РІШЕННЯ [1]
26 грудня 2013 року м. Київ
колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Качана В.Я., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року, -
встановила:
08.01.2013 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просила стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» (надалі - ЖБК «Київміськбуд-5»): 1499,52 грн. заборгованості по заробітній платі; 285,68 грн. компенсації за невикористану відпустку; середній заробіток за час затримки з 09.12.2012 р. по день фактичного розрахунку; 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди; 850 грн. за оплату юридичних послуг та 1000 грн. за оплату послуг адвоката. Також просила відшкодувати витрати по сплаті судового збору в сумі 344,11 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що і період з 30.09.2010 р. по 08.12.2012 р. вона працювала в ЖБК «Київміськбуд-5» на посаді голови правління. При звільненні їй не було виплачено частину заробітної плати за листопад 2012 року в розмірі 1071 грн. та за грудень 2012 р. в сумі 428,52 грн. Також вона не отримала компенсацію за невикористану відпустку в сумі 285,68 грн. На свої звернення до відповідача в приводу проведення відповідного розрахунку отримала відмову, що змусило її звернутися до адвоката за правовою допомогою. Внаслідок порушення її законних прав на отримання розрахунку при звільненні вона зазнала моральних страждань, які виявились у погіршенні стану здоров'я, приниженні її гідності, неможливості утримання своєї родини, необхідності позичати кошти у інших осіб.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ЖБК «Київміськбуд-5» на користь ОСОБА_1 1499,52 грн. заробітної плати, 202,80 грн. компенсації за невикористану відпустку, 15 557,70 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього на загальну суму 17 260,02 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. З ЖБК «Київміськбуд- 5 на користь державного бюджету України стягнуто 214,60 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить змінити рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року в частині відмови у стягненні грошової суми моральної шкоди, оплати правової допомоги та юридичних послуг, судового збору та додатково стягнути з ЖБК «Київміськбуд-5» на користь ОСОБА_1 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1850 грн. за оплату правової допомоги та юридичних послуг та витрати по сплаті судового збору в розмірі 344,11 грн. Свої доводи мотивує тим, що ухвалене по справі рішення в оскаржуваній частині є необґрунтованим.
В апеляційній скарзі ЖБК «Київміськбуд-5» просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року та ухвалити нове рішення.
Посилається на ті підстави, що при з'ясуванні обставин справи судом проігноровано той факт, що позивач самостійно внесла запис в книгу наказів про своє звільнення за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. При виконанні своїх посадових обов'язків позивач не могла самостійно приймати рішення, оскільки головним органом кооперативу є загальні збори правління, з яким було укладено трудовий договір.
В судовому засіданні представники відповідача Царенко О.Д., Жерибор Т.А., Петришина А.М. апеляційну скаргу ЖБК «Київміськбуд-5» підтримали та просять її задовольнити. Пояснили, що позивачу на даний час здійснено виплату заборгованості по заробітній платі та за невикористану частину відпустки. Оскільки стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди стане важким тягарем для мешканців кооперативу, просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення представників відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ЖБК «Київміськбуд-5» підлягає відхиленню, а апеляційна скарга позивача - частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до наказу №20 від 30.09.2010 р. ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ЖБК «Київміськбуд-5» на посаду голови правління
Відповідно до наказу №8 від 08.11.2012 р. ОСОБА_1 було звільнено з посади голови правління за власним бажанням з 08.11.2012 р. (а.с.85).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за листопад 2012 р. в сумі 1071 грн. та за грудень 2012 р. в сумі 428,52 грн., стягуючи компенсацію за невикористану відпустку в сумі 202,8 грн., суд першої інстанції виходив з положень ст.116 КЗпП України, відповідно до яких при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум проводиться в день звільнення, та з розміру заборгованості в межах заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство,у станова, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи ту обставину, що з часу звільнення позивача з роботи та по день постановлення рішення з позивачем не було здійснено належного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Подані апеляційні скарги не містять заперечень щодо правильності обрахування судом сум, що підлягають стягненню. Про відсутність заперечень в цій частині пояснили і представники відповідача в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги відповідача в тій частині, що позивач самостійно внесла запис про своє звільнення за власним бажанням в книгу наказів, висновків суду в цій частині не спростовують.
Відповідачем не надано суду доказів про те, що наказ про звільнення позивача з роботи за власним бажанням визнано незаконним або скасовано.
За умов звільнення відповідача з роботи, остання має право на отримання всіх сум, що їй належать при звільненні.
Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження її заподіяння.
Колегія суддів не може повністю погодитись з таким вирішенням спору в цій частині, оскільки воно не відповідає обставинам справи та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.
Так, порушення трудових прав відповідача внаслідок нездійснення належного розрахунку при звільненні вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, в тому числі необхідності звернення за правовою допомогою.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів ураховує ступінь вини відповідача, тривалість та глибину заподіяних позивачу моральних страждань, а також обсяг необхідних зусиль для відновлення нею своїх прав та організації життя, і з урахуванням зазначених обставин вважає, що сума 500 грн. є достатньою, розумною і справедливою для відшкодування їй моральної шкоди.
Зважаючи на викладене рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Підлягає також скасуванню судове рішення в частині вирішення питання про відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Так, ч.1 статті 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до частин 1-3 статті 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, також належать витрати на правову допомогу.
Стягуючи з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 214,60 грн., суд першої інстанції не врахував, що судовий збір при зверненні з позовом до суду було сплачено позивачем, а тому питання про відшкодування вказаних витрат повинно було вирішуватись з огляду на вказану обставину.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір по вимогам майнового та немайнового характеру на загальну суму 344,12 грн. ( 229,41 грн. +114,71 грн.).
Враховуючи ставки судового збору по вимогам майнового та немайнового характеру на час звернення позивача до суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 344,10 грн. (229,40 грн. + 114,70 грн.).
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано послідовного розрахунку вартості наданих послуг в порядку, визначеному Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 грудня 2002 р. ОСОБА_1 уклала договір про надання правової допомоги та юридичних послуг з приватним підприємством «Адвокатське експертне об'єднання» (код ЄДРПОУ 36300833) (а.с.6).
Витрати на правову допомогу відповідно до наданих суду квитанцій остання сплатила саме на користь вказаного приватного підприємства, що не може бути розцінено як оплата правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права в розумінні ст.84 ЦПК України (а.с. 35, 37-а, 118).
За таких підстав правові підстави для відшкодування таких витрат, як витрат на правову допомогу, відсутні.
06.02.2013 р. між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги та юридичних послуг від 06.02.2013 р. (а.с.19).
До вказаного договору надано копію посвідчення адвоката та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 20).
Як вбачається з матеріалів справи, вказаний адвокат приймав участь у справі в якості представника позивача та надав суду розрахунок наданих ним послуг, як фахівця в галузі права (а.с. 209).
Згідно журналів судових засідань, судові засідання у справі за участю адвоката позивача тривали близько 3 годин.
Розмір компенсації витрат на правову допомогу становить 1376,47 грн. ( 1147 грн. х 40:100 =458,80 грн.; 458,80 грн. х3 = 1376 грн. 47 коп.).
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а також те, що відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №137 ОСОБА_1 сплатила адвокату ОСОБА_2 за надані ним правові послуги лише 250 грн., до стягнення підлягає саме вказана сума (а.с. 111-а).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» відхилити.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та в частині стягнення судового збору та витрат на правову допомогу скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» на користь ОСОБА_1 500 (п'ятсот) грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 344 грн. 10 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 250 грн., а всього на загальну суму 594 (п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 10 (десять) коп.
В решті рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді:
Справа №22-ц/796/16318/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.