м. Вінниця
24 грудня 2013 р. Справа № 802/4576/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,
за участю:
секретаря судового засідання: Старожилової Дар'ї Олександрівни
представників сторін:
позивача: Педченко Г.О. - представник за довіреністю;
відповідача: Джугостран В.І. - представник за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Державної екологічної інспекції у Вінницькій області
до: приватно-орендного підприємства "Весна"
про: визнання дій незаконними та зобов'язання до вчинення дій
В листопаді 2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Державна екологічна інспекція у Вінницькій області з позовом до приватно-орендного підприємства "Весна" про визнання дій щодо недопущення працівників екологічної інспекції до проведення планової перевірки незаконними та зобов'язання допустити до проведення перевірки.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у порядку, встановленому законодавством, відповідача було повідомлено про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, на підставі відповідного наказу та направлень на проведення перевірок, однак, працівниками ПП "Весна" держінспекторів з ОНПС у Вінницькій області не було допущено до проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, про що було складено акт № 02 від 05.09.2013р. не допуску до планової перевірки, який підписаний на місці перевірки в присутності заступника директора ПОП "Весна". На думку позивача, дії відповідача щодо недопущення працівників Держекоінспекції до проведення перевірки є незаконними.
16.12.2013р.представником позивача подано заяву, якою змінено позовні вимоги, та викладено їх в наступній редакції:
"Зобов'язати ПОП "Весна" допустити працівників Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до проведення перевірки".
З огляду на права надані позивачу статтями 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, вказана заява приймається судом до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та надав суду пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви та письмових пояснень.
Представник відповідача в судовому засіданні не погодився із заявленими позовними та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначають Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Згідно зі статтею 5 вищевказаного Закону, органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу. Повідомлення повинно містити: дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; найменування органу державного нагляду (контролю). Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів органу державного нагляду (контролю) або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.
Аналогічні приписи містяться і у Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. № 464, яким передбачено, що для здійснення перевірки керівником відповідного органу Держекоінспекції або його заступником видається наказ про проведення перевірки, який має містити: найменування суб'єкта господарювання, підстава перевірки та предмет перевірки; період, за який буде здійснюватись перевірка; визначення виконавців перевірки із залученням, у разі потреби, спеціалістів інших органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками). На підставі наказу оформляється направлення на проведення перевірки, яке підписується керівником або заступником керівника органу Держекоінспекції (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою. Планова перевірка здійснюється відповідно до квартального плану діяльності органу Держекоінспекції і проводиться за наказом органу Держекоінспекції. Орган Держекоінспекції не пізніше як за десять днів до початку проведення перевірки надсилає рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів органу Держекоінспекції, або вручає особисто посадовій особі суб'єкта господарювання під розписку повідомлення про проведення планової перевірки. У повідомленні про проведення планової перевірки зазначається дата початку та закінчення перевірки, найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється перевірка, найменування органу Держекоінспекції.
При цьому, за приписами пункту 4.10 вказаного Положення, у разі, якщо державний інспектор не допускається до проведення перевірки, ним складається акт про відмову в проведенні перевірки. В цьому акті зазначаються посада, прізвище, ім'я, по батькові особи керівника суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи, яку ознайомлено з актом та якій вручено акт під розписку, або робиться відмітка щодо відмови від ознайомлення з актом та його отримання. У разі, якщо керівник або уповноважена ним особа суб'єкта господарювання відмовляється від отримання акта про відмову особисто, такий акт із зазначенням в ньому реєстраційного номера передається через канцелярію суб'єкта господарювання або відправляється рекомендованим листом.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
06.06.2012р. позивачем, на підставі наказу № 65-П від 14.05.2012р. видано направлення № 354 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ПП "Весна" у термін з 05.06.2012р. по 25.06.2012р.
14.05.2012р. на адресу відповідача направлено повідомлення № 1665/03 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у термін з 05.06.2012р. по 25.06.2012р.
Листом від 22.06.2012р. відповідач просив позивача перенести планову перевірку на більш пізніший термін по причині перебування керівника підприємства в оздоровчій відпустці.
В зв'язку з наведеним, планова перевірка ПП "Весна" була перенесена на інший квартал.
05.12.2012р., позивачем, на підставі наказу № 198-П від 07.11.2012р. видано направлення № 912 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ПП "Весна" у термін з 03.12.2012р. по 21.12.2012р.
07.11.2012р. на адресу відповідача направлено повідомлення № 4521/03 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у термін з 03.12.2012р. по 21.12.2012р.
Листом від 12.12.2012р. відповідач просив позивача перенести планову перевірку на І квартал 2013 року по причині перебування керівника підприємства у щорічній відпустці.
В зв'язку з наведеним, планова перевірка ПП "Весна" була перенесена на інший квартал.
03.06.2013р., позивачем, на підставі наказу № 108-П від 13.05.2013р. видано направлення № 454 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ПП "Весна" у термін з 03.06.2013р. по 21.06.2013р.
13.05.2013р. на адресу відповідача направлено повідомлення № 1813/03 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у термін з 03.06.2013р. по 21.06.2013р.
Листом від 14.06.2013р. відповідач просив позивача перенести планову перевірку на ІІІ квартал 2013 року по причині перебування керівника підприємства на лікуванні.
В зв'язку з наведеним, планова перевірка ПП "Весна" була перенесена на інший квартал.
27.08.2013р., позивачем, на підставі наказу № 160-П від 31.07.2013р. видано направлення № 714 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ПП "Весна" у термін з 27.08.2013р. по 16.09.2013р.
31.07.2013р. на адресу відповідача направлено повідомлення № 2998/03 про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у термін з 27.08.2013р. по 16.09.2013р.
Судом встановлено, що 05.09.2013р. посадовими особами ПП "Весна" не було допущено до проведення перевірки держінспекторів ОНПС у Вінницькій області в зв'язку з тим, що відповідачем не було отримано повідомлення про проведення перевірки та в зв'язку з відсутністю керівника підприємства. З огляду на наведене посадовими особами екологічної інспекції було складено акт не допуску до планової перевірки № 02 від 05.09.2013р.
Суд зауважує, що невиконання суб'єктами господарювання законних вимог органів державного нагляду у ході проведення перевірок та реалізації їх наслідків тягнуть за собою, зокрема, адміністративну відповідальність.
Так, статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено накладення штрафу на громадян за невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків.
Втім, доказів притягнення посадових осіб відповідача до даного виду відповідальності позивачем також суду не надано.
Окрім того з огляду на предмет спору у даній справі та склад сторін, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом 9 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що відповідачем в адміністративному судочинстві є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Окремі випадки, коли в адміністративному процесі у процесуальному статусі відповідача можуть бути інші особи, крім суб'єкта владних повноважень, визначені частиною четвертою статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Статтею 2 названого Закону визначено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України. Пунктом 7 зазначеного положення встановлено, що Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції (Азовська, Азово-Чорноморська, Північно-Західного регіону Чорного моря).
Інспекція в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки на відповідній території.
Таким чином, позивач у справі є органом владних повноважень, якому чинним законодавством надані владні управлінські функції у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні права громадян забезпечуються: проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; обов'язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об'єктів економіки; участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.
Компетенція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях визначено статтею 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
При цьому детальний перелік прав та обов'язків Держекоінспекції України визначено Положенням про Державну екологічну інспекцію України.
Так, відповідно до пункту 6 вказаного Положення, Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право: залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців (за їх згодою), працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади; одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб; скликати наради, створювати комісії та робочі групи; користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами; проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження; зупиняти транспортні (в тому числі плавучі) засоби та проводити їх огляд, огляд знарядь добування об'єктів рослинного та тваринного світу (в тому числі водних живих ресурсів) в місцях їх добування, зберігання, перероблення та реалізації; оглядати в пунктах пропуску через державний кордон, на митницях призначення та відправлення всі види автомобільних транспортних засобів у порядку, визначеному законодавством, з метою виявлення екологічно небезпечних і заборонених до вивезення з України та ввезення в Україну вантажів; перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (дозволи, ліцензії, сертифікати, висновки, рішення, ліміти, квоти, погодження, свідоцтва).
З аналізу зазначеної норми Закону вбачається, що спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органам на місцях не надано право звертатись до суду з позовними заявами про зобов'язання суб'єкта господарювання допустити його фахівців до проведення перевірки.
Як вже зазначалось судом, суб'єкт владних повноважень має право звернутися до суду лише у випадках, встановлених законом (пункт 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України). Таке право завжди пов'язується практичною необхідністю в обмеженні прав, свобод чи законних інтересів фізичних або юридичних осіб за вимогою суб'єкта владних повноважень, коли суб'єкт владних повноважень без рішення суду не може реалізувати визначену законом компетенцію, або ж у справах про притягнення фізичних чи юридичних осіб до передбаченої законом відповідальності.
Дотримуючись принців законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, суд не має права перебирати на себе повноваження інших органів державної влади, зокрема у питанні реалізації природоохоронним органом наданої йому законодавством компетенції щодо здійснення контролю дотримання вимог природоохоронного законодавства та виконання інших владних управлінських функцій, що не властиві суду.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, Державна екологічна інспекція у Вінницькій області звернулася до суду саме з позовом про зобов'язання відповідача допустити до проведення перевірки посадових осіб позивача, у той час як ні Кодекс адміністративного судочинства України, ні інші закони не надають позивачеві, як суб'єкту владних повноважень, права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відтак, звертаючись до суду з вищевказаною вимогою, позивач діяв не у спосіб, визначений Законом, та з перевищенням повноважень, наданих йому чинним законодавством України, а оскільки позивачем не доведено правомірності та обґрунтованості підстав для звернення з таким позовом до суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даної позовної вимоги.
Відповідно до положень статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, беручи до уваги той факт, що подані позивачем докази, не підтверджують обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, вони ж були спростовані доводами відповідача та матеріалами справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідно місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 2, 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Положенням про Державну екологічну інспекцію України, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Свентух Віталій Михайлович