Справа № 605/1238/2012
24 грудня 2013 року
Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Грищенка М.В.,
при секретарі - Марієвській Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Брусилів Житомирської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки,
13 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення відповідачем самовільно зайнятої частини земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, шляхом демонтажу огорожі в свою сторону від вул.Лузанівської на ширину 62 см по довжині 107,09 метрів, та в кінці городу на ширину 82 см. В обгрунтування позову зазначила, що вона є власником будинку по вул.Лузанівській,40, в с.Ставище Брусилівського району та земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,15 га, яка належить їй на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №331739 від 23.03.2012 року. Земельна ділянка позивачки межує з земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 В червні-липні 2012 року ОСОБА_2 встановив огорожу від вул.Лузанівська на довжину земельної ділянки 107,09м. Позивачка вважає, що ОСОБА_2 встановив огорожу на її земельній ділянці і таким чином захопив частину її земельної ділянки площею 0,076га.
Посилаючись на ст.ст.90, 152, 158 ЗК України, ст.ст.373, 387 ЦК України, позивачка просить винести рішення, яким зобов'язати відповідача ОСОБА_2 повернути їй самовільно зайняту частину її земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, шляхом демонтажу огорожі в свою сторону від вул.Лузанівська на ширину 62 сантиметрів, та по довжині 107,09 метрів, та в кінці городу на ширину 82 сантиметрів.
Після проведення призначеної за клопотанням позивача судової земельно-технічної експертизи позивач, представники позивача в судове засідання не з'явилися. Представник позивача адвокат ОСОБА_3 подав до суду заяву, в якій просить позовні вимоги задовольнити і розглядати справу без його участі.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшло до суду електронне повідомлення про розгляд справи без його участі.
В письмових запереченнях на позов ( а.с.19-21) відповідач ОСОБА_2 зазначив, що заявник вже звертався з аналогічним позовом до суду; наданий як доказ план обміру земельної ділянки є неналежним доказом; позовну заяву було подано із пропущенням строку позовної давності, оскільки огорожу було збудовано на початку 2005 року; при встановленні спірної огорожі було дотримано ліній, що ідуть від межових знаків, встановлених в натурі на межі.
Дослідивши та оцінивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до положень ст. ст. 11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 22 серпня 2003 року отримав у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по вул.Лузанівській, 40-а в с.Ставище Брусилівського району Житомирської області площею 0,2500 га, на якій знаходиться збудований ОСОБА_2 житловий будинок, що підтверджується свідоцтвом про право власності на жилий будинок №101 від 08 жовтня 1998 року, державним актом на право власності на земельну ділянку Серія ЖТ № 066681 ( а.с. 32-33, 39 ).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку Серія ЯМ №331739, виданого 23.03.2012 року на підставі рішення від 23 грудня 2011 року 17 сесії 6 скликання Ставищенської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1500 га з цільовим призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по вул. Лузанівській, 40-а в с.Ставище Брусилівського району Житомирської області ( а.с.4 ).
Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 178/13 межі та площа фактичного користування ОСОБА_1 не відповідають межам та площі, що вказані в державному акті на право власності на земельну ділянку Серія ЯМ №331739 від 23.03.2012 року, який виданий на ім'я позивача. Дана обставина відображена у Додатку 2.
Порівняти фактичні межі та розміри земельної ділянки, розміщеної за адресою вул.Лузанівська,40-а, в с.Ставище Брусилівського району Житомирської області з державним актом на право власності на земельну ділянку Серія ЖТ № 066681 від 22.08.2003 року, який виданий на ім'я ОСОБА_2 - неможливо, так як неможливо порівняти просторове положення поворотних точок фактичного користування з координатами поворотних точок, що визначають межі і площу приватної земельної ділянки відповідача.
Огорожа частково знаходиться не у відповідності до меж, що вказані у державному акті на право власності на земельну ділянку Серія ЯМ №331739 від 23.03.2012 року, який виданий на ім'я позивача, що відображено у додатках 2 та 3.
Зі змісту описової частини вказаного висновку судової земельно-технічної експертизи №178/13 та планів земельних ділянок, відображених в додатках до висновків експертизи, вбачається, що фактична площа земельної ділянки, якою користується позивачка ОСОБА_1, становить 0,1493 га, , а фактична площа земельної ділянки, якою користується відповідач ОСОБА_2, становить 0,2507га.
Як вбачається з додатку 2 збудована огорожа по суміжній межі між земельними ділянками, які є власністю сторін, розташовується згідно державного акту на право власності на земельну ділянку позивача, не порушуючи при цьому межі його правовстановлюючого документу, лише в межах такої лінії г-д-е-15. В той же час, встановлена невідповідність фактичного положення огорожі до меж земельної ділянки, які вказані у державному акті позивача, а саме: межі по яким фактично проходить огорожа (додаток 3) 6-13-14-15; межі, що визначені згідно документації із землеустрою та державного акту на право власності на земельну ділянку позивача, проходять по точкам: є-15-е. Частина земельної ділянки площею 0,0007 га, яка позначена на плані точками є-6-13-14-15, знаходиться в межах координат, що визначені згідно документації із землеустрою та державного акту на право власності на земельну ділянку позивача, але фактично перебуває у користуванні відповідача відповідно до фактичної межі по збудованій ним огорожі.
Відповідач ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не довів, що розмір земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, в установленому в законі порядку збільшений з 0,2500 га до 0,2507 га. А тому доводи відповідача про відсутність факту захоплення ним земельної ділянки, що знаходиться в користуванні позивачки, є безпідставними.
Виходячи з наведеного, площа належної на праві власності позивачці ОСОБА_1 земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2, зменшилась на 0,0007 га внаслідок зведення відповідачем огорожі з порушенням межі, визначеної згідно документації із землеустрою та державного акту на право власності на земельну ділянку позивача. Отже, відповідач ОСОБА_2 самовільно зайняв 0,0007 га належної на праві власності позивачу земельної ділянки.
Нормами ст.78 ЗК України та ст.373 ЦК України, передбачено, що право власності на землю включає в себе право володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Серед переліку прав власника земельної ділянки, зазначених в ст.90 ЗК України є, зокрема, право самостійно господарювати на землі, споруджувати житлові будинки, інші споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до правил статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Стаття 212 ЗК України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Враховуючи вищевикладені фактичні обставини у справі, правовідносини, які виникли між сторонами, та норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини, суд дійшов до переконання в тому, що позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки є обґрунтованими в частині повернення земельної ділянки площею 0,0007 га, яка знаходиться по вул.Лузанівська,40, в с.Ставище Брусилівського району Житомирської області і позначена на плані земельної ділянки, доданому до висновку експерта № 178/13 (додатки 2, 3, ), точками є-6-13-14-15, шляхом демонтажу огорожі за рахунок відповідача ОСОБА_2 з лінії межі за точками 6-13-14-15 на лінію межі за точками є-15.
За встановленими судом обставинами позивач як законний власник ї земельної ділянки пред'явив по суті негаторний позов до відповідача про усунення перешкод у користуванні частиною належної йому земельної ділянки шляхом зобов'язання відповідача повернути самовільно зайняту ним частину земельної ділянки та зобов'язати відповідача демонтувати встановлену на ній огорожу.
Згідно з чинним законодавством завдяки такому позову власник або законний володілець намагається захистити свої права у здійсненні права користування і розпорядження належним майном, які не пов'язані із втратою володіння. Позовна вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власникові або законному володільцеві здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження належним майном.
Названі порушення прав власника чи законного володільця носять триваючий характер, через що початковий момент перебігу позовної давності постійно відсувається.А тому правила позовної давності до негаторного позову не застосовуються. Доводи відповідача з цього приводу на увагу не заслуговують.
Крім того, тривалість користування самовільно зайнятою земельною ділянкою будь-яких законних прав для відповідача на спірну частину земельної ділянки не породжує. Отже, підстав для застосування правил ст. 119 ЗК України про набувальну давність у даній справі немає й позовних вимог з цього приводу не заявлено.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Подання позовної заяви оплачено позивачем судовим збором в розмірі 214,60 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.1). Інші судові витрати позивача документально не підтверджені. Отже, з відповідача підлягають відшкодуванню на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 214,60 гривень.
Керуючись ст.ст. 373, 387, 391 ЦК України, ст.ст.78, 90, 152, 158, 212 ЗК України, ст.ст.10,11,60,88, 209, 212 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки задовольнити частково.
Зобов'язати відповідача ОСОБА_2 повернути самовільно зайняту частину земельної ділянки позивача ОСОБА_1 площею 0,0007 га , яка знаходиться по вул.Лузанівська,40, в с.Ставище Брусилівського району Житомирської області і позначена на плані земельної ділянки, доданому до висновку експерта № 178/13 (додатки 2, 3, ), точками є-6-13-14-15, шляхом демонтажу огорожі за рахунок відповідача ОСОБА_2 з лінії межі за точками 6-13-14-15 на лінію межі за точками є-15.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 214,60 гривень на відшкодування понесених судових витрат по оплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Житомирської області через Брусилівський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя
ОСОБА_4