25 грудня 2013 року Справа № 36/271
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,
суддівМачульського Г.М. (доповідач),
Полянського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від02.07.2013р.
у справі№36/271
Господарського судуміста Києва
за позовомНаціонального інституту стратегічних досліджень
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса"
третя особаРегіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву
простягнення суми
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса"
доНаціонального інституту стратегічних досліджень
простягнення суми
за участю
- позивача за первісним позовом: Сологуб А.В. (довіреність від 09.07.2013р.)
- відповідача за первісним позовом: Сидоренко І.О. (довіреність від 05.04.2013р.)
- третьої особи:Кошман А.С. (довіреність від 06.06.2013р.), -
Звернувшись у суд з даним первісним позовом, Національний інститут стратегічних досліджень (далі - Національний інститут) просив, з урахуванням зміни підстав позову, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса" (далі - Товариство) 33191,36 грн., що становить 50% орендної плати належної балансоутримувачу, за час фактичного користування майном за період з листопада 2010р. по червень 2011р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач користувався приміщенням, що належить позивачу на праві оперативного управління, не сплачуючи орендну плату.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2013р. (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.), первісний позов задоволено, у зустрічному відмовлено.
У касаційному порядку переглядаються судові рішення в частині первісного позову. У касаційній скарзі Товариство посилається на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи первісний позов виходив з того, що Товариство зобов'язане сплатити за час фактичного користування державним майном, балансоутримувачем якого є Національний інститут, орендну плату.
Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.05.2006р. за укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву (далі - Фонд майна) та Товариством договором оренди державного нерухомого майна №3141 (далі - Договір), останньому в строкове платне користування передано майно площею 135, 4 кв. м, що розміщене за адресою м. Київ, Чоколівський бульвар, 13 (другий поверх будівлі складських приміщень Інституту проблем національної безпеки (далі - Інститут), яке знаходилося на балансі Інституту. Договір був укладений на 11 місяців, тобто до 19.04.2007р., про що зазначено в п.10.1 Договору №3141. Факт передачі в користування майна підтверджується актом прийому-передачі від 19.05.2006р.
Відповідно до п.3.3 Договору, перерахування орендної плати здійснюється орендарем (відповідачем) таким чином: 50% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 50% орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.
Пунктом 10.1. договору передбачено, що цей договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 19.05.2006р. до 19.04.2007р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2010р., прийнятим в іншій справі №51/30, були задоволені позовні вимоги Інституту до Товариства, зобов'язано виселити Товариство та повернути вказане нерухоме майно за актом приймання-передачі (повернення).
Даним рішенням встановлено, що Договір №3141 припинив чинність 19.02.2009р. Постановою Київського апеляційного господарського суду № 51/30 від 25.08.2011р. це рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2010р. залишено без змін. Тому на підставі ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України судами визнано, що факт припинення дії Договору №3141 19.02.2009р. не повинен знову доводитися.
Відповідно до акту державного виконавця від 24.01.2012р. Товариство наказ Господарського суду міста Києва від 26.09.2011р. №51/30 про виселення самостійно не виконало. Виселення Товариства проведено державним виконавцем. Вказане приміщення передано Інституту проблем національної безпеки України (Національному інституту стратегічних досліджень).
Доказів сплати орендних платежів Товариство не надало.
Суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Згідно статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Статтею 762 частиною першою цього кодексу передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до статті 629 вказаного кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами, а статтею 627 наведеного кодексу передбачено, що відповідно до його статті 6 сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.
Судом першої інстанції встановлено, що у п.5.14 Договору сторони погодили, що в разі закінчення терміну його дії орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна балансоутримувачу на підставі акта приймання-передачі.
Частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Враховуючи викладене, спірні правовідносини мають бути врегульовані з урахуванням положень статті 627, 629, частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, та пунктів 3.3. і 5.14 Договору оренди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.11.2012р. №12/75-2167-33/75-4/180, яка згідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковою для всіх судів України.
Крім того, судами встановлено, що відповідно до Статуту Національного інституту стратегічних досліджень, затвердженого Указом Президента України від 16.12.2002р. N1158/2002 з наступними змінами, майно Національного інституту є державною власністю і належить йому на праві оперативного управління, при цьому Національний інститут має право передавати в оренду споруди та приміщення, обладнання і транспортні засоби, що тимчасово не використовуються.
Відповідно до приписів статті 636 частини другої Цивільного кодексу України виконання договору на користь третьої особи (який фактично було укладено між Фондом майна та Товариством на користь в тому числі і балансоутримувача) може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.
Таким чином з урахуванням наведеної норми, вказаних умов договору та положень Статуту, необґрунтованими є доводи Товариства про належність права вимоги про стягнення плати за користування майном лише Фонду майна.
За вказаних обставин підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2013р. у справі Господарського суду міста Києва №36/271, залишити без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.М. Мачульський
А.Г. Полянський