Справа № 359/5603/2012 Головуючий у І інстанції Вознюк С.М.
Провадження № 22-ц/780/6394/13 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко
Категорія 26 27.12.2013
Іменем України
25 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Сліпченка О.І.,
суддів: Олійника В.І., Іванової І.В.,
при секретарі : Власенко О.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки ,-
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, -
У листопаді 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 20.10.2008 року з відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. Згідно договору «ПАТ «УкрСиббанк» перерахував відповідачу 32 967 доларів США із розрахунку 22 % річних терміном до 20.10.2015 року. Відповідач, згідно договору, зобов'язувався щомісяця погашати отриманий кредит та відсотки по ньому, починаючи з лютого 2009 року. Однак своїх обов'язків ОСОБА_2 не виконує, у зв'язку з чим у нього станом на 04.10.2012 року виникла заборгованість перед банком в розмірі 533 559 грн.77 коп. 06.02.2009 року з відповідачем укладено додаткову угоду №1. Крім того, для забезпечення виконання умов договору з відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 20.10.2008 року, згідно якого остання поручалась за виконання основним боржником кредитного зобов'язання, та несе солідарну відповідальність з боржником та просив стягнути солідарно із відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 533 559,77 грн. та покласти на них судові витрати.
В свою чергу позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом про визнання недійним договору поруки.
Справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2013 року первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку в частині задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору поруки недійсним. В апеляційній скарзі посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задоволити її позовні вимоги та визнати договір поруки недійсним, а первісний позов задовольнити частково - стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по договору споживчого кредиту.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.10.2008 року між АКБ «УкрСибБанк» (у зв'язку зі зміною найменування юридичної особи згідно з вимогами закону України «Про акціонерні товариства» - публічне акціонерне товариство «УкрСибБанк) та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту (а.с. 16-17), згідно до якого банк передав ОСОБА_2 - 32 967,00 доларів США 00 центів на споживчі цілі - купівля автомобіля. Згідно вищезгаданого договору відповідач зобов'язувався щомісяця сплачувати, проценти у розмірі 22% річних за користування кредитними коштами, починаючи з 20 жовтня 2008 року та з остаточною виплатою заборгованості до 20 жовтня 2015 року.
В забезпечення виконання вимог кредитного договору, 20.10.2008 року між банком та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір поруки (а.с.25-27).
В забезпечення виконання вимог кредитного договору, 20.10.2008 року між сторонами було додатково укладено договір застави транспортного засобу, предметом застави виступав легковий автомобіль .
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно |до умов договору.
В ч. І ст. 530 ЦК України вказано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач у визначений договором строк заборгованість по відсоткам не погасив. Як встановлено судом, станом на 04.10.2012 рік ОСОБА_2 має не виплачений борг в розмірі 66 753,38 доларів США, що еквівалентно 533 559 грн.77 коп. і складається із: загальної заборгованості за кредитом 260 753 грн. 00 коп., відсотків за користування кредитом 237 086 грн. 93 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 6 907 грн. 47 коп. та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам 28 812 грн. 37 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем (а.с.6-15). Розрахунок суми боргу та суми заборгованості у суду сумніву не викликають.
Зважаючи на те, що між сторонами 20.10.2008 року був укладений кредитний договір, та те, що у встановлений договором строк договірні зобов'язання з боку ОСОБА_2 виконані не були, а на звернення позивача на його ім'я з вимогою погасити борг він не відреагував суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.
За правилами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що боржник, включаючи дату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено зговором поруки.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки позивачем за зустрічним позовом доведені не були .
Такі висновки є правильними та такими, що відповідають матеріалам справи .
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.1ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою правочину є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Відповідно п. 1.1 оспорюваного договору поруки поручитель поручився за виконання боржником обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
Суд вважає, що договір поруки укладено на умовах обізнаності поручителя з умовами основного договору та обов'язками боржника за ним (п. 5.1).
У зв'язку з цим суд прийшов до обґрунтованого висновку, що обман може стосуватись тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначення, але відповідачем ОСОБА_1 не вказано, до якої з перелічених обставин належить обставина щодо обману.
Під час розгляду справи позивачем ОСОБА_1 не надано доказів, якими вона обґрунтовує ті обставини, що договір поруки нею не був прочитаний і його суть їй не була зрозуміла, дані доводи спростовуються п. 5.1 договору поруки від 20 жовтня 2008 року, згідно якого, уклавши цей договір, поручитель підтверджує, що повністю розуміє всі умови основного договору та цього договору, свої права та обов'язки за договором та погоджується з ними.
Таким чином позовні вимоги про визнання договору поруки недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не підлягають до задоволення. Крім того, такі вимоги ОСОБА_1 не доведені в судовому засіданні відповідними доказами, оскільки саме остання повинна була довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог, в порядку, визначеному ст.ст. 60,61 ЦПК України.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову .
Так як суд першої інстанції розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства про розгляді справи не допустив, тому, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2013 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: