Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"17" грудня 2013 р. Справа № 911/4538/13
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» та 2. Приватного підприємця Романенка Геннадія Вікторовича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦІЯ «АГРОСИНТЕЗ» про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами за договором поставки,
представники:
позивача: не з'явився;
відповідача 1: не з'явився;
відповідача 2: не з'явився
третьої особи: не з'явився.
У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» та 2. Приватного підприємця Романенка Геннадія Вікторовича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦЯ «АГРОСИНТЕЗ» про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами за договором поставки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачами своїх зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4 від 02.04.2009 та договором поруки № 21-11-2012-8 від 21.11.2012.
Ухвалою господарського суду Київської області від 06.12.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.12.2013, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦІЯ «АГРОСИНТЕЗ».
В судове засідання 17.12.2013 представники сторін не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)
Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
02.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» (постачальник) та Приватним підприємцем Романенко Геннадієм Вікторовичем (покупець) було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4, відповідно до п. 1.1. якого у строки, зумовлені договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).
Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є невід'ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у специфікаціях, визначена на дату укладення договору. Вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом (п.п. 2.1., 2.3. договору).
Покупець зобов'язується оплатити продавцю товару строки та в розмірах, що вказані в специфікаціях. Оплата товару здійснюється українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника. Підставою платежу є даний договір (п.п.6.1., 6.2. договору).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У зв'язку з неналежним виконанням Приватним підприємцем Романенко Геннадієм Вікторовичем своїх договірних зобов'язань Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» звернулось за захистом своїх прав до суду.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 у справі №5024/470/2011 було постановлено стягнути з приватного підприємця Романенка Геннадія Вікторовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" 18322,94 грн заборгованості за поставлений товар, 4740,53 грн інфляційних втрат, 94929,10 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 9135,90 грн пені, 23706,88 грн штрафу, 1508,35 грн витрат по сплаті державного мита та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
15.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (новий кредитор) було укладено угоду № 15-11/12-160 про заміну кредитора у зобов'язанні. Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. угоди первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Приватним підприємцем Романенко Геннадієм Вікторовичем (боржник), зобов'язання щодо сплати розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4 від 02.04.2009, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4 від 02.04.2009. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному у п. 2.1. цієї угоди.
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. угоди вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить 52034,48 грн. Сторони погодили, що сума, вказана у п. 2.1., що відступається згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4 від 02.04.2009 є загальною сумою відсотків за користування чужими грошовим коштами за період із 27.04.2011 по 15.11.2012.
Згідно ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Приписами ст. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Відповідно до акту прийому-передачі документів від 15.11.2012 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв договір поставки поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4 від 02.04.2009 із додатками та специфікаціями та рішення господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 у справі №5024/470/2011.
Крім того, 21.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (кредитор) було укладено договір поруки № 21-11-2012-8, відповідно до п. 1.1., 2.1. якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Приватним підприємцем Романенко Геннадієм Вікторовичем (боржник) щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та угоди, передбаченими ст. 2 цього договору: угода № 15-11/12-160 про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012, укладена згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4 від 02.04.2009. Згідно п. 3.1. відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами у сумі 3000,00 грн.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Положеннями ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Виходячи з наведеного, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами за договором поставки, мотивуючи даний факт тим, що до нього перейшло право вимоги до відповідача-1 та відповідача-2 за угодою № 15-11/12-160 про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012 та договором поруки № 21-11-2012-8 від 21.11.2012.
Суд з такою позицією позивача не погоджується, вважає його вимоги безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.
Суд з метою перевірки тверджень позивача щодо чинності рішення господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 у справі №5024/470/2011 здійснив пошук у Єдиному державному реєстрі судових рішень та встановив, що Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 у справі № 5024/470/2011 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16519460), яка була залишена без змін Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2011 у справі № 5024/470/2011 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18383262) рішення господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 у справі №5024/470/2011 було скасовано частково.
При перегляді даного рішення суди апеляційної та касаційної інстанцій, зокрема, наголошували на тому, що позивачем була заявлена вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 94929,10 грн. на підставі п.8.4. договору, ст. 536 Цивільного кодексу України. Відповідно до п.8.4. договору сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення. Відповідно до ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Договором розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений, тому підстави для задоволення вимог в цій частині відсутні. У зв'язку з наведеним судом апеляційної інстанції було частково відмовлено в позові, зокрема, в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами. Як вже зазначалось, Вищий господарський суд України погодився з таким висновком апеляційного суду, визнавши безпідставним нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4 від 02.04.2009.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ч. 2 ст. 35 цього ж Кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, судами апеляційної та касаційної інстанції вже була надана правова оцінка обставині, на якій ґрунтуються вимоги позивача та було відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами з підстав необґрунтованості, що має преюдиційне значення для даної справи.
З наведеного вбачається, що позивач умисно та з корисливих мотивів намагається ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи, шляхом приховування юридично важливих для вирішення спору фактів.
Крім того, суд звертає увагу на дії адвоката Грищенка Олександра Миколайовича, що є представником позивача у даній справі відповідно до договору № 27-2/12 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 27.12.2012.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Згідно ст. 7 Правил адвокатської етики у своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності.
Відповідно до ст. 43 Правил адвокатської етики, представляючи інтереси клієнта або виконуючи функцію захисника в суді, адвокат зобов'язаний дотримуватися вимог чинного процесуального законодавства, законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, про судоустрій і статус суддів, іншого законодавства, що регламентує поведінку учасників судового процесу, а також вимог цих правил. В ході судового розгляду справи адвокат не повинен робити свідомо неправдиві заяви стосовно фактичних обставин справи; подавати суду завідомо неправдиві докази або свідомо брати участь в їх формуванні; посилатися в суді на завідомо неправдиві або завідомо викривлені фактичні обставини, або обставини, що завідомо не стосуються предмета спору; або на подані клієнтом докази, стосовно яких йому відомо, що вони є неправдивими, або докази, отримані з порушенням положень цих Правил; а також на особисту обізнаність з обставинами справи, а у виступі в судових дебатах - крім того, на обставини, які не були предметом дослідження під час судового провадження (щодо яких адвокатом не заявлялися клопотання, спрямовані на доказування таких обставин) за винятком загальновідомих фактів.
Судом було встановлено, що адвокату Грищенко Олександру Миколайовичу було відомо про існування Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 у справі № 5024/470/2011 та Постанови Вищого господарського суду України від 20.09.2011 у справі № 5024/470/2011. Вказаний факт підтверджується рішенням господарського суду Київської області від 02.08.2013 у справі № 911/2485/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» та Фізичної особи - підприємця Романенка Геннадія Вікторовича про стягнення 1751,46 грн (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32832490). Даним рішенням зафіксовано, що представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» - адвокатом Грищенком Олександром Миколайовичем було подано суду в якості доказу, на якому ґрунтуються позовні вимоги Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 у справі № 5024/470/2011. Так само, як і встановлено той факт, що на момент уступки права вимоги первісний кредитор також знав про факт існування постанови апеляційного суду та її зміст, оскільки був присутній у судовому засіданні.
З наведеного вбачається, що адвокат Грищенко Олександр Миколайович, прямо порушує вищезазначені норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правил адвокатської етики, посилаючись у позовній заяві на завідомо неправдиві факти, приховуючи важливі для вирішення спору факти, що в свою чергу може мати ознаки шахрайських дій.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а відтак, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя А.Ф. Черногуз