27 грудня 2013 року Справа № 901/3019/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого,
Волковицької Н.О., Рогач Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомпанії Blue Marine SA
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2013р.
у справі№ 901/3019/13
Господарського суду Автономної Республіки Крим
за заявоюКомпанії Blue Marine SA
до за участюTrans KA Tanker Management Co. Ltd Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт"
провжиття запобіжних заходів
за участю представників:
заявникане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
особи, щодо якої заявлено про вжиття запобіжних заходів підприємстване з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
ДП "Феодосійський морський торговельний порт"не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
12.09.2013 року Компанія Blue Marine SA звернулась до господарського суду з заявою вжиття запобіжних заходів до подання позову шляхом накладення арешту на майно т/х "KEMAL KA", номер Міжнародної Морської Організації (ІМО) 9493377 прапор Туреччини, що знаходиться в акваторії Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт", посилаючись на наявність до судновласника морської вимоги в розумінні статті 42 Кодексу торгового мореплавства України, відсутність відомостей про наявність у боржника іншого майна на території України, у зв'язку з чим є обґрунтовані підстави вважати, що вимога заявника щодо оплати залишиться незадоволеною, та на приписи Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна (набула чинності для України з 16.05.2012 року), глави 4 Кодексу торгового мореплавства України, якими врегламентовано зазначену процедуру.
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2013 року (суддя Гаврилюк М.П.) відмовлено у задоволенні заяви Компанії Blue Marine SA про вжиття запобіжних заходів шляхом накладення арешту на майно - т/х "KEMAL KA", номер Міжнародної Морської Організації (ІМО) 9493377 прапор Туреччини, що знаходиться в акваторії Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт", оскільки заявником не доведено наявність підстав для застосування запобіжних заходів, а арешт судна під іноземним прапором згідно з правилами Кодексу торговельного мореплавства України є неможливим.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2013 року (судді: Рибіна С.А. - головуючий, Гоголь Ю.М., Голик В.С.) ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів її законності та обґрунтованості.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Компанія Blue Marine SA подала до Вищого Господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені ухвалу та постанову скасувати, прийняти нове рішення. яким заяву про вжиття запобіжних заходів задовольнити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: висновки суду щодо необхідності встановлення причинно-наслідкового зв'язку між майном, щодо якого вживаються запобіжні заходи та збитками заявника, застосування статей 13, 14, 41-43 Кодексу торгового мореплавства України щодо нерозповсюдження інституту арешту на морські судна, що плавають під іноземним прапором, суперечать статті 1 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, Закону України про приєднання до Конвенції № 3702-VІ від 07.09.2011 року, частині статті 16 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що вимога до Trans KA Tanker Management Co. Ltd є морською, тому відповідно до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна майно відповідача, а саме: т/х "KEMAL KA", номер Міжнародної Морської Організації (ІМО) 9493377 прапор Туреччини, може бути заарештовано в межах юрисдикції будь-якої з Договірних держав; вжиття запобіжних заходів є гарантією реальності виконання рішення суду при розгляді позову про стягнення збитків.
Від Trans KA Tanker Management Co. Ltd надійшов письмовий відзив, в якому він заперечує проти задоволення касаційної скарги, вважаючи ухвалу та постанову судів попередніх інстанції законними та обґрунтованим.
Сторони не скористалися правом на участь їх представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 2 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції. За статтею 1 наведеної Конвенції морська вимога означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів, зокрема, договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше, поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються. "Арешт" означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.
Згідно зі статтею 8 Конвенції її положення застосовуються в межах юрисдикції будь-якої Договірної Держави до будь-якого судна, що ходить під прапором однієї з Договірних Держав; судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною державою Конвенції, може бути заарештовано в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.
Разом з тим частиною 2 статті 6 наведеної Конвенції чітко передбачено, що процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути у зв'язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.
Відповідно до наданого статтею 1 Господарського процесуального кодексу України права звертатися до господарського суду для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, статтею 431 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. Статтею 432 Господарського процесуального кодексу України передбачено види запобіжних заходів, що включають в себе витребування доказів; огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, а за пунктом 4 частини 1 статті 433 Господарського процесуального кодексу України заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити відомості про обставини в обґрунтування необхідності вжиття таких заходів, що узгоджуються з приписами статті 431 цього Кодексу та підтверджуватися відповідними доказами. У вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів заявника та особи, щодо якої просять вчинити запобіжні заходи, наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів та можливим предметом позовної вимоги, імовірності настання обставин, зазначених у статті 431 Господарського процесуального кодексу України, запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Отже, за змістом наведених норм, запобіжні заходи спрямовані на збереження відповідних доказів та на запобігання правопорушенню з метою якнайшвидшого реагування на протиправні дії; ці заходи забезпечують та надають додаткову гарантію збереження доказів чи запобігання порушенню права щодо вимоги, яка ще не оформлена у вигляді позову.
Зі змісту поданої заяви, доводів касаційної скарги вбачається, що заявник просить застосувати запобіжні заходи у вигляді арешту морського судна щодо можливого предмету позову про стягнення збитків, що виникли у зв'язку з невиконанням договору фрахтування, посилаючись на необхідність забезпечення реальності виконання рішення суду та на відсутність відомостей про наявність у боржника іншого майна на території України.
Розглянувши доводи заявника, господарські суди, вірно здійснили, зокрема, оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів заявника та особи, щодо якої просять вчинити запобіжні заходи, наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів та можливим предметом позовної вимоги, імовірності настання обставин, зазначених у статті 431 Господарського процесуального кодексу України дійшли висновку про їх необґрунтованість та недоведеність наявності підстав для застосування визначених заявником запобіжних заходів відповідно до положень розділу V-І Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга не містить будь яких доводів у спростування зазначених висновків судів попередніх інстанцій; посилаючись на порушення статей 1 та 8 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, Закону України про приєднання до Конвенції № 3702-VІ від 07.09.2011 року, частини статті 16 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не врахував, що господарські суди попередніх інстанцій здійснили розгляд поданої заяви про вжиття запобіжних заходів по суті зазначених у ній вимог та відхилили їх на підставі положень процесуальних норм, що регулюють процедуру застосування арешту морського судна господарськими судами України.
За таких обставин доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів за наслідками розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів; підстав для скасування ухвали та постанови з наведених у касаційній скарзі мотивів судова колегія не вбачає.
Враховуючи викладене, керуючись розділом V-І Господарського процесуального кодексу України, статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Компанії Blue Marine SA залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2013р. у справі № 901/3019/13 Господарського суду Автономної Республіки Крим та ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.09.2013р. залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л. Рогач