Справа № 465/2-749/08 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.
Провадження № 22-ц/783/7922/13 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
Категорія: 6
23 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
при секретарі: Служалі А.Ю.
з участю: відповідачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2008 року,
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2008 року відмовлено у задоволенні позову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Львівське комунальне підприємство «Листопадове», ОСОБА_4, про знос самовільної добудови до квартири АДРЕСА_1.
Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради і Львівського обласного державного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності на добудову до житлового будинку задоволено.
Визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 з урахуванням добудови і прибудови до неї.
Рішення суду оскаржила Франківська районна адміністрація Львівської міської ради.
Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що районний суд неповно та необ'єктивно дослідив матеріали справи, не надав юридичної оцінки доказам, які були представлені, порушив принцип повноти та об'єктивності судового спору. Зазначає, що відповідно до Положення про надання дозволу на виконання будівельних робіт для виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення необхідно отримати дозвіл, який надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Апелянт також зазначає, що виконання будівельних робіт на об'єктах без одержання дозволу, а також виконання незазначених у дозволі будівельних робіт уважається самовільним і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
Апелянт посилається на п.9.1. ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження, затвердження проектної документації для будівництва», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» та на норми Закону України «Про планування і забудову територій», які порушили відповідачі. Також апелянт вказує, що районний суд всупереч ст.31 Закону України «Про планування і забудову територій» не залучив до розгляду даної справи інспекцію архітектурно-будівельного контролю у Львівській області. Вважає, що переобладнання квартири є самочинним, оскільки воно проводилось без належного дозволу, належно затвердженого проекту та призводить до порушення прав інших осіб.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, а у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3- відмовити.
Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, у тому числі і представника апелянта, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.
Причини неявки в судове засідання третьої особи ОСОБА_4 колегія суддів не визнає поважними, так як нею не подано доказів, які підтверджують причини, вказані нею у заяві, та вважає, що її клопотання про відкладення справи свідчить про зловживання нею своїми процесуальними правами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.
Задовольняючи зустрічний позов та відхиляючи позов Франківської районної адміністрації ЛМР, районний суд виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають право вимагати визнання права власності на належну їм реконструйовану частину будинку з урахуванням добудов в порядку, передбаченому ст.376 ч.5 ЦК України, оскільки новозбудовані приміщення будинку відповідають державним будівельним нормам та не порушують прав третіх осіб, так як будинок АДРЕСА_1 не є багатоквартирним, оскільки складається лише з двох квартир, а земельна ділянка площею 366, 4 кв.м відповідно до положень ст.30 ЗК України 1990 року чинного на час приватизації помешкань, переходить до набувача права власності на будівлю.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він дійшов до нього з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,372 ЦК).
Районним судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співвласниками будинку АДРЕСА_1.
Розпорядженням позивача №456 від 1 квітня 2005 року затверджено висновок Львівського обласного державного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визначення ідеальних часток у праві спільної власності між ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Наказом Управління житлово - комунального господарства Львівської міської ради № 39-Д від 13.07.2004 року будинок АДРЕСА_1 знятий з балансу міської ради і переданий власникам приватизованого житла.
Це свідчить про те, що на даний час Земельний кодекс України 1990 року уже не діяв, а тому районний суд помилково застосував до спірних правовідносин ст.30 цього Кодексу.
Частиною 5 ст.376 ЦК України визначено, що на вимогу власника(користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Об'єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 мешканцями цього будинку не створено(висновок районного суду про те, що даний будинок, що складається з двох квартир, не є багатоквартирним, колегія суддів вважає неспроможним).
Відповідно до ст.42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
Згідно роз'яснень, даних у п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України »Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004 року, вирішуючи справи про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при приватизації державного житлового фонду особи, яким передано у власність жилі приміщення в одноквартирних будинках, набувають право власності на земельні ділянки, де розташований будинок, шляхом їх приватизації. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню співвласників(ст.42 ЗК).
Доказів того, що за житловим будинком АДРЕСА_1 після зняття його з балансу Львівської міської ради у встановленому законом порядку закріплена земельна ділянка та якого розміру, як і даних про те, що дана земельна ділянка передана у користування жильцям цього будинку, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не подано.
Однак, власник земельної ділянки, яка знаходиться АДРЕСА_1, - Львівська міська рада - до участі у справі не залучена, хоча судом вирішено питання, які стосуються її законних прав та інтересів,
Крім того, згідно роз'яснень, викладених у п.7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України", не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами: про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовані іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир; про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди; про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі(ганок, веранда, мансарда тощо).
А тому, на думку судової колегії, районний суд неправильно застосував до усіх спірних правовідносин і ч.5 ст.376 ЦК України.
Частиною 2 ст. 383 ЦК України визначено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого , - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Відповідно до 152 Житлового кодексу України переобладнання і перепланування житлового будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Однак, доказів того, що ОСОБА_2 зверталась у відповідні органи для отримання дозволу на проведення реконструкції, належної їй на праві власності квартириАДРЕСА_1 нею не подано.
Крім того, колегія суддів вважає, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Однак, доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звертались до компетентних державних органів, зокрема і до Інспекції державного будівельного архітектурного контролю, про прийняття спірного об'єкта до експлуатації, ними не подано.
А відтак, звернення до суду з даним зустрічним позовом є передчасним і підстав для його задоволення у суду першої інстанції не було.
Відповідно до акта обстеження ЛКП «Листопадове» від 08.06.2006 р., довідки Львівського ДОКД БТІ та ЕО та висновку спеціаліста будівельно-технічного дослідження № 3/12-08 від 22.12.2008 р. відповідачами споруджено добудову до належної ОСОБА_2 частини будинку АДРЕСА_1.
Згідно із ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього(ч.2 ст.376 ЦК України).
Згідно із ч.4 ст.376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво(нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст.24 Закону України «Про планування і забудову територій».
Отже, основною умовою здійснення добудови, прибудови є попереднє виготовлення належно погодженого проекту.
Однак, такий проект відповідачами не виготовлявся ні до початку проведення будівельних робіт, ні в процесі їх здійснення, а також ними не було отримано дозволу на виконання будівельних робіт.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив чи дане будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм та правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, оскільки проектна пропозиція, попередні погодження з певними органами, висновок спеціаліста будівельно-технічного дослідження № 3/12-08 від 22.12.2008 р. про те, що реконструкція приміщень квартири АДРЕСА_1 з прибудовою та надбудовою відповідає будівельним, санітарно-технічним та протипожежним нормам, а також не вплинула негативно на стан приміщень квартири НОМЕР_1 даного будинку і не погіршила їх інсоляцію, які знаходяться на а.с. 24, 29,31,32,38, 81-89, такими доказами бути не можуть.
Згідно із ст.31 Закону України «Про планування і забудову територій» державний контроль за плануванням, забудовою та іншим використанням територій здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, Державною архітектурно- будівельною інспекцією України та її територіальними органами.
Проте, судом першої інстанції Інспекція Державного архітектурно- будівельного контролю у Львівській області до участі у розгляді даної справи залучена не була.
Згідно із ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила(здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Відповідно до п.п.5, 22 Постанови №6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами ст.376 ЦК України" суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Доказів того, що відсутня можливість проведення відповідної перебудови здійсненої відповідачами добудови до квартири АДРЕСА_1, а відповідачі відмовляються від її здійснення, позивачем не подано.
Враховуючи усе викладене вище, а також те, що оскільки Львівська міська рада та Інспекція Державного архітектурно- будівельного контролю у Львівській області до участі у справі не були залучені, а суд апеляційної інстанції згідно чинного законодавства позбавлений на стадії апеляційного розгляду змінювати процесуальне положення будь - кого з учасників процесу та залучати до участі у справі осіб, які не приймали участі у справі у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні обох позовів, що не позбавляє Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 можливості у подальшому звернутись з даними позовними вимогами до суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Львівське комунальне підприємство «Листопадове», ОСОБА_4, про знос самовільної добудови до квартири АДРЕСА_1.
Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради і Львівського обласного державного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності на добудову до житлового будинку.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді: