Справа № 369/10829/13-а
Провадження № 2-а/369/429/13
іменем України
19.12.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
при секретарі Сохань Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби головного управління юстиціїу Київській області ОСОБА_2 олександровича, державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 про визнання незаконною та скасування постанови, -
У жовтні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом. Свої вимоги мотивував в тим, що відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області було відкрито виконавче провадження ВП № 25842211 з виконання виконавчого листа №2-1679/2009, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 11 березня 2011 року про зобов'язання посадових осіб Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії інваліду 2 групи - в розмірі 8 мінімальинх пенсій за віком, а також зробити перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподвчну здоров'ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 09 грудня 2009 року з урахуванням раніше здійснених виплат. Він неодноразово звертався до відділу ДВС із заявою, в якій просив повідомити про хід виконавчого провадження, на що відповіді не отримував. Лише у жовтня 2013 року ним було отримано постанову про закінчення виконавчого провадження від 10 липня 2013 року. Зазначена постанова ухвалена на підставі ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», хоча грошові кошти ним так і не були отримані. Вважає вказану постанову протиправною, тобто, такою, що порушує його права, тому просчив суд визнати постанову про закінчення виконавчого провадження від 10 липня 2013 року неправомірною та скасувати її.
У судове засіданняя позивач не з'явився. Про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Направив до суду клопотання про розгляд адміністративного позову у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
У судове засідання відповідачі не з'явилися. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Письмових клопотнь про відклладення розгляду справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.
При розгляді справи судом встановлено, що у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1679/2009, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 11 березня 2011 року про зобов'язання посадових осіб Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії інваліду 2 групи - в розмірі 8 мінімальинх пенсій за віком, а також зробити перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподвчну здоров'ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 09 грудня 2009 року з урахуванням раніше здійснених виплат.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу», завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Частиною 1 ст. 27 вищевказаного закону також передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Пунктом 4.1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року №74/5 також визначено, що якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, то державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами 1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та вказаним законом.
Статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені підстави для закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за №865/4158, державний виконавець уживає заходів примусового виконання, якщо боржник не виконує добровільно рішення у встановлений виконавцем строк відповідно до статті 24 Закону №606-XIV. Заходами примусового виконання рішень, зокрема, є: звернення стягнення на грошові кошти боржника, звернення стягнення на інші види майна боржника. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних установах, на них накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця (п. 5.1.3 Інструкції).
Згідно пункту 5.1.1 Інструкції, звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до пп. 3, 10, 11 п. 3 ст. 11 Закону №606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ.
Відповідно до пункту 4.11.1 Інструкції виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачу, зокрема, якщо в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання боржника - фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника; якщо в боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
За приписами пункту 4.11.2 Інструкції, про наявність обставин, зазначених у абзацах третьому - сьомому пункту 4.11.1 цієї Інструкції, державний виконавець складає акт.
Згідно пункту 4.11.2 Інструкції, акт має бути перевірений начальником відповідного органу державної виконавчої служби на предмет правильності вказаних у ньому відомостей, у т.ч., чи вжиті державним виконавцем усі необхідні заходи щодо розшуку майна боржника, правильності оформлення опису й оцінки майна з залученням до цього сторін або їх представників, його схоронності на день складання акта тощо. Уразі потреби при такій перевірці може бути викликаний і опитаний стягувач, чи немає в нього відомостей щодо наявності в боржника майна, не виявленого державним виконавцем при проведенні опису.
Встановлено, що вищевказані дії до вирішення питання закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» , тобто повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, виконані не були.
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 4.4.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року №74/5, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
У відповідності до ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Проте, державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 не скористався своїм правом, відповідно до наведеної норми КАС України та Закону України «Про виконавче провадження».
В свою чергу відповідачем передчасно було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану.
Отже, ухвалюючи постанову про зкінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець порушив права ОСОБА_1, передбачені п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також його право на своєчасне і повне виконання рішення суду.
У відповідності зі ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача , якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, згідно ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення , державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше, ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає штраф на боржника відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі «Жовнер проти України» зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Положення про те, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням, мається в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року та в інших.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВАСУ «Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» 21 травня 2012 року № 5 державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження»). Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
З огляду на зазначені законодавчі приписи виконавці мають право повертати виконавчі документи щодо виконання рішень адміністративних судів про стягнення з пенсійних органів та суб'єктів владних повноважень відповідних виплат пенсії, соціальної допомоги тощо у разі здійснення державним виконавцем усіх можливих дій, спрямованих на виконання рішення», що не позбавляє стягувача повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», а не закінчувати виконавче провадження.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 під час виконання виконавчого листа від за №2-а-1679/2009, не було законних підстав для закінчення виконавчого провадженння саме з підстав, передбачених пунктом 11 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 безпідставно прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №25842211 від 10 липня 2012 року.
Відповідно до ст. 162 КАС України при в ирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов'язання відповідача вчинфити певні дії.
Оскільки порушені права позивача підлягають захисту, тому суд вважає обґрунтованими доводи позову про визнання неправомірною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 липня 2013 року.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 2 , 3, 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. ст. 11, 30, 36, 48, 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 1-4, 11, 70, 181 Кодексу адміністративного судочинства України-
Позов ОСОБА_1 до начальника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби головного управління юстиціїу Київській області ОСОБА_2 олександровича, державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_3 про визнання незаконною та скасування постанови- задоволити.
Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 від 10 липня 2012 року про закінчення виконавчого провадження №25842211.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення постанови суду апеляційної скарги.
Суддя