ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
06 грудня 2013 року № 826/17043/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство КБ «Правекс-Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Відкрите акціонерне товариство «КБ «Надра», -
провизнання дій протиправними, скасування постанов про відмову у відводі державного виконавця від 02 вересня 2013 року та від 09 жовтня 2013 року, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про:
- визнання дій Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач) в частині неналежного розгляду заяви від 23.08.2013 року про відвід державного виконавця Мазура Ю.С. та доповнення до неї від 30.09.2013 року і винесенні постанов про відмову у відводі державного виконавця Мазура Ю.С.;
- скасування постанови від 02.09.2013 року ВП № 3315308 про відмову у відводі державного виконавця за підписом в.о начальника В.М. Чепурного;
- скасування постанови від 09.10.2013 року ВП № 3315308 про відмову у відводі державного виконавця за підписом Л.І. Костенка.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач під час здійснення виконавчого провадження ВП № 3315308 діяв не в межах наданих йому повноважень та не згідно чинного законодавства, що призвело до порушення його прав та законних інтересів, як власника майна, що підлягає реалізації.
Відповідач - Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві проти задоволення адміністративного позову заперечував, оскільки при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваних постанов діяв в рамках чинного законодавства України.
Представники третіх осіб - ПАТ КБ «Правекс-Банк», ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Універсал Банк», ВАТ «Публічне акціонерне товариство КБ «Надра» у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, заперечень та будь-яких письмових пояснень щодо змісту позовних вимог до суду не подали.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи неявку в судове засідання представників третіх осіб, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
В провадженні Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві знаходиться зведене виконавче провадження ВП 33015308 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за рахунок заставленого майна, а саме нерухомого майна, яким є житловий будинок, загальною площею 338, 80 кв.м. із надвірними спорудами та земельною ділянкою площею 0, 0634 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
23 серпня 2013 року ОСОБА_1 подано начальнику Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві заяву про відвід державного виконавця Мазур Ю.С. на підставі ст. 12, 16 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 19 Конституції України.
30 вересня 2013 року ОСОБА_1 подано доповнення до заяви від 23.08.2013 року.
За результатами розгляду вказаних вище заяв в.о. начальника відділу Чепурним В.М. 02 вересня 2013 року та відповідно начальником відділу Костенко Л.І 09 жовтня 2013 року прийнято постанови, якими відмовлено в задоволенні заяв ОСОБА_1 від 23 серпня 2013 року (доповнення до заяви від 23 серпня 2013 року) про відвід державного виконавця.
Незгода з вказаними постановами та діями відповідача щодо їх винесення обумовила позивача звернутися до адміністративного суду з позовом.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої ст. 4 Закону № 202/98-ВР державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Приписами ст. 1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 16 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець, експерт, спеціаліст, оцінювач, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.
За наявності підстав для відводу зазначені особи зобов'язані заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід таким особам може бути заявлений стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.
Питання про відвід державного виконавця вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, про що виноситься постанова.
Питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу вирішується керівником відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня. Постанова про задоволення чи відмову у задоволенні відводу, самовідводу начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або іншому органу державної виконавчої служби.
Відмова у задоволенні відводу державного виконавця, експерта, спеціаліста, оцінювача, перекладача може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Посадові особи, які мають право на розгляд питання про відвід державного виконавця, експерта, спеціаліста, оцінювача чи перекладача, зобов'язані розглянути заяву про відвід або самовідвід у строк до п'яти робочих днів.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із підпунктом 1.5.1 Інструкції постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:
а) вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;
б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову);
в) резолютивну частину із зазначенням: прийнятого рішення державного виконавця; прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови; строку і порядку оскарження постанови;
г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами;
ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою.
Інші посадові особи органів ДВС у випадках, передбачених Законом та цією Інструкцією, виносять постанови з урахуванням вимог, визначених цим пунктом.
Як було зазначено вище, позивач звернувся з заявами від 23 серпня 2013 року та 30 вересня 2013 року до начальника відділу державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у м. Києві щодо відводу державного виконавця Солом'янського РУЮ Мазур Ю.С. від проведення виконавчого провадження № 33015308.
Вказані заяви були обґрунтовані тим, що, на думку позивача, державний виконавець Мазур Ю.С. при здійсненні заходів примусового виконання рішення діє не в межах наданих йому повноважень та не згідно законодавства. Окрім цього, позивач у наданих скаргах зазначає, що протиправність дій державного виконавця, зокрема, проявляється у намаганні якнайшвидше продати його майно, як боржника, за мінімальну ціну, порушуючи при цьому права останнього.
У підтвердження своїх доводів до заяви від 23.08.2013 року позивачем було надано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2013 року, якою у справі № 826/13489/13-а за позовом ОСОБА_1 визнано протиправними дії відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві з передачі нерухомого майна, яким є житловий будинок загальною площею 338, 80 кв.м, з надвірними спорудами і земельною ділянкою площею 0,0634 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на реалізацію до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп».
При цьому, як встановлено з оскаржуваних постанов про відмову у відводі державного виконавця від 02 вересня 2013 року та від 09 жовтня 2013 року, в. о. начальника Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Чепурний В.М. та начальник Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Костенко Л.І. виходили із того, що в діях виконавця відсутні обставини, визначенні ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження».
Підставами для відводу є обставини, визначені ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження». Вказаною статтею також передбачений і порядок розгляду заяв про відвід державного виконавця.
З приводу встановлених під час розгляду справи фактів, суд зазначає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2013 року на яку посилається позивач, як на підставу відводу державного виконавця та протиправності постанов від 02 вересня 2013 року та від 09 жовтня 2013 року не може бути врахована судом, оскільки вказане судове рішення на час розгляду його заяв, відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України законної сили не набрало, як і на час розгляду даної адміністративної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Окрім цього, суд зазначає, що належних та допустимих доказів, які б обґрунтовували доводи позивача щодо наявності обставин для відводу державного виконавця суду ОСОБА_1 не надано, такі обставини також не встановлені і під час розгляду справи.
Думка позивача, яка ґрунтується на його припущеннях не може свідчити про доведеність факту заінтересованості державного виконавця у виконанні судового рішення чи його упередженості.
Отже на момент перевірки зведеного виконавчого провадження обґрунтованих підстав для відводу державного виконавця Мазура Ю.С. у в. о. начальника Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Чепурного В.М. та начальника Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Костенко Л.І. не було, а оскаржувані постанови ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Не можуть бути також за вказаних обставин визнанні і протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду заяв відповідача від 23 серпня 2013 року та 30 вересня 2013 року в частині відводу державного виконавця Мазура Ю.С., оскільки незгода з відповіддю не може вважатися доказом протиправності дій відповідача, які прямо передбачені ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку із чим в задоволені адміністративного позову слід відмовити повністю.
Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко