Справа № 461/2-3078/11 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.
Провадження № 22-ц/783/5869/13 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія справи:5
23 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Зверхановської Л.Д. і Шеремети Н.О.,
при секретарі Служалі А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 грудня 2011 року,
18 листопада 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності. В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що 21 липня 2010 року між ним та ОСОБА_5 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого сторони зобов'язалися до 21 лютого 2011 року оформити і належним чином укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме - квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2 загальною площею 166,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, однак відповідач ОСОБА_5 основний договір купівлі-продажу не підписав. Пунктом 9.1. попереднього договору передбачено, що в разі відмови продавця від укладення договору купівлі-продажу у строки та на умовах, передбачених цим договором, покупець має право (зокрема) звернутися до суду з позовом про визнання за собою права власності на об'єкт продажу (квартиру НОМЕР_1, НОМЕР_2, загальною площею 166,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1). У зв'язку з наведеним просив визнати за ним право власності на квартиру НОМЕР_1, НОМЕР_2, загальною площею 166,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3-4).
22 листопада 2011 року ОСОБА_5 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру.
В обгрунтування зустрічного позову покликався на те, що попереднім договором передбачено укладення основного договору до 21 лютого 2011 року, проте до вказаної дати основного договору укладено не було. Оскільки попередній договір було укладено в простій письмовій формі, то вважав, що такий є нікчемним, а відтак вважав, що підстави для задоволення первісного позову відсутні. Також посилався на те, що ним відповідно до дозвільної документації було здійснено реконструкцію зазначених приміщень та виготовлено технічний паспорт на квартиру НОМЕР_1, НОМЕР_2, загальною площею 166,10 кв.м. Враховуючи те, що відповідач за зустрічним позовом заявив позов про визнання права власності на цю квартиру, то позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 з метою судового захисту свого права власності на підставі ст.392 ЦК України просив визнати за ним право власності на квартиру НОМЕР_1, НОМЕР_2, загальною площею 166,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а в задоволенні первісного позову - відмовити (а.с. 11).
Оскаржуваним рішенням ОСОБА_4 у задоволенні позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено та визнано за ним право власності на квартиру НОМЕР_1, НОМЕР_2, загальною площею 166,10 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 44-46).
Дане рішення оскаржив ОСОБА_3, який до участі у розгляді даної справи не притягувався.
Апелянт просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вважає, що має право на оскарження рішення суду, оскільки є співвласником нерухомого майна, а саме - горища у будинку АДРЕСА_1, на частину якого за ОСОБА_5 визнано право власності.
Стверджує, що про оскаржуване рішення йому стало відомо під час розгляду іншої справи - за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні нерухомістю.
Вважає, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано те, що загальна площа квартири НОМЕР_2 - 40 м.кв., а загальна площа квартири НОМЕР_1 - 62,8 м.кв., що сумарно становить 102,8 м.кв., однак за ним визнано право власності на 166,10 м.кв., відтак різниця становить більше 60 м.кв.
Звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутнє розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30.10.1995 року № 753, на підставі якого ОСОБА_5 була проведена реконструкція вищевказаних квартир, на що міститься посилання в рішенні суду.
Вважає, що судом не встановлено, чи взагалі відбулася будь-яка реконструкція квартир НОМЕР_2.НОМЕР_1 на АДРЕСА_1.
Вважає, що визнання судом права власності на реконструйовану квартиру на підставі ст. 376 ЦК України є неправомірним (а.с. 48-51).
Матеріалами справи безспірно стверджується, що сторонам спору за первісним і зустрічними позовами (які є батьком і сином) та їхнім представникам щонайпізніше 16 жовтня 2013 року вже було відомо про апеляційний розгляд справи і про судове засідання, призначене на 18 листопада 2013 року (а.с. 75-78), однак лише ОСОБА_4 подав до суду клопотання про відкладення згаданого судового засідання у зв'язку з службовим відрядженням його його представника (а.с. 89), яке судом було задоволено і апеляційний розгляд справи було відкладено на 23 грудня 2013 року.
Будучи повторно своєчасно (30.11.-03.12.2013 року) належним чином повідомленими за адресами, зазначеними сторонами у поданих ними позовних заявах і нотаріально посвідчених довіреностях на представництво їхніх інтересів у суді (а також у вище згаданому клопотанні ОСОБА_4 про відкладення апеляційного розгляду справи), про час і місце апеляційного розгляду справи (а.с. 94-97), сторони і їхні представники повторно в судове засідання не з'явилися і будь-яких заперечень на доводи апеляційної скарги до суду не подали.
ОСОБА_4, не з'являючись у судове засідання, 20 грудня 2013 року повторно подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи „для встановлення місця проживання ОСОБА_5 ... до 20 квітня 2014 року", мотивуючи його тим, що „(його) батько, ОСОБА_5, вибув із вказаного місця проживання в Україні унаслідок переїзду на постійне проживання у Чеську Республіку" (98-101).
За вище наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що неявка сторін спору і їхніх представників не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задоволення позовних вимог ОСОБА_5 за зустрічним позовом суд мотивував тим, що згаданий позивач є власником квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, загальною площею 166,10 кв.м., на АДРЕСА_1, яку було ним реконструйовано у відповідності до розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30.10.1995 року № 753, а відтак за ОСОБА_5 можна визнати право власності на згадану квартиру на підставі ст.ст. 321, 328, 331, 376 ч.3 ЦК України.
Однак вище наведені висновки зроблені за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, і (відповідно) ці висновки не відповідають обставинам справи, а також нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30.10.1995 року № 753 у матеріалах справи взагалі відсутнє, а відтак суд не вправі був посилатися на нього, як на правову підставу для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.
Згідно правовстановлюючих документів, які знаходяться у матеріалах справи, загальна площа квартир НОМЕР_2 і НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 становить 102,8 кв.м. При цьому, ні матеріали справи, ні оскаржуване рішення (яким за ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру загальною площею 166,10 кв.м.) не містять будь-яких пояснень стосовно 63,3 кв.м. різниці між згаданими площами.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, однією з норм матеріального права, якою керувався суд при його ухваленні, була стаття 376 ЦК України, яка визначає загальні умови, за яких будівництво є самочинним, та правові наслідки його здійснення. Однак, ЦК України регулює відносини суто приватно-правового характеру, а тому ст.376 згаданого кодексу не можна вважати такою, що регламентує самочинне будівництво вичерпно та всебічно: зазначена стаття регулює лише один з аспектів самочинного будівництва, що пов'язаний з правом власності.
Згідно з пп.6 п. „б" ч.1 ст.31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів. Таким чином, загальною процедурою вирішення справ щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, передбачена відповідними нормативно-правовими актами, а компетентними органами для її здійснення є органи місцевого самоврядування, які у м. Львові при вирішенні питань самочинного будівництва керуються Положенням про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженим рішенням Львівського міськвиконкому від 18.11.2005 року № 1224.
В той же час, у матеріалах справи відсутні будь-які докази про дотримання сторонами спору вище згаданого Положення ... і органи місцевого самоврядування до участі у розгляді даної справи не притягувалися.
Так само, як у матеріалах справи відсутні будь-які докази дотримання сторонами спору порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (в даному випадку - квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2 на АДРЕСА_1, яку було реконструйовано (по версії сторін спору) у відповідності до розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30.10.1995 року № 753), який був затверджений постановою КМ України від 08.10.2008 року № 923, а пізніше - постановою КМ України від 13.04.2011 року № 461.
За вище наведених обставин оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог за зустрічним позовом підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п. 1-4, 314 ч.1 п.2, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 грудня 2011 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 скасувати і в цій частині ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні його позовних вимог за зустрічним позовом.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий:
Судді: