Господарський суд
Чернігівської області
14000, м. Чернігів, проспект Миру, 20 телефон 67-28-47
Іменем України
24 грудня 2013р. справа №927/1469/13
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго»,
вул.Комсомольська,55б, м. Чернігів, 14000
До відповідача: Приватного підприємства «Валентина»,
вул.Миру,48, смт.Варва, Прилуцький р-н, Чернігівська обл.,17600
Про стягнення 2121 грн. 41коп.
Суддя Книш Н.Ю.
Від позивача: 26.11.2013р., 05.12.2013р., 12.12.2013р., 24.12.2013р. - Рябчук С.В. представник довіреність №10 від 02.01.2013р.
Від відповідача: 26.11.2013р., 05.12.2013р., 12.12.2013р., 24.12.2013р. - Бачиш Є.М. представник довіреність №251113 від 01.11.2013р., Бачиш Ю.Л. представник довіреність №251113-2 від 01.11.2013р.
Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні перерви з 26.11.2013р до 05.12.2013р., з 05.12.2013р. до 12.12.2013р. та з 12.12.2013р. до 24.12.2013р. на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1058,80грн. за абонентську плату за період з травня 2013р. по серпень 2013р. включно, пені в сумі 1053,50грн. за період з 04.06.2013р. по 25.10.2013р., 3% річних в сумі 9,11грн. за період з 04.06.2013р. по 06.11.2013р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладений між сторонами 13.12.2006р. договір на постачання теплової енергії для опалення (із подальшими змінами та доповненнями), рішення Ладанської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області від 29.09.2009р. «Про встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води по ВАТ «Облтеплокомуненерго».
У письмовому поясненні від 21.11.2013р. щодо підстав сплати відповідачем абонентської плати позивач зазначив, що Ладанською селищною радою Прилуцького району 29.09.2009р. було прийнято рішення «Про встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води по ВАТ «Облтеплокомуненерго», яким були погоджені двоставкові тарифи на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги централізованого опалення, що надаються товариством, що у відповідності до п.1.4 Правил розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду, двоставковий тариф - це тариф на послуги теплопостачання, який складається з річної вартості обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження та вартості одиниці спожитої теплової енергії, що плата за одиницю приєднаного теплового навантаження включає в себе умовно-постійну частину витрат теплопостачальної організації на виробництво, транспортування та розподілення теплової енергії, а плата за фактичний об'єм спожитої теплової енергії компенсує умовно-змінну частину витрат теплопостачальної організації, плата за одиницю приєднаного теплового навантаження, яка включає в себе умовно-постійну частину витрат теплопостачальної організації на виробництво, транспортування та розподілення теплової енергії Правилами визначається ще як абонентська плата. Позивач вказує на те, що рішення Ладанської селищної ради від 29.09.2009р. зазначає, що абонентська плата сплачується щомісячно протягом року, за таких обставин нарахування абонентської плати може мати місце при умові укладання договору на постачання теплової енергії та фактичного приєднання одиниці теплового навантаження до теплових мереж, моментом фактичного приєднання одиниці теплового навантаження до теплових мереж є саме день укладання договору на постачання теплової енергії, тому що саме з дня укладання договору АТ «ОТКЕ» несе витрати по обслуговуванню одиниці приєднаного теплового навантаження у відповідності до складових, визначених Правилами, відповідно день розірвання договору на постачання теплової енергії є моментом фактичного від'єднання одиниці приєднаного теплового навантаження від теплових мереж. Позивач зазначив, що нарахування абонентської плати ПП «Валентина» має здійснюватися в період дії укладеного договору на постачання теплової енергії, що враховуючи, що договір на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. припинив свою дію 02.09.2013р., тобто з дня підписання представником АТ «ОТКЕ» Акту обстеження системи постачання теплової енергії, то нарахування абонентської плати має здійснюватися до 01.09.2013р.
Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 26.11.2013р. надали клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволено судом.
У відзиві на позовну заяву від 25.11.2013р. відповідач проти позову заперечує та вважає договір на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. розірваним з 01.05.2013р., так як користуючись правом наданим п.24 Правил надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідач відмовився від послуг позивача, направивши йому про це письмове повідомлення (лист №10 від 29.04.13р.), чинне законодавство дає право відповідачу розірвати договір в односторонньому порядку в разі зникнення у нього потреби в отриманні або відмови від отримання послуг з опалення і нарахування абонентської плати з травня по серпень 2013р. є безпідставним та незаконним. Також відповідач зазначив, що договір не відповідає чинному законодавству, оскільки він має суттєві розбіжності з типовим договором про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженим постановою КМУ від 21.07.2005р. №630, що типові умови договору в силу їх імперативності є обов'язковими для сторін господарських договірних зобов'язань і не підлягають зміні ними. Відповідач зазначає, що п.32 Типового договору передбачено дострокове розірвання договору у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця, що позивача було проінформовано про те, що у відповідача зникла потреба в отриманні послуг і відповідно відмову від користування послугами, однак позивач направив відповідачу листа №1248 від 03.06.2013р., в якому повідомив про термін дії договору №39-0012 від 13.12.2006р. до 10.10.2013р. Крім того, відповідач зазначив, що позивач не надав жодних доказів того, за які саме послуги з опалення ним було виставлено рахунки №39-0012 від 21.05.2013р., №39-0012 від 19.06.2013р., №39-0012 від 22.07.2013р., №39-0012 від 21.08.2013р., що станом на 01.05.2013р. відповідач не мав жодних заборгованостей перед позивачем та повністю виконав всі свої зобов'язання за договором.
У письмовому поясненні від 02.12.2013р. позивач повідомив про отримання 07.05.2013р. від відповідача листа №10 від 29.04.2013р. про розірвання договору, на який 03.06.2013р. було надано відповідь про відмову у розірванні договору та повідомлено, що дія договору розповсюджується до 10.10.2013р.. Позивач стверджує, що в період з 01.05.2013р. до 01.09.2013р. ПП «Валентина» до АТ «ОТКЕ» не подавало актів про засвідчення наявності фізичного розриву в мережі, акт про обстеження системи постачання теплової енергії був поданий представником ПП «Валентина» лише 02.09.2013р. і підписаний начальником Ладанської дільниці АТ «ОТКЕ» того ж дня, тобто 02.09.2013р. Позивач зазначає, що підписання вказаного акту від 02.09.2013р. було можливим оскільки ПП «Валентина» та магазин «Пані» підключені до мережі центрального опалення і відключення магазину «Пані» від мережі централізованого опалення 01.09.2013р. дало можливість представнику АТ «ОТКЕ» засвідчити наявність фізичного розриву в мережі, що забезпечувала постачання теплової енергії до приміщення за адресою смт.Ладан, вул.Миру,75, що відключення від системи централізованого опалення магазину «Пані» було здійснено представником КП «Водоканал» Ладанської селищної ради, оскільки магазином «Пані» були дотримані всі вимоги щодо відключення від системи опалення згідно діючого законодавства та надані всі документи для можливості відключення від системи теплопостачання, а представником АТ «ОТКЕ» був засвідчений тільки факт наявності фізичного розриву в мережі. Отже, АТ «ОТКЕ» вважає, що після відключення ПП «Валентина» від системи теплопостачання договір №39-0012 від 13.12.2006р. вважається розірваним за згодою сторін. Також позивач пояснив наступне, посилання відповідача на те, що договір не відповідає чинному законодавству, оскільки він має суттєві розбіжності з типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р., є помилковим, оскільки, по-перше, договір був укладений в 2006р., підписаний обома сторонами, зауважень та розбіжностей по договору від відповідача не надходило та договір не був визнаний судом недійсним, по-друге, договір не відповідає типовому, оскільки він укладений на підставі Постанови КМУ «Про затвердження Правил користування тепловою енергією» від 03.10.2007р. №1198 і відповідно до вказаної Постанови та договору АТ «ОТКЕ» бере на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачу теплову енергію для підігріву води та опалення, а не надає житлово-комунальні послуги, як вказано в постанові №630. Позивач також зазначив, що оскільки договір продовжував свою дію до 10.10.2013р. та припинив свою дію тільки 02.09.2013р., то в період з травня 2013р. по серпень 2013р. відповідно до рішення Ладанської селищної ради від 29.09.2009р. і була нарахована абонентська плата відповідачу, що навіть, якщо в договорі не зазначена окремим пунктом «Абонентська плата», але вона була встановлена і затверджена Ладанською селищною радою, то всі споживачі теплової енергії протягом року повинні сплачувати абонентську плату.
Представником відповідача у судовому засіданні 05.12.2013р. подано клопотання, в якому просить визнати договір на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. недійсним повністю, посилаючись на те, що він суперечить чинному законодавству України та суттєво звужує права відповідача, що посилання позивача на те, що договір укладений на підставі Постанови КМУ №1198 від 03.10.2007р. безпідставне, оскільки договір укладено за рік до її прийняття - 13.12.2006р. Окрім того відповідач зазначає, що додатковою угодою від 07.10.2009р. внесено зміни до договору, в яких споживач зобов'язується сплачувати виробнику за надані послуги за встановленими тарифами, таким чином, позивач змінюючи постійно позицію щодо належності договору до надання послуг чи продажу товару вводить відповідача в оману та позбавляє його права на належний захист своїх прав. Також відповідач зазначив, що згідно абз.7 ст.16 ЗУ «Про теплопостачання» до повноважень Комісії входить встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а позивач є ліцензіатом Комісії, що згідно абз.7 ст.13 ЗУ «Про теплопостачання» до повноважень органів місцевого самоврядування входить затвердження тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами комунальної власності, отже, якщо договір є договором саме купівлі-продажу теплової енергії, відповідно діяльність позивача підпорядкована ЗУ «Про теплопостачання» та Постанові КМУ №1198, саме тому, посилання позивача на рішення органу місцевого самоврядування про затвердження тарифів, як на підставу застосування таких тарифів у правовідносинах з відповідачем є необґрунтованим. Відповідач, посилаючись на п.39, абз.9 п.40 Постанови КМУ №1198, вважає, що для відмови від послуг теплопостачальної організації споживач не зобов'язаний вчиняти будь-яких інших дій окрім письмового повідомлення теплопостачальної організації і відповідно, відмова теплопостачальної організації від припинення договору є прямим порушенням прав споживача.
Представником відповідача у судовому засіданні 05.12.2013р. подано клопотання в якому просив суд визнати право ПП «Валентина» на розірвання договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. в односторонньому порядку, визнати договір на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. таким, що розірвано з 07.05.2013р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що право на відмову від послуг теплопостачальної організації надано споживачу чинним законодавством і позивач отримав лист від відповідача про розірвання договору 07.05.2013р.
Вищевказані клопотання відповідача долучені судом до матеріалів справи.
У письмовому поясненні від 09.12.2013р. позивач зазначив, що п.11.1 договору не суперечить п.39 Постанови КМУ від 03.10.2007р. №1198, на підставі якої і був укладений договір, що п.11.1 договору передбачає строк подання заяви про розірвання договору, що не порушує прав споживача щодо розірвання договору, отже прохання відповідача про розірвання договору з 07.05.2013р. є порушенням порядку розірвання договору і порушенням законодавства щодо дії та розірвання договору. Щодо клопотання про визнання договору недійсним позивач пояснив, що договір був укладений на підставі Постанови КМУ №1198 від 03.10.2007р. і діючого законодавства України, і відповідно до вказаної постанови та договору АТ «ОТКЕ» бере на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачу теплову енергію для підігріву води та опалення, а не надає житлово-комунальні послуги, що посилання відповідача на додаткову угоду від 07.10.2009р. до договору щодо того, що споживач зобов'язаний сплачувати виробнику за надані послуги за встановленими тарифами, то відповідач не повністю читає пункт договору, до якого були внесені зміни, а читає лише кінцівку пункту, отже в зв'язку з цим і помилково трактує пункт договору, на який він посилається, а саме: п.1 додаткової угоди викладено в такій редакції: «За цим договором виробник бере на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачеві теплову енергію у вигляді: опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов'язується сплачувати виробникові за надані послуги за встановленими тарифами/двоставковими тарифами в терміни та на умовах передбачених договором», тобто в даному пункті передбачено сплата споживачем послуг за виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а не за житлово-комунальні послуги. Щодо встановлення тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії АТ «ОТКЕ» позивач пояснив, що відповідно до п.п 2 п. «а» ст.28 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції Закону від 16.04.2009р.) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, тобто на підставі вказаної статті Закону і було прийнято рішення Ладанською селищною радою від 29.09.2009р. «Про встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води по ВАТ «Облтеплокомуненерго», яким і був встановлений двоставковий тариф. АТ «ОТКЕ» здійснює на території Чернігівської області та м. Чернігова господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на підставі ліцензій, виданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Також відповідно до рішення Ладанської селищної ради «Про визнання ВАТ «Облтеплокомуненерго» надавачем послуг з теплопостачання та підігріву води» від 04.12.2006р. АТ «ОТКЕ» визнано надавачем послуг з теплопостачання та підігріву води споживачам на території смт.Ладан. Отже, 29.09.2009р. рішенням Ладанської селищної ради «Про встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води по ВАТ «Облтеплокомуненерго» був встановлений двоставковий тариф на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення у смт.Ладан, дане рішення діє і по сьогоднішній день, не було оскаржене і не скасовано Комісією. В свою чергу, починаючи з 2010р., тобто з моменту створення Комісії, встановлюються тарифи на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією. Отже, 30.09.2011р. Постановою №167 Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України «Про встановлення тарифів на теплову енергію ВАТ «Облтеплокомуненерго» (м. Чернігів)» був встановлений тариф на теплову енергію згідно з додатком. Відповідно до п.3 Додатку до постанови № 167 була встановлена умовна-змінна частина тарифу двоставкових тарифів на теплову енергію для централізованого опалення (плата за одиницю фактично спожитої теплової енергії), а отже умовно-постійна частина тарифу - абонплата залишилася незмінною, тобто розмір абонентської плати, який був встановлений рішенням Ладанської селищної ради 29.09.2009р. діє і по теперішній час, оскільки він не був змінений, ні скасований Комісією.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.12.2013р. надав письмові пояснення, в яких зазначив, що рішенням Ладанської селищної ради від 04.12.2006р. позивача визнано надавачем послуг з теплопостачання та підігріву води на території смт.Ладан, що у сфері продажу теплової енергії, як товару, тарифи на неї встановлює саме Комісія, жодна норма Закону «Про теплопостачання» не дає право позивачу користуватися іншими тарифами, ніж затвердженими Комісією. Крім того, відповідач зазначив, що згідно роз'яснень Комісії стосовно регулювання відносин та розробки методик у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних послуг від 31.05.2013р. теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання людиною, а визначає перелік господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, таким чином, чітко розмежовано відносини у сфері теплопостачання та житлово-комунальних послуг, а саме договори купівлі-продажу (постачання) теплової енергії не укладаються із кінцевими споживачами, кінцеві споживачі споживають комунальну послугу, яка є результатом «господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил», а споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальні послуги, отже, відносини між позивачем та відповідачем щодо постачання теплової енергії регулюються саме законом про житлово-комунальні послуги та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.12.2013р. надав клопотання, в якому просив суд на підставі ст.44 Господарського процесуального кодексу України покласти на позивача витрати, які поніс відповідач у зв'язку із наданням послуг адвокатом при розгляді справи №927/1469/13 у розмірі 6000грн., зазначивши, що 22.11.2013р. між ПП «Валентина» та ТОВ «Варин» було укладено договір про надання юридичних послуг, виконавцем робіт по даному договору є юрист ТОВ «Варин» адвокат Бачиш Є.М., факт оплати послуг адвоката підтверджується рахунком №97 від 11.12.2013р., видатковим касовим ордером №300 від 12.12.2013р. ПП «Валентина», звітом про використання коштів, виданих на відрядження або підзвіт №7 від 12.12.2013р. ПП «Валентина», квитанцією до прибуткового касового ордеру №385 від 12.12.2013р. та копією рахунку №97 від 11.12.2013р. Вказане клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.12.2013р. надав письмові пояснення, в яких просив відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог повністю та зазначив, що докази позивача про право на стягнення абонентської плати за період з травня по серпень 2013р. безпідставні, в зв'язку з відсутністю належних доказів, що тарифи, використані при розрахунку заборгованості по абонентській платі за період з травня по серпень 2013р. є такими, що не відповідають суті договірних та фактичних господарських відносин між сторонами та вимогам чинного законодавства. Враховуючи те, що відповідач отримував від позивача житлово-комунальну послугу у вигляді опалення та гарячого водопостачання, Закон України «Про житлово-комунальні послуги», який регулює дану сферу господарських відносин між сторонами вимагає договірних відносин між постачальником послуг та споживачем тільки на підставі типового договору, що оскільки відповідач не відмовлявся укласти договір на житлово-комунальні послуги, а позивач не виконав покладені на нього зобов'язання укласти такий договір, то будь-які вимоги з боку позивача про стягнення будь-яких коштів є безпідставними, до того моменту, поки позивач не підтвердив свої вимоги договором, укладеним згідно типового договору затвердженим постановою КМУ №630.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Згідно п.1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго», державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 19.04.2012р., номер запису 10641050013001350, Публічне акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» є новим найменуванням відкритого акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго».
Згідно п.1.2 Статуту Публічне акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» є правонаступником майна, майнових прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» та Державного комунального підприємства теплових мереж «Облтеплокомуненерго».
Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України в реєстрі значиться Публічне акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго», ідентифікаційний код 03357671, місцезнаходження м. Чернігів, вул.Комсомольська,55-б.
Згідно з приписами статі 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
У відповідності до положень ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
13.12.2006р. між відкритим акціонерним товариством «Облтеплокомуненерго», правонаступником якого є позивач, та приватним підприємством «Валентина», укладено договір на постачання теплової енергії №39-0012, відповідно до п.1.1, якого виробник (позивач у справі) бере на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачу (відповідачу у справі) теплову енергію для підігріву води, опалення, а споживач зобов'язується сплачувати виробнику за надані послуги за встановленими тарифами в терміни та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п.2.1 договору теплова енергія постачається споживачу для об'єктів, перерахованих у додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору на опалення, гаряче водопостачання та технологічні потреби.
У додатку № 1 до договору сторони визначили, що опалювальний об'єкт знаходиться в смт.Ладан, вул.Миру,75, аптека площею 98,4кв.м.
Окрім того, до вказаного договору сторонами було укладено додаток №3 «Річна потреба теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання».
Відповідно до п.2.3 договору постачання теплової енергії для опалення здійснюється в опалювальний період, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування, виходячи з кліматичних умов.
Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р., якими вносилися зміни, доповнення, а саме: додаткова угода від 16.04.2007р., додаткова угода від 21.10.2007р., додаткова угода від 07.10.2009р., додаткова угода від 01.02.2012р.
Відповідно до п.1.1. договору (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009р.) виробник (позивач у справі) бере на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачеві (відповідачу у справі) теплову енергію у вигляді (необхідне підкреслити): опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов'язується сплачувати виробникові за надані послуги за встановленими тарифами/двоставковими тарифами в терміни та на умовах, передбачених договором.
У відповідності до п.11.1 договору (в редакції додаткової угоди від 21.10.2007р.) він діє до 15.04.2008р., набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим з дня збігу попереднього терміну його дії на наступний річний термін, якщо протягом останнього місяця дії договору від жодної зі сторін не надійшло заяви про відмову від нього.
Відповідно до п.11.2 договір припиняє свою дію у випадках: 1) за взаємною згодою сторін щодо його припинення; 2) відповідно до п.10.4 та п.11.1 договору; 3) за рішенням господарського суду; 4) ліквідації обох або однієї зі сторін без відносин правонаступництва; 5) зміни власника об'єкту теплоспоживання після укладання договору з новим власником.
Як свідчать матеріали справи та не заперечують сторони, відповідачем направлено позивачу лист вих.№10 від 29.04.2013р., в якому просив розірвати договір №39-0012 від 13.12.2006р. на постачання теплової енергії ПП «Валентина». Вказаний лист отриманий позивачем 07.05.2013р., що підтверджується відміткою ПАТ «Облтеплокомуненерго» за вх.№1449 від 07.05.2013р.
Листом №1248 від 03.06.2013р. позивач не надав згоду відповідачу щодо розірвання договору №39-0012 від 13.12.2006р., зазначивши, що його дія розповсюджується до 10.10.2013р.
Враховуючи, що відповідно до умов п.11.1 договору (в редакції додаткової угоди від 21.10.2007р.) ні позивачем ні відповідачем протягом останнього місяця дії договору не подано заяви про відмову від нього, суд доходить висновку, що строк дії договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. було продовжено відповідно до 15.04.2013р., в подальшому - продовжено до 15.04.2014р.
У ч.1, ч.4 ст.188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався своїм правом відмови від договору у порядку та у строки безпосередньо передбачені у договорі №39-0012 від 13.12.2006р.; відповідач не звертався до суду з позовом про розірвання договору; між сторонами не досягнуто згоди щодо припинення дії договору.
До матеріалів справи подано акт обстеження від 26.07.2013р. (копія долучена до матеріалів справи а.с.41), який був первісно складений відповідачем в односторонньому порядку, без повідомлення та без виклику представника позивача, в якому відповідач зазначає про наявність фізичного розриву в мережі, що забезпечувала постачання теплової енергії, згідно договору №39-0012 від 13.12.2006р. до приміщення споживача, що розташоване за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н, смт.Ладан, вул.Миру,75.
Вказаний акт підписаний представником ПАТ «Облтеплокомуненерго» тільки 02.09.2013р. Факт відключення системи опалення приміщення у буд.75 по вул.Миру в смт.Ладан підтверджено і актом від 01.09.2013р., який підписаний представниками позивача та представником магазину «Пані», який знаходиться за тією ж адресою, що і відповідач.
У відповідності до приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не подано суду доказів наявності станом на 26.07.2013р. фізичного розриву в мережі, що забезпечувала постачання теплової енергії згідно договору №39-0012 від 13.12.2006р. до приміщення споживача, розташованого за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н, смт.Ладан, вул.Миру,75.
Також слід зазначити, що з матеріалів справи не вбачається, що відповідач у справі був відключений до 01.09.2013р. від мережі, що забезпечувала постачання йому теплової енергії для об'єкта вказаного у договорі №39-0012 від 13.12.2006р., у відповідності до п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005р., на які посилається відповідач у своїх запереченнях, стверджуючи що йому надавалися послуги з централізованого опалення.
Враховуючи вище наведене суд доходить висновку, що договір на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. у відповідності до приписів ст.188 Господарського кодексу України у письмовому порядку не розірваний.
Однак, враховуючи, що 02.09.2013р. позивач підтвердив фізичний розрив у мережі, що забезпечувала постачання теплової енергії згідно договору №39-0012 від 13.12.2006р. до приміщення споживача, розташованого за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н, смт.Ладан, вул.Миру,75, суд доходить висновку про припинення з 02.09.2013р. господарських зобов'язань між сторонами по поставці теплової енергії на об'єкт відповідача.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається ст.20 Господарського кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України, іншими законами.
Звернення до суду за захистом, відновленням порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості захистити, відновити порушені права та інтереси, застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
В даному випадку обраний відповідачем спосіб захисту (визнання права ПП «Валентина» на розірвання договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. в односторонньому порядку, визнання договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. таким, що розірвано з 07.05.2013р.) опосередковано пов'язаний з виконанням укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. і по суті є вимогами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а такі факти мають встановлюватися лише при розгляді конкретного спору про право цивільне.
За таких обставин, клопотання відповідача про визнання права ПП «Валентина» на розірвання договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. в односторонньому порядку, про визнання договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. розірваним з 07.05.2013р. задоволенню не підлягає.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Із змісту ст. 24, ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» вбачається, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.
Положеннями ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії регулюються Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, які є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
Відповідно до п.11.3 договору (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009р.) припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати вартості наданих послуг у відповідності та з урахуванням всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим тарифом.
Згідно п.1.2 договору (в редакції додаткової угоди від 21.10.2007р.) тарифи на послуги на момент укладання договору становлять (з урахуванням ПДВ) опалення 223,90грн./1Гкал або 5,37грн./1кв.м, підігрів води 10,19грн/1м.куб. або 223,90грн/1Гкал. Тарифи за комунальні послуги змінюються за поданням виробника до органів влади (місцевого самоврядування) за умови їх затвердження (погодження) в установленому порядку. Нові тарифи є обов'язковими до застосування та набувають чинності для сторін без укладення додаткових угод.
Згідно п.1.3 договору (в редакції додаткової угоди від 21.10.2007р.) розмір щомісячної плати за надані послуги (загальна вартість послуг) у разі без облікового споживання теплової енергії на момент укладання договору становить 533,15грн. (з урахуванням ПДВ), у т.ч. за опалення 528,41грн. (за 98,4кв.м), підігрів води 4,74грн. (за 0,465куб.м) У разі наявності (встановлення) приладів обліку теплової енергії або водолічильника остаточна вартість послуг визначається згідно їх показань. Розмір щомісячної плати по цьому договору змінюється без укладання додаткових угод за умови зміни, в установленому законодавством порядку, тарифів/двоставкових тарифів (п.1.3 договору доповнено реченням згідно додаткової угоди від 07.10.2009р.)
Відповідно до вимог статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За приписами статті 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів); та запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.
Рішенням Ладанської селищної ради від 29.09.2009р. «Про встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води по ВАТ «Облтеплокомуненерго» встановлені двоставкові тарифи для ВАТ «Облтеплокомуенерго» на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення у смт.Ладан Прилуцького району з дня офіційного оприлюднення у розмірі: 1.1 на послуги з централізованого опалення: інші споживачі - 405,65грн./кГкал, - 9,65грн/кв.м опалювальної площі в оплювальний період; 1.2. абонентська плата на послуги з централізованого опалення (сплачується всіма споживачами незалежно від наявності чи відсутності приладів обліку): інші споживачі - 2,69грн/кв.м опалювальної площі щомісячно протягом року. Окрім того, у рішенні встановлено, що під абонентською платою розуміється річна вартість обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження, яка являє собою умовно-постійну частину витрат теплопостачальної організації на виробництво, транспортування та розподілення теплової енергії.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що позивач не мав право застосовувати до відповідача тарифи, затверджені селищною радою, виходячи з наступного.
Законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.
Зокрема, у підпункті 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.
Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.
Таким чином, тільки із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі.
Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України №167 від 30.09.2011р. «Про встановлення тарифів на теплову енергію ВАТ «Облтеплокомуненерго» (м. Чернігів)», яка набрала чинності з 01.10.2011р., Відкритому акціонерному товариству «Облтеплокомуненерго» (м. Чернігів) затверджено по населеному пункту смт.Ладан одноставковий тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів 824,30 грн. за 1Гкал (без ПДВ), умовно-змінну частину двоставкового тарифу на теплову енергію для централізованого опалення (плата за одиницю фактично спожитої енергії) 542,18 грн. за 1Гкал (без ПДВ).
Оскільки Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України не встановлено умовно-постійну частину тарифів на теплову енергію, а рішення Ладанської селищної ради від 29.09.2009р. не скасовано і діє в частині встановлення абонентської плати на послуги з централізованого опалення (умовно-постійна частина витрат), позивачем правомірно застосовано тариф щодо абонентської плати, встановлений рішенням Ладанської селищної ради від 29.09.2009р., у період травень-серпень 2013 року.
Як свідчать матеріали справи, позивач з моменту укладання договору №39-0012 від 13.12.2006р. до травня 2013 року постачав відповідачу теплову енергію та виставляв йому рахунки на оплату вартості поставленої теплової енергії, котрі відповідачем оплачувалися. При цьому, нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалося за двоставковими тарифами, як то встановлено рішенням Ладанської селищної ради від 29.09.2009р.
Позивач визначав належний розмір оплати за послуги з теплопостачання та виставляв рахунки, виходячи з обов'язкового для нього рішення органу місцевого самоврядування, котре є чинним та недійсним у встановленому порядку не визнавалося.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач при укладенні договору №39-0012 від 13.12.2006р. на постачання теплової енергії та додаткових угод до нього не висловив жодних зауважень щодо оспорюваного договору, тобто виявив власну волю до його укладення. В даному випадку договір є підписаним обома сторонами, що підтверджується печатками та підписами сторін, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору та виконували його умови в добровільному порядку з 2006 року.
З огляду на вище викладене суд доходить висновку, що клопотання відповідача про визнання договору на постачання теплової енергії №39-0012 від 13.12.2006р. недійсним задоволенню не підлягає у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
Суд також не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо невідповідності укладеного між сторонами договору чинному законодавству, оскільки він має суттєві розбіжності з типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.05р. №630, оскільки на підставі договору №39-0012 від 13.12.2006р. позивач взяв на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачу теплову енергію у вигляді опалення, а не надавати житлово-комунальні послуги.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У п.3.2.21 договору (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009р.) сторони встановили, що споживач теплової енергії зобов'язаний щомісячно в терміни передбачені цим договором здійснювати розрахунки за надані послуги у відповідності до всіх платежів/ставок та порядку оплати, передбачених затвердженим в установленому порядку тарифом та згідно з умовами цього договору.
Позивачем в оплату річної плати за одиницю загального приєднаного теплового навантаження (абонентська плата) виставлені відповідачу рахунки-фактури №39-0012 від 21.05.2013р. на суму 264,70грн., №39-0012 від 19.06.2013р. на суму 264,70грн., №39-0012 від 22.07.2013р. на суму 264,70грн., №39-0012 від 21.08.2013р. на суму 264,70грн., а всього на суму 1058,80грн.
Відповідно до п.6.1 договору (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009р.) розрахунки за надані послуги споживач здійснює щомісячно у грошовій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок виробника у відповідності до всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим в установленому порядку тарифом та згідно з умовами договору.
Згідно п.6.4 договору (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009р.) розрахунки споживача з виробником за надані послуги здійснюються щомісячно згідно з показаннями засобів (приладів) обліку або, при відсутності засобів обліку, розрахунковим методом у відповідності та з урахуванням всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим тарифом та згідно з умовами цього договору. Розрахунковим періодом є період часу, що розпочинається 20 числа попереднього місяця і триває до 19 числа звітного місяця.
Відповідно п.6.5 договору (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009р.) розрахунки за надані послуги споживач здійснює згідно умов цього договору щомісячно до 1-го числа місяця наступного за розрахунковим у відповідності та з урахуванням всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим тарифом та згідно з умовами цього договору.
Відповідно до ч.6, ч.7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач абонентську плата в сумі 1058,80грн. за період травень-серпень 2013р. не сплатив.
Заборгованість відповідача на день розгляду справи становить 1058,80грн., що підтверджується матеріалами справи.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За таких обставин, борг у сумі 1058,80грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п.6.6 договору (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009р.) у випадку порушення споживачем строків оплати, визначених п.6.5 договору, останньому нараховується пеня згідно п.7.3.3 договору.
Згідно п. 7.3.3 договору (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009р.) споживач у разі порушення порядку розрахунків, передбаченого пунктом 6.5 договору - сплачує пеню у розмірі 1% від сум, простроченого платежу за кожний день прострочення, а також борг з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і 3% річних від простроченої суми.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1053,50грн. за період з 04.06.2013р. по 25.10.2013р. відповідно до п. 7.3.3. договору та Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій».
Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.
Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи, що на момент розгляду справи діє Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР (далі - Закон №543/96-ВР), відповідно до статті 3 якого розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, та норми Закону №543/96-ВР - є спеціальними і підлягають безпосередньому застосуванню до відносин, врегульованих ними, суд доходить висновку, що пеня підлягає стягненню у розмірі 38грн.43 коп. за період з 04.06.2013р. по 25.10.2013р. із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період порострочки. В решті стягнення пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Позивач, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 9,11грн. за період з 04.06.2013р. по 06.11.2013р.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши поданий позивачем розрахунок 3% річних, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю в сумі 9,11грн.
Враховуючи, що відповідач в порушення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умов договору, взяті на себе зобов'язання не виконав, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню в частині стягнення 1058,80грн. боргу, 38,43грн. пені, 9,11грн. трьох процентів річних. В решті позову відмовити.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що спір виник з вини відповідача, суд доходить висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 1720грн. 50коп. незалежно від результатів вирішення спору.
Клопотання відповідача про відшкодування судових витрат у сумі 6000,00грн., пов'язаних із послугами адвоката задоволенню не підлягає виходячи за наступного.
Відповідно до ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за послуги перекладача чи адвоката покладаються при задоволенні позову на відповідача.
В обґрунтування заявленої суми витрат позивачем надано копію договору №251113 про надання послуг адвоката від 22.11.2013р., який укладений між позивачем (клієнт) та ТОВ «Варин» (виконавець) про надання юридичних послуг, згідно п.1.2 якого виконавець доручає ведення справи у суді юристу товариства «Варин» Бачиш Є.М., яка є адвокатом; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2800/10 видане Бачиш Євгенії Миколаївні, копію рахунку ТОВ «Варин» №97 від 11.12.2013р. на суму 6000,00грн., в тому числі 1000,00грн. ПДВ, для оплати послуг адвоката приватним підприємством «Валентина», копію видаткового касового ордеру ПП «Валентина» №300 від 12.12.2013р. на суму 6000,00грн., копію звіту про використання коштів, виданих на відрядження або підзвіт №7 від 12.12.2013р. ПП «Валентина», копію квитанції до прибуткового касового ордеру №385 від 12.12.2013р. про прийняття товариством з обмеженою відповідальністю «Варин» від приватного підприємства «Валентина» 6000,00грн.
Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Відповідно до п. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно ст. 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.
В матеріалах справи відсутні докази, що ТОВ «Варин» є адвокатським бюро чи адвокатським об'єднанням, як організаційними формами адвокатської діяльності.
Згідно довіреності №251113 від 01.11.2013р. приватне підприємство «Валентина» уповноважувало Бачиш Є.М. як представника представляти інтереси підприємства, а відповідно до договору №251113 від 22.11.2013р., укладеного після видачі відповідачем довіреності представнику Бачиш Є.М., ТОВ «Варин» зобов'язалося надавати відповідачу у справі юридичні послуги, в той же час 6000,00грн. по вказаному договору були сплачені відповідачем виконавцю по договору - товариству з обмеженою відповідальністю «Варин», яке не є адвокатським бюро чи адвокатським об'єднанням.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що подані відповідачем документи не підтверджують понесення підприємством витрат з оплати послуг адвоката у розумінні п.1 ст.1 та ч.1 ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому суд відмовляє в задоволенні вимог в частині стягнення з позивача судових витрат за послуги адвоката у сумі 6000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 525, 526, 546, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230, 231, 232, 233, 275, 276 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 33, 34, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Валентина» (вул.Миру,48, смт.Варва, р/р 26006300100937 в ПАТ Банк «Демарк» МФО 353575, код 21393699) на користь Публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (вул. Комсомольська, 55-Б, м. Чернігів, р/р 26004300000976 в ПАТ Банк «Демарк» м. Чернігова, МФО 353575, код 03357671) 1058грн.80коп. боргу, 38грн. 43 коп. пені, 09грн.11коп. три проценти річних, 1720грн. 50коп. судового збору.
Наказ видати після набранням судовим рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Повний текст рішення складено 30.12.2013р.
Суддя Н.Ю. Книш