ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/16403/13 14.11.13
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Сай А.С.
розглянувши справу № 910/16403/13
за позовом публічного акціонерного товариства «Подільський цемент»;
до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМА-Цемент»;
про стягнення 811951,14 грн.
Представники сторін:
від позивача: Антощук О.А., довіреність № 16-2 від 03.01.2013р.;
від відповідача: не з'явився.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Подільський цемент» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМА-Цемент» (надалі - відповідач) про стягнення 811951,14 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 12-192 від 03.04.2012р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 728239,10 грн. Крім того, за прострочення оплати отриманого товару позивачем нараховані пеня за період з 28.01.2013р. по 31.07.2013р. у сумі 60390,97 грн., за період з 05.10.2012р. по 31.07.2013р. - 3% річних у сумі 20792,20 грн. та інфляційні - 2528,87 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2013р. порушено провадження у справі № 910/16403/13 (суддя Власов Ю.Л.) та призначено її розгляд на 17.09.2013р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2013р. розгляд справи відкладено на 01.10.2013р., у зв'язку з неподанням відповідачем витребуваних судом доказів.
У зв'язку з обранням судді Власова Ю.Л. на посаду судді Київського апеляційного господарського суду, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 04-1/859 від 30.09.2013р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/16403/13.
За результатами повторного автоматичного розподілу, справу № 910/16403/13 передано для розгляду судді Привалову А.І.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2013р. справу № 910/16403/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.11.2013р.
Присутнім у судовому засіданні 14.11.2013р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги з посиланням на обставини, зазначені в позовній заяві, та надано витребувані судом докази.
Відповідач вимоги суду, викладені в ухвалі від 01.10.2013р. не виконав, письмовий відзив на позов не надав, представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу від 01.10.2013р. була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримана останнім 07.10.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
03.04.2012р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір купівлі-продажу № 12-192, відповідно до умов п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити цемент, названий в подальшому «товар», по марках та кількості згідно заявок замовника на умовах, що викладені в договорі.
Згідно п. 2.1. договору, ціна на товар, який продається за цим договором, встановлюється в національній валюті України - гривні на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відпрвілення і включає: вартість товару, всі податки і збори, що встановлені українським законодавством, у тому числі ПДВ. Додатково оплачуються транспортні витрати (залізничний тариф) постачальника до станції призначення.
У п. 2.3. договору встановлено, що замовник здійснює 100% передплату, згідно виставлених постачальником рахунків, у 10-денний термін з дня отримання рахунку.
Відповідно до п. 5.6. договору, обов'язок постачальника з поставки товару вважається виконаним та він звільняється від ризиків втрати чи пошкодження товару з моменту прийняття товару до перевезення залізницею на станції відпрвілення (ст. Гуменці ПЗЗ), що визначається календарним штемпелем залізниці на комплекті перевізних документів.
Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем у період з 08.04.2012р. по 25.09.2012р. згідно накладних-рахунків та залізничних накладних, перелік яких наведений у позовній заяві та копії залучені до матеріалів справи, поставив відповідачу товарів на загальну суму 3 360 668,40 грн.
Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розрахувався частково в сумі 2 632 429,3 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар станом на день розгляду справи становить 728239,10 грн., що також підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків, оригінал якого додано до матеріалів справи.
Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з умова укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 12-192 від 03.04.2012р., відповідач зобов'язаний був здійснювати попередню оплату замовленого товару в повному обсязі до моменту його поставки.
Проте, з наявних у справі доказів вбачається, що позивачем здійснювались поставки товару без одержання від відповідача попередньої оплати в повному обсязі, що свідчить про зміну умов договору в частині оплати товару за мовчазною згодою сторін.
Приписами статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання товару за представленими накладними-рахунками та залізничними накладними та не надано доказів повної оплати поставленого товару, відтак позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 728 239,10 грн. підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач на просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 60390,97 грн., нараховувану за період з 28.01.2013р. по 31.07.2013р.; 3% річних у сумі 20792,20 грн. та інфляційні - 2528,87 грн., які нараховані на суму заборгованості 843 239,10 грн.за період з 05.10.2012р. по 31.07.2013р.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Умовами пункту 4.1. договору передбачено, що за невиконання умов даного договору винна сторона сплачує пеню в розмірі двійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних у встановлений термін зобов'язань за кожен день прострочення за весь строк не виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 4.1. договору сторони визначили, що пеня нараховується за весь строк невиконання зобов'язання.
Як вбачається з розрахунку пені, наведеного у позовній заяві, позивач на власний розсуд визначив період нарахування з 28.01.2013р. по 31.07.2013р., що не суперечить приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, враховуючи передбачене п. 4.1. договору право нараховувати пеня за весь період прострочки виконання зобов'язань. Крім того, розрахунок пені здійснено з урахуванням часткових опалт суми боргу, проведених відповідачем.
Отже, відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 60390,97.
Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, який доданий до позовної заяви, визнав його необґрунтованим, по-переше, позивачем не надано розрахунку суми боргу, з якого вбачається, що станом на 05.10.2012р. у відповідача існувала заборгованість саме в розмірі 843 239,10 грн.; по-друге, нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено без урахування проведених відповідачем у визначений період платежів в рахунок погашення заборгованості.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 20792,20 грн. та інфляційні - 2528,87 грн. задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМА-Цемент» (юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13; фактична адреса: 01034, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20; код ЄДРПОУ 37194206) на користь публічного акціонерного товариства «Подільський цемент» (32325, Хмельницька область, Камянець-Подільський район, с. Гуменці, вул. Хмельницьке шосе, 1-А; код ЄДРПОУ 00293091) 728 239 грн. 10 коп. - боргу, 60 390 грн. 97 коп. - пені, 15 772 грн. 60 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині вимог в позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 15.11.2013р.
Суддя А.І.Привалов