Справа № 459/4323/13-ц
06 грудня 2013 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Жураковського А.І.
при секретарі Ганас К.В.
з участю позивача ОСОБА_1
його представника ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Львіввугілля», Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді про стягнення моральної шкоди завданої трудовим каліцтвом та професійним захворюванням, -
Позивач звернувся у суд з позовом до відповідачів, ОСОБА_6 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області та ДП «Львіввугілля», мотивуючи тим, що працював впродовж 1978-2000 років на підприємствах по видобутку вугілля, що на даний час входять до складу ДП «Львівугілля».
21.03.1998 р. з ним стався нещасний випадок на шахті, внаслідок якого він отримав травму ноги.
17.01.2000 р. його звільнено з роботи за власним бажанням.
10.02.2004 р. був прийнятий на роботу підземним учнем машиніста гірничо-виймальних машин на шахту «Відродження» ДП «Львівугілля», з повним робочим днем в шахті. 21.04.2004 р. його переведено підземним машиністом гірничо-виймальних машин 6 розряду з повним робочим днем під землею.
27.02.2005 року звільнений з роботи за п.2 ст.40 КЗпП України, внаслідок невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я.
28.10.1993 року висновком МСЕК йому вперше було встановлено 60% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва.
Висновком міжрайонної профпатологічної МСЕК від 21.04.2005 р. йому встановлено ІІІ групу інвалідності та 55% втрати професійної працездатності.
Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, внаслідок роботи на шахті, він на 55 % втратив професійну працездатність та став інвалідом ІІІ групи. Від профзахворювання, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі, що призвело до зміни ритму та порядку життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 25000 грн. щодо вимог до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді, та в розмірі 25000 грн. щодо вимог про стягнення моральної шкоди з ДП «Львіввугілля».
Позивач в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав, пояснив, що працював у важких умовах праці, внаслідок чого отримав профзахворювання. Він знав в яких умовах працює, однак змушений був працювати щоб отримувати сім'ю. Через незадовільний стан здоров'я, змушений постійно проходити лікування. Окрім того, внаслідок значної втрати працездатності суттєво змінився його спосіб життя, що негативно відобразилось на здоров'ї та сімейному житті, постійно відчуває фізичний біль та страждання. Вважає, суму заявленої моральної шкоди обґрунтованою та просить позов задовольнити.
Пояснення позивача підтримав його представник ОСОБА_2
Представник відповідача ОСОБА_6 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, щодо задоволення позову заперечила, в обґрунтування повідомила, що позивач не звертався з часу встановлення ступеня втрати працездатності в фонд за відшкодуванням моральної шкоди. Крім цього, відповідно до наказу МОЗ № 212 від 22.11.1995 року на органи МСЕК покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Звертає увагу на те, що позивачем не подано висновку МСЕК, лікаря психіатра чи висновку ЛКК про встановлення факту спричинення йому моральної шкоди внаслідок втрати працездатності та трудового каліцтва. Крім цього, у наданих медичних документах немає покликання про отримання позивачем фізичних та душевних страждань внаслідок отриманого каліцтва. Також, з 01.01.2008 року фонд не виплачує відшкодування моральної шкоди не дивлячись на періоди встановлення ступеня втрати працездатності. Таким чином, у позовних вимогах просить відмовити в повному обсязі. Окрім цього зазначила, що нещасний випадок стався під час виконання позивачем трудових обов'язків на шахті. Вважає що відсутня їхня вина у заподіяних ушкодженнях здоров'я.
Представник ДП «Львіввугілля» в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову та пояснив, що позивач добровільно виконував свою роботу. Окрім того, факт втрати працездатності не може бути фактом для відшкодування шкоди. Висновком МСЕК чи іншими медичними документами не встановлено факту наявності моральної шкоди чи стресу. Вважає позов необґрунтованим, поданим із порушенням строку позовної давності та просить відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом 1978-2000 р.р. та протягом 2004-2005 р.р. працював на підприємствах ДП «Львіввугілля», під землею в шкідливих умовах праці, що підтверджується копією трудової книжки виданої на його ім'я.
З акту про нещасний випадок форми Н1 за №42 від 27.08.1993 р. вбачається, що 2.06.1993 р. при виконанні ремонтних робіт з чола вибою відколовся кусок вугілля який вдарив ОСОБА_1 по тильній частині голови і шийному відділі хребта.
21.03.1998 р. з позивачем стався нещасний випадок на шахті, а саме при зачистці кабелевкладника від гірничої маси МВГМ ОСОБА_1 з покрівлі в районі 171 секції випав кусок породи і травмував ліву ногу ОСОБА_1, що встановлено з акту про нещасний випадок № 21 від 23.03.1998 р.
Актом огляду № 192 від 28.10.1993 р. позивачу вперше було встановлено ІІ групу інвалідності 60% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву.
Актом огляду №165/1 від 3.11.1994 р., позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності 60% втрати профпрацездатності по трудовому каліцтву
Згідно акту № 1274/5 від 26.10.1995 р., ОСОБА_1 встановлено 20% втрати профпрацездатності по трудовому каліцтву.
На підставі акту № 1446 від 25.03.2003 р., встановлено 25% втрати профпрацездатності по трудовому каліцтву.
27.02.2005 року позивача було звільнено з роботи за п.2 ст.40 КЗпП внаслідок невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я.
Висновком міжрайонної профпатологічної МСЕК від 21.04.2005 р. йому встановлено ІІІ групу інвалідності та 55% втрати професійної працездатності.
З приводу отриманих в шахті ушкоджень здоров'я, ОСОБА_1 неодноразово звертався за медичною допомогою, що підтверджується виписками з історії хвороб та іншими медичними документами.
Згідно акту розслідування професійного захворювання форми П-4 від 17.03.2005 р. було проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 та зроблено висновок про шкідливі умови праці і вони характеризуються умовами в основному пов'язаними контактом з віброінструментом та 90 % з виїмковим комбайном, що створює вібрацію по віброшвидкості до 115 дБ, важкою фізичною працею, мікрокліматом з температурою повітря 19,8 град.С, що також підтверджується санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці позивача.
Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Крім цього, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зокрема, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я.
Судом встановлено, що за час роботи ОСОБА_1 на підприємствах по видобутку вугілля, які на даний час є структурними підрозділами ДП «Львіввугілля», з ним 2.06.1993 р. та 21.03.1998 р. сталися нещасні випадки, внаслідок яких він отримав травму голови та ноги, у зв'язку із чим був вимушений звертатись за медичною допомогою.
Частиною 2 статті 153 КЗпПУ стверджується, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
На підставі статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Внаслідок отриманої травми в шахті, ОСОБА_1 28.10.1993 р., висновком МСЕК, вперше було встановлено 60 % втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву.
З огляду на це суд прийшов до висновку, що позивачу завдано моральної шкоди.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Окрім того, Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлено, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України (яка набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Під моральною шкодою, згідно з п.3 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Також, на підставі ч.1 п.9 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого-спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно ч.2 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 р., ушкодження здоров'я заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, суд покладає обов'язок відшкодувати заподіяну позивачу моральну шкоду внаслідок трудового каліцтва на - ДП «Львіввугілля».
Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді, суд вирішив наступне.
Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом соціальні послуги та виплати.
На час спірних правовідносин діяли як ч.3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», так і ст.9 Закону України «Про охорону праці» (в ред. Закону від 21.11.2002р. №229-ІV), згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до наведеного вище Закону України.
Це підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, наданим у рішенні від 27.01.2004 року №1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч.3 ст. 34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності».
Вказані обставини є також викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду № 6-931/0/4-11 від 29.07.2011р.
Згідно п.п. «є»п.1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) передбачено надання позивачу соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.
Надаючи соціальні послуги застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої або повної втрати працездатності.
Крім цього, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зокрема, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я.
Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку та професійного захворювання.
Згідно із ч.4 ст. 14 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової компенсації за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) роз'яснив, що моральна шкода може складатися, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків.
Посилання представника відповідача на те, що для встановлення факту наявності моральної шкоди, позивачу слід звернутись на обстеження у МСЕК або у ЛКК Червоноградської міської лікарні, судом до уваги не можуть бути прийняті, оскільки відповідно до п. 2 наказу МОЗ України № 420 від 05.06.2012 року «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров»я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2012 року визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 22.11.1995 року, яким затверджено Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров»я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», у п. 3.8 якого передбачалося, що на МСЕК покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди.
В свою чергу, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) вказав, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Таким чином, суд покладає обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу заподіяну внаслідок отриманого професійного захворювання на відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області, яка спричинена внаслідок професійного захворювання.
Відносно заперечень представників відповідачів щодо спливу строку позовної давності то суд виходить з наступного.
Суд не погоджується із твердженнями про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності, відповідно до ст. 233 КЗпП України виходячи із наступного. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, згідно із ст. 268 ЦК України та п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" - позовна давність не застосовується.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тому суд вважає, що сума компенсації спричиненої позивачеві моральної шкоди, що підлягає стягненню із ОСОБА_6 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді, складає 7000,00 грн.
Щодо розміру моральної шкоди яка підлягає стягненню з ДП «Львіввугілля», суд враховує тривалий стаж роботи позивача на підприємствах ДП «Львіввугілля». Також, суд враховує і ту обставину, що за час роботи ОСОБА_1 на шахті, отримав трудове каліцтво, внаслідок чого на 60 % втратив профпрацездатність та залишився інвалідом ІІІ групи.
З огляду на це суд вважає що з ДП «Львіввугілля» слід стягнути 2000 грн., так як вимоги про стягнення з них 25000 грн. моральної шкоди є завищені та належним чином не обґрунтовані.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з ДП «Львіввугілля» слід стягнути судовий збір в користь держави.
Керуючись ст.ст. 10, 30, 60, 84, 88, 209, 212, 215 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ДП «Львіввугілля» в користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) гривень заподіяної моральної шкоди в наслідок трудового каліцтва.
Стягнути з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді в користь ОСОБА_1 7000 (сім тисяч) гривень заподіяної моральної шкоди заподіяної в наслідок професійного захворювання.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок - судового збору в дохід держави (одержувач - УДКСУ у м. Червонограді, код ЄДРПОУ - 37983843, банк одержувача -ГУДК у Львівській обл., МФО- 825014, рахунок № 31218206700019, код платежу -2203000).
В решті вимог - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області протягом 10 - ти днів з дня його проголошення.
Особи, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: А. І. Жураковський