Справа № 1324/2230/12 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.
Провадження № 22-ц/783/7807/13 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
Категорія: 41
23 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
при секретарі: Служалі А.Ю.
з участю: позивачки ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3,
представника Трускавецької міської ради та виконкому Трускавецької
міської ради - Григоришина В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 26 вересня 2013 року,
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 26 вересня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Трускавецької міської ради Львівської області, комунального підприємства «Трускавецьжитло» про визнання членом сім'ї наймача та визнання права на користування житлом.
Зустрічний позов Трускавецької міської ради Львівської області, виконавчого комітету Трускавецької міської ради до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство «Трускавецьжитло», про усунення перешкод в користуванні та виселення з житлового приміщення задоволено частково.
Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.
Рішення суду оскаржила представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3.
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та з недоведеністю обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що районний суд не врахував усіх підстав для отримання статусу наймача, передбачених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», та не взяв до уваги роз'яснення, надані у п.15 постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
Апелянт посилається на ст.64 та ч.1 ст.106 ЖК України та стверджує, що позивачка набула статусу члена сім'ї наймача, оскільки постійно проживала разом з хворою тіткою ОСОБА_5, вела з нею спільне господарство, утримувала її та здійснила поховання. Звертає увагу суду, що зустрічний позов Трускавецької міської ради Львівської області, який задоволений частково судом першої інстанції, є безпідставним, оскільки по справі зібрані докази свідчать про те, що позивач не була тимчасовим мешканцем.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким первинний позов задоволити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи частково зустрічний позов, районний суд виходив з того, що позивач була тимчасовим жильцем у спірній квартирі та у відповідності до ч.1 ст.99 ЖК України самостійного права на займане жиле приміщення не набуває незалежно від тривалості проживання, а тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як він дійшов до них з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Районним судом встановлено, що ОСОБА_5 проживала в АДРЕСА_1. У цій квартирі вона була зареєстрована одна.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, підтвердженням чого є свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 26.06.2012 року.
Відповідно до довідки №31 від 04.10.2012 року, виданої управлінням комунальної власності Трускавецької міської Львівської області, квартира АДРЕСА_1 не приватизована.
Житловий фонд України утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України. Житловий фонд включає і жилі будинки(частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності(приватний житловий фонд)(ст.4 ЖК України).
Житловий фонд України утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України(ст.4 ЖК України).
Згідно ст.5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад(житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Оскільки квартира АДРЕСА_1 не приватизована, а тому належить до державного житлового фонду.
Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно із ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Районним судом також встановлено, що позивач за первинним позовом ОСОБА_2 є племінницею покійної ОСОБА_5, вона вселилась до тітки в квартиру АДРЕСА_1 та допомагала покійній по господарству, підтвердженням чого є покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Відповідно до акта № 155 від 03.10.2012 р. зі слів сусідів встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 після смерті квартиронаймача ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ніхто не проживає по даний час.
Акт №46 від 01.04.2013 року засвідчує, що комісією в складі: майстра ТД № 2 Монастирського К.З., паспортистів Андрушків О.В., Паращак О.М., юрисконсульта Наконечної М.П., головного інженера Бачинського О.М. в присутності сусіда з кв. НОМЕР_2ОСОБА_13, здійснено обстеження вхідних дверей АДРЕСА_1 щодо наявності опечатання на дверях даної квартири. Двері опечатані, зриву пломб не виявлено.
Відповідно до ст. 98 Житлового кодексу Української РСР наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача. Вселення тимчасових жильців на строк понад півтора місяця допускається за умови додержання розміру жилої площі, встановленого для надання жилих приміщень (частина перша статті 48). Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно із ст. 99 Житлового кодексу Української РСР піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї, а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку.
Частиною 2 ст.3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч.2 ст.64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Доказів того, що ОСОБА_2 була членом сім'ї ОСОБА_5, що постійно проживала у спірній квартирі нею не подано, оскільки вона одружена, має трьох дітей і її чоловік та діти проживають в іншому місці, а саме в с.Орів Сколівського району Львівської області, де зареєстрована і сама позивачка. Працює ОСОБА_2 також в с. Орів вчителем у місцевій школі.
А відтак колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що квартира АДРЕСА_1 не була постійним місцем проживання ОСОБА_2
Позивачкою на підставі належних та допустимих доказів, що є її обов'язком відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, не доведено, що вона набула самостійне право на спірне жиле приміщення.
Колегія суддів вважає необґрунтованими і доводи апелянта про те, що судом не дано належної оцінки доказам по справі, оскільки оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 26 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: