд вважає необхідним в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій та стягнення компенсації за неотримане речове майно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 112, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини 3037 про визнання неправомірними дій та стягнення компенсації за неотримане речове майно - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Бабаш Г.П.