Справа № 2-1973/11 Головуючий у І інстанції Дутчак І.М.
Провадження № 22-ц/780/7270/13 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.
Категорія 19 24.12.2013
Іменем України
23 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді - Верланова С.М.,
суддів - Воробйової Н.С., Березовенко Р.В.,
при секретарі - Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на квартиру,
У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 1999 року вона придбала квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку вона зареєструвала у Броварському міжміському бюро технічної інвентаризації 11 жовтня 1999 року. Зазначала, що у 2000 році у зв'язку з тим, що її колишній чоловік звернувся до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, вона за порадою та допомогою її приятельки ОСОБА_5, під впливом цих обставин 14 липня 2000 року уклала з ОСОБА_5 угоду про людське око без наміру створити юридичні наслідки, а саме, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений в.о. державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Сподіним І.І. та зареєстрований в реєстрі за №2-2104. Згідно з умовами цього договору купівлю - продаж квартири було вчинено за інвентаризаційною оцінкою вартості квартири у сумі 7 071 грн., однак будь-яких грошових коштів від ОСОБА_5 вона не отримувала, а ОСОБА_5 у неї квартиру не приймала. Зазначала, що по даний час вона володіє і користується квартирою, в якій зареєстрована вона та два її сини ОСОБА_3 та ОСОБА_4, сплачує усі комунальні платежі, особовий рахунок на спірну квартиру по даний час оформлений на неї, у ЖЕК договір купівлі-продажу квартири від 14 липня 2000 року не пред'являвся. Вказувала, що усі примірники цього договору купівлі-продажу, а також технічний паспорт на квартиру залишались у неї.
Позивачка зазначала, що після укладання договору купівлі-продажу від 14 липня 2000 року обов'язковою умовою їх з ОСОБА_5 домовленостей було переоформлення квартири знову на неї, ОСОБА_2, шляхом укладення аналогічного договору купівлі-продажу. Оскільки у 2001 році обставини, за яких укладалася мнима угода відпали, ОСОБА_5 для оформлення договору відчуження квартири на користь позивачки, двічі зверталася з письмовими заявами до Броварського МБТІ для отримання довідки-характеристики на квартиру. Проте договір купівлі-продажу квартири не був укладений, оскільки необхідна була згода чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_6, який постійно проживав у Росії. 12 січня 2003 року ОСОБА_5 особисто склала та передала їй два листи на ім'я ОСОБА_6, у яких просила направити нотаріально посвідчений дозвіл на відчуження квартири. Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла.
Також позивачка зазначала, що протягом усього життя ОСОБА_5 визнавала за нею, ОСОБА_2, право власності на квартиру та укладання ними 14 липня 2000 року мнимої угоди. Чоловік померлої ОСОБА_6 та її дочка ОСОБА_1 достовірно знали про те, що договір купівлі-продажу квартири від 14 липня 2000 року є мнимою угодою, однак ОСОБА_1 із незрозумілих причин 15 грудня 2010 року пред'явила до суду позов про визнання за нею право власності на вказану квартиру.
З наведених підстав позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 липня 2000 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 та визнати за нею, ОСОБА_2, право власності на вказану квартиру.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 липня 2000 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5, який посвідчений в.о. державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Сподіним І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2-2104.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладений про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, а тому суд дійшов висновку про визнання його недійсним відповідно до ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 59 ЦК України (1963 року). Також суд дійшов висновку про задоволення вимог і в частині визнання за позивачкою права власності на квартиру відповідно до вимог ст.ст. 328, 392 ЦК України 2003 року , оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу квартири є недійсним.
Такі висновки суду є правильними і таким, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно з ч.1 ст. 58 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час укладання оспорюваного договору, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
За змістом вказаної норми закону за мнимим договором сторони не вчиняють жодних дій, спрямованих на настання правових наслідків.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 серпня 1978 року №3 «Про судову практику про визнання угод недійсними» роз'яснено, що мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є на підставі ч.1 ст.58 ЦК УРСР недійсною, незалежно від мети її укладення.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 19 серпня 1999 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та 11 жовтня 1999 року зареєструвала право власності на вказану квартиру у Броварському міжміському бюро технічної інвентаризації.
14 липня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений в.о. державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Сподіним І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2-2104.
28 липня 2000 року ОСОБА_5 зареєструвала право власності на вказану квартиру у Броварському міжміському бюро технічної інвентаризації.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 зазначала, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 14 липня 2000 року, укладений між нею і ОСОБА_5, є мнимою угодою, оскільки був укладений без наміру створення будь-яких правових наслідків під час розгляду Ватутінським районним судом м. Києва цивільної справи за позовом її колишнього чоловіка ОСОБА_7 до неї, ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності на 1/2 частку квартири та вселення.
Судом першої інстанції встановлено, що з моменту укладення оспорюваного договору два його примірники (покупця і продавця) по даний час знаходяться у позивача ОСОБА_2 За життя ОСОБА_5 до правоохоронних органів чи суду з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 щодо документів на квартиру та самої квартири не зверталася.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції про факт відсутності у ОСОБА_5 документів на спірну квартиру свідчить і дублікат договору купівлі-продажу квартири від 14 липня 2000 року, виданий відповідачу ОСОБА_1 державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавською В.В. 07 липня 2010 року.
Відповідно до вимог ст. 224 ЦК УРСР України 1963 року, який дія на час укладання оспорюваного договору, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.3 оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 14 липня 2000 року, сторони домовились про те, що продаж вчинено за інвентаризаційною оцінкою вартості квартири у сумі 7071 грн., а згідно з п.8 цього ж договору сторони домовилися про те, що квартира, яка є предметом цього договору, має бути звільнена продавцем ОСОБА_2, у тому числі будуть виписані всі особи, які в квартирі мешкають, до 01 лютого 2001 року.
Судом першої інстанції встановлено, що вказані пункти договору сторонами виконані не були, жодних доказів того, що сторони мали намір виконувати умови договору в дійсності, зокрема і те, що за продаж спірної квартири ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 вказану суму грошей, судом не здобуто.
При цьому суд правильно зазначив, що п.8 оспорюваного договору на створення для сторін цього договору юридичних наслідків, а саме, передачі спірної квартири ОСОБА_2 та її прийняття ОСОБА_5, направлений не був. Жодних вимог щодо передачі спірної квартири за життя ОСОБА_5 не заявляла і такі дані в матеріалах справи відсутні.
Водночас факт постійного проживання та реєстрації позивачки по справі ОСОБА_2 у вказаній вище квартирі після укладання оспорюваного договору і по даний час підтверджується даними квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг (квартирної плати, плати за електроенергію, оплати наданих послуг з тепло і водопостачання та водовідведення), даними договорів про надання цих послуг, укладених із позивачкою, даними довідки ЖЕК №3 від 05 листопада 2010 року та даними паспортів на ім'я позивачки і третіх осіб (т.1, а.с.57-166).
Як правильно зазначив суд першої інстанції доказом на підтвердження наміру сторін оспорюваного договору купівлі-продажу від 14 липня 2000 року щодо переоформлення квартири на ОСОБА_2 також є надана суду позивачкою довідка-характеристика від 29 жовтня 2001 року за № 2795, видана на ім'я ОСОБА_5 з метою відчуження квартири (т.1, а.с.54).
Судом першої інстанції встановлено, що вказана довідка використана не була, оскільки для укладання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 повинна була надати нотаріально посвідчену заяву - згоду її чоловіка ОСОБА_6, який проживав на той час у Росії.
На обгрунтування вимог позову ОСОБА_2 надала суду оригінали двох листів, написаних ОСОБА_5 12 січня 2003 року, в яких зазначено, що квартира АДРЕСА_1, про яку ОСОБА_5 попереджала ОСОБА_6, не їхня. За збігом обставин ця квартира нею, ОСОБА_5, не куплялась. Дану квартиру їй довірила ОСОБА_2, тому для переоформлення та повернення квартири власнику ОСОБА_2, ОСОБА_6 повинен посвідчити документи у нотаріуса та направити їх рекомендованим листом на адресу спірної квартири (т.1, а.с.170, 171).
Згідно із висновком судово-почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2012 року, проведеної у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_5 у двох листах від 12 січня 2003 року виконані рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів. Рукописні записи "ОСОБА_5" та підписи від імені ОСОБА_5, розташовані нижче основного тексту цих двох листів від 12 січня 2003 року, виконані ОСОБА_5 під незначним впливом відносно постійно діючих збиваючих факторів (легкий хворобливий стан, особливості письмово-рухової навички тощо) (т.2, а.с. 82-86).
Будь-якому значному впливу тимчасових збиваючих факторів (таких як тяжкий хворобливий стан, сильне нервове потрясіння, спричинене погрозою) виконавець вказаних рукописних текстів не піддавався.
Питання стосовно того, ОСОБА_5 або іншою особою виконані рукописні тексти двох листів від 12 січня 2003 року, крім зазначених вище записів та підписів, не вирішувалося через відсутність зіставлюваних зразків почерку ОСОБА_5
Відповідно до висновку додаткової судово-почеркознавчої експертизи від 12 червня 2013 року, проведеної у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України, рукописні тексти двох листів від імені ОСОБА_5 до свого чоловіка про надання згоди на продаж квартири АДРЕСА_1 Київської області, які датовані 12 січням 2003 року, що починаються словами: «ОСОБА_6 милый…», і закінчуються словами «ОСОБА_5» («ОСОБА_5» у другому листі), виконані однією і тією ж особою (т. 2, а.с.204-210).
Підписи від імені ОСОБА_5 у зазначених двох листах від імені ОСОБА_5, до свого чоловіка про надання згоди на продаж зазначеної квартири, датовані 12 січням 2003 року, що починаються словами: «ОСОБА_6 милый…», закінчуються словами «ОСОБА_5» («ОСОБА_5» у другому листі), виконані однією і тією ж особою.
Встановити чи однією особою виконано рукописні тексти двох листів від 12 січня 2003 р. та підписи від імені ОСОБА_5, виконані в нижніх частинах даних листів не виявилося можливим з причин вказаних у дослідницькій частині висновку. Встановити чи ОСОБА_5 виконано рукописні тексти двох листів від її імені до свого чоловіка про надання згоди на продаж спірної квартири не виявилося теж можливим через відсутність у розпорядженні експерта достатньої кількості зпівставного порівняльного матеріалу.
Даних про те, що під час підписання 12 січня 2003 року листів ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, матеріали справи не містять.
Отже, враховуючи вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, оскільки він укладений про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову щодо визнання за позивачкою права власності на вказану квартиру відповідно до вимог ст.ст.328, 392 ЦК України 2003 року, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу квартири визнано недійсним.
Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_2 строку для звернення до суду з вказаним позовом, суд першої інстанції правильно виходив із того, що початок перебігу строку позовної давності для позивачки починається від дня, коли вона довідалася про порушення свого права та про особу, яка його порушила, а саме, з дати отримання нею позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права власності на квартиру АДРЕСА_1, тобто з 15 грудня 2010 року.
Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Докази та обставини, на які посилається відповідачка в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідачки з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді